8 березня

“Як бідний женився, то ніч мала стала”. Чули таке прислів`я? То про мене і зимові Мармароси. Вдруге за цю зиму гамірні збори на Мармароси завершилися перемогою здорового глузду! Потужна відлига, суцільна хмарність, справжнісінький дощ – не ті погодні умови, коли варто йти на Марми. От ми і не пішли, хоч як було прикро… Що ж поробиш? Звичайно, на Кукуль!

 Кукуль – як палочка-виручалочка. Погода нелітна – на Кукуль. Мабуть, саме із-за цього я ще жодного разу не бачила фантастичних Кукульських панорам. Цього разу, навіть в день 8-го березня, Кукуль не зжалився і виключення не зробив. Хоч нас і було всього двоє хлопців і аж троє дівчат.

Парадоксально довго розгойдуючись, вийшли з КПП в Завоєллі аж пообіді.фото Наталії Шекети

Хоч небо пасмурне і накрапає дощ, ми знаємо, що йти недалеко і недовго, а на дворі весна – день суттєво довший за зимовий – встигнемо. 

Настя з Наталкою в зимових горах вперше. Трохи неправильно “вчити поганому”, показуючи, що на місце ночівлі можна дозволити собі прийти затемна, але таки так буде. Хоч відкрито про те їм не говорю – менше знаєш, краще спиш – неспростовна істина :)))

Набагато забавніше трохи полякати їх лавинами. Важко відмовитися від такої спокуси, тим більше, що вони зачаровано вірять кожному слову. Олег тим користується всю дорогу до КПП. В результаті маємо застережливе фото і купу питань. Ну, а шо робити – краще, як кажуть, “перебдеть”. 

Заспокоюю дівчат, що на Кукулі ймовірність лавини мізерна. І Олег приймається за нову забавку – лякати вовками. Тим паче, що в тих краях таки з`явилося четверо, про що люб,язно нас попередили на КПП. 

За розмовою шлях коротший. 

Туманним буковим лісом, прислухаючись до перекочування дощових крапельок з гілки на гілку, з листочка на листочок, вдихаємо повітря,  наповнене передчуттям весни, і йдемо – чвак-чвак! А я в гумаках! Хай собі чвакає! Яка там туристична гордість? Та краще нехай про мене думають, що я “матрацник”, ніж я буду прислухатися до чвакання води між пальцями в вібрамах 😉

На полонину вийшли акурат на захід сонця. Щось таки ми того дня мусили побачити – і побачили!

Кілька хвилин – і згасло. 

“Солнца не будет – жди, не жди…”

Прийшли затемна. Гаряча ситна вечеря, вогонь в печі, чай, глінтвейн – і вже  глибокий мокрий сніг, в який щойно тільки провалювалися по самі… верх ніг, здається чимось несуттєвим.

Балачки допізна, сміх, жарти. Добре, що ми не зовсім сповна розуму і все ж вибралися з дому, не зважаючи на прогнози погоди. А я-то переживала, що ж ми будемо робити три дні в тумані на Кукулі? Та байдики бити і реготати! 


 Віталік – фотограф-пейзажист. От як так, то хай і встає вдосвіта і чекає світанку. А я – співчуваюча, я не фотограф, я можу дозволити собі запитати: “Ну шо, Віталік, світанок буде?”. І шо думаєте? Він не пожартує: “Веселка!” Віталій скаже чесно: “Спи далі, все в тумані, сонця не буде”. 

Забігаючи наперед, скажу – я спала обидва наступні світанки, сонця не було. Віталік чесно піднімався о шостій, виходив на вулицю, оглядався і… зізнавався, що дарма піднявся.

Ранок зайняли облаштування – знайти сухих колод, поколоти їх, приготувати сніданок, зрештою, поснідати, посушитися! 

 Сніданок затягнувся до обіду. Час зупинився, вірніше, він втратив звичний ритм. Зазавичай, в горах все підпорядковується ритму сонця. Зараз же сонце блимнуло нам лише на хвилину (я то навмисне задокументувала, аби не думали, шо ми там геть здичавіли і сонця не бачили!!!).

А нема сонця – нема часу – все однорідне, спішити нема куди – безкінечність.

І все ж ми вирішили прогулятися – сходити в гості до сусідів на пол.Лабєску. 

По мокрому снігу сильно не нагуляєшся, єдині снігоступи дісталися найважчому – від цього він не ходив, а літав над заметами. Нам довелося не так просто…

Дощ на сніг – пів-біди. Дощ на каміння – ой-йой. Добре, що ми не високо в горах.

Сусідів на Лаб`єсці не виявилося. До інших вирішили не ходити. Погода для піших прогулянок не найсприятливіша. 

Прихватили на полонині реквізит і вирушили літати, якщо ходити важко.

Літали довго і скрізь 🙂

Знаєте, що таке повна гармонія в поході? Це коли група складаєтьсяз п,яти людей, двоє з яких дууже люблять фотографувати, двоє – фотографуватися. А один – який до того і іншого байдужий і готовий варити їсти, колоти дрова і не відволікати решту чотирьох. 

У нас була повна гармонія!

Літали аж до ночі, доки не почало всяке ввижатися…

Настя і Наталка, дякуємо вам за терпеливу працю модельну 🙂 

Як же ж то приємно, коли через видошукач знаходиш чиєсь обличчя і у відповідь бачиш посмішку, а не летить у тебе  щось зі словами: “У мене голова не мита! Я третій день в поході! І взагалі не люблю фотографуватися!”

 

 Як вже так склалося, що на Марми ми вкотре не пішли і сонця не буде, три дні на Кукулі вирішили скрасити справжнім шашликом. Складна то справа, зізнаюся, приготувати шашлик на смерекових дровах, я вже почала була думати, що то геть неможливо, але мені таки вдалося! Чому ми то не зафільмували – невідомо нікому. Мабуть, дуже їсти хотілося ))

Пообіді до нас підселилося троє людей зі Львова. Ми їх радо прийняли – в тісноті, та не в обіді. Тим більше, що вони обіцяли, що ніхто не хропе вночі ))

Знову балачки, регіт, фотоексперименти. Тепер гомоніли вже восьмеро. І нам не було тісно 🙂


 Ранок був так само мрячний і веселий. Доки ми збиралися, складалися, снідали, нарешті пішов повноцінний дощ. 

Чому ж прогнози погоди не помиляються саме тоді, коли того б хотілося?

Дітися нікуди, пішли під дощем. Знову провалюючись, хлюп-хлюп…

Сімейне фото на вершині Кукуль.

І знову незмінні посмішки товаришів, як промінчики осяюють усе довкола.

 Дощ не попускав усю дорогу. Змокли до білизни. Але це не псувало настрою нікому. 

Настя та Наталка випробували себе, спробувавши, що таке зима в горах.

Так, звісно, екстриму не було, не було зимової казки. Але дівчата мають уяву, що їх може чекати і що вони можуть. І наступного разу їм повезе і буде зимова казка. І буде сніг білий і пухнастий, і сухі ноги, і панорами на десятки кілометрів.

А головне, щоб у кожній групі була цілковита гармонія ))

 

P.S.Фотографії у репортажі Віталія Мамчука та мої, Ємельянової Людмили.

Більше фотографій в галереї 🙂