Там, де мій дім

Коли жовтень дарує цілу низку яскравих сонячних днів, а в голові все нав`язливіше бринить і починає перекрикувати всі інші думки, бажання “хочу в гори”, то нехтувати такою сукупністю бажання і можливості просто небезпечно! Небезпечно для здоров`я! 

Не випробовуючи стан свого здоров`я на міцність, вирішили їхати! Думаєте, головне знати куди їдеш? Ні-і-і, головне їхати! А куди – придумається!

Придумалося швидко. В жовтні в великих верхах (Чорногора і т.п.) легко можна втрапити і в сніг, а побачити справжню осінь хіба що з вікна поїзда чи машини. Ми ж-то хотіли палаючої осені! Тому на сімейній раді було вирішено їхати туди, де по-осінньому “цвітуть” буки. Не шукаючи складних маршрутів, зібралися і поїхали на Сокільський хребет. 

Це невисокий, мініатюрний хребет недалеко біля Вижниці. Там є все… Є каміння зі скелелазними маршрутами (саме з цим і пов`язана його особлива популярність в мої юні роки), є буковий ліс і вода, і є чудові панорами: від Вижниці до Косова і аж на Чорногору!

Звичайний рейсовий автобус везе безпосередньо до початку підйому. Приїхали акурат так, щоб неспішно, насолоджуючись останніми теплими осінніми днями, встигнути піднятися до заходу сонця.

 Трохи лісовою, нецікавою дорогою і ось вже те, заради чого ми йшли!

 Як сказав один мій товариш, фотограф і турист, подивившись ні ці фото: “Я б навіть не фотографував, просто сів би, розпалив ватру, нюхав дим і дивився б…” Але то йому просто так говорити, він живе на тому боці Сокільського, в Косові, може ходити сюди щодня, а нам потрібно було рухатися до місця ночівлі біля скель. І ще встигнути побчити захід Сонця за Чорногору!

Встигли…

 Тихий романтичний вечір на двох не потребує детального опису 😉 В кого як проходять сімейні вечори? У нас інколи біля ватри. То особливо щасливі вечори…

Поки коханий солодко спав міцним сном лікаря після добового чергування (ми виїхали з дому після його чергування), я поспішила за світанком… М`яке ранкове світло, косі промені… таке проспати гріх.

Світанок

 Сокільський хребет майже мій другий дім не лише тому, що я там в юності через вихідні бувала, а ще й тому, що кожен, хто туди прийде, відчує атмосферу затишку. Як бувало в дитинстві затишно в маленькій хаті бабусі, де важко розминутися кільком людям, але пахне молоком і свіжим хлібом. Так тут, ось село поряд, чути ранкових півнів і дзвоники на шиях у корів і пахне свіжим сіном… Але ти тут вільний і ВІЛЬНО ДИХАЄШ, як тільки в горах! 

 Поки я намагалася зберегти трохи осінньго тепла у цифровому форматі, Олег приготував сніданок. 

Добре мандрувати вдвох: затишно і тепло, як та палаюча осінь, що зустріла нас тут, і саме місце, домашнє…

Були в горах менше доби. Та чого варта та доба у гамірному місті? Пролітає непомітно. А спогади про цей час зіргівають і у сьогоднішній пасмурний і дощавий день…