Про Писаний камінь

Про Писаний камінь

Побувати на Писаному камені я мріяв давно, але усе якось не вдавалось. Перетинаючи Буковецький перевал, кожного разу поглядав на дорогу, яка веде в його сторону та відкладав це на ‘колись’…

Аж от після завершення трудового тижня, який закінчився в п’ятницю увечері на Буковелі, я вирішив податися у гори. Задумок було декілька і, заночувавши у лісі вище Ворохти, вирішив податися на Писаний з тим, щоб у такий спосіб провести суботній день, а в неділю завітати на фестиваль «Лудинє» у Косів.

Оскільки поспішати сильно нема куди, ранок проводжу за макрозйомкою, поєднуючи це заняття з дієтичним сніданком.

1

Зібравши свій мінітабір, вирушаю у дорогу і за кількадесят хвилин добираюсь до Кривопільського перевалу. Звертаю на місцеву дорогу в сторону Костричів, проїжджаю догори скільки дозволяє дорога.

2

Біжу стежкою вгору щоб познімати краєвиди, поглянути здалеку на Петрос та Говерлу і привітатися із старезним буком на гірському роздоріжжі.

3

Починає припікати. Тому збігаю до автівки і жвавенько спускаюсь серпантином вниз,. вниз… Проїжджаю Верховину, на початку Криворівні роблю зупинку. Забрідаю по коліна у Черемож, фотографую його із видом на Чорногору, спілкуюсь із рибалкою-львів’янином, який ділиться мрією хоч побачити форельку.

4

Прощаюсь із мрійником та рушаю далі. На підйомі до Буковецького перевалу роблю зупинку для зйомки. Поряд – два автомобілі з російськими номерами. Туристи фотографуються на фоні гірського села. Чую фразу “И как они здесь живут?”, усміхаюсь про себе, закінчую зйомку та й рушаю далі.

5

На перевалі зупиняюсь, у місцевих селянок, які сидять на зупинці, випитую про реальність доїзду до Писаного каменя. Думки порадників розділяються і вирішую їхати скільки зможу. Роздовбеханою дорогою вириваюсь на грунь (хребет), роблю зупинку для фотографування, знімаю панорами, знайомлюсь із радіоаматором із Косова, який вибрався сюди для участі у змаганні.

6

У місцевої селянки, що кудись поспішала, вивчаю реальність шансів подальшого доїзду, отримую обнадійливу відповідь і рушаю далі. Дорога грунем стає усе прикрішою і на абсолютно сухій дорозі машину починає зносити убік на траву, де колеса починають пробуксовувати. Все. Автопригоди слід закінчувати. Акуратно скочуюсь вниз до місця, де можна розвернутись. Ставлю машину тилом до сонця та лишаю її любуватись краєвидами. Що ж – далі доведеться пішком. Збираюсь. Тут я роблю величезну дурницю. Не бажаючи паритись у черевиках, йду у звичайних “шльопах”.

7

Із собою беру лише апарат та півпляшки квасу. Ледве відійшов від машини як мене наздоганяє позашляховик. Водій помахом руки вітає мене та показує меніbravo, киваючи в сторону моєї “Таврії”. Приємно 🙂 Відразу скажу – недалеко він заїхав, може метрів триста вище схилом 😉 Що ж, рухаюсь уверх дорогою. З кожним кроком відкриваються усе нові і нові краєвиди. Знімаю, рухаюсь далі, головою кручу навсібіч, знову знімаю… Дорога біжить плаями, повіває вітерець, який дуже доречно охолоджує тіло. небом пролітають симпатичні кучеряві хмарки, які так і просяться в кадр.

8

Врешті дістаюсь до Писаного каменя, про що свідчить інформаційний щит. Подана інформація розчаровує, а лісогосподарча мапа скоріше нагадує шпигунську шифрівку. Я ж розраховував на щось таке.

9

Наближаючись до кінцевої мети, чую десь ізнизу звук якогось барабубена. Мені вдається побачити між смереками юнака, який монотонно товче у перкус (ніби так називається інструмент). Трохи згодом він піднявся до каменя і привітно поздоровався. Взагалі, враження від видовища, на яке розраховував, зі старту було розбите купами сміття та сучасними написами різних розмірів та штибів. Не знаю коли і хто завів дурну моду увіковічнювати свою мізерність написами на усьому підряд. Якщо я раніше просто не любив написи в стилі “Тут був Вася”, то тепер я це просто ненавиджу.

10

Незважаючи на згаданий негатив, місце є надзвичайно красивим, цікавим і з чудовою енергетикою.

Пам’ятаючи усе прочитане про Писаний камінь, я захотів знайти щось таке:

14

Для цього я подерся на камінь і тут вперше пожалкував за відсутністю нормального взуття. Шльопки просто не хотіли служити мені у цьому, а спроби лазити розпеченим камінням босоніж, обмежувались можливістю студити ступні. Словом нічого цікавого самостійно я не знайшов, а розглядаючи каміння знизу побачив небагато. Найцікавішим написом був напис в честь відміни кріпацтва у 1848 році.Врешті спека та відсутність питва погнали мене геть із цього місця. Спускаючись донизу я позбивав усі пальці на ногах і щоразу запинаючсь об камінь, називав себе некомпліментарними епітетами.

15

Резюмуюю: Місце цікаве, дуже цікаве. Піду туди ще, але не у пік туристичного сезону. Раджу побувати. Корисна, цікава інформацію про Писаний камінь, як дістатись.

Бажаю приємних успішних подорожей.

Мреє DAD