Західний Саян. Мрії збуваються!

Без мрій не уявляю своє життя. А ще й як вони збуваються! Так-так, саме мрії, а не банальні бажаннячка. 

Ось цього літа здійснилася мрія одразу 8-х людей, причому одночасно: похід 4-ї категорії складності по Західному Саяну, Росія. 

Довго і ретельно планували маршрут керівники Качуляк Валерій Миколайович та Сандул Дмитро Вікторович. Не менш ретельно готувались учасники: Меленко Оксана, Шелепюк Наталя, Лупуляк Володимир, Чоботар Олександр, Анатолій Кішпан і автор цих рядків – Алла Лупуляк.

Сам маршрут пролягав по масивах Єргаки, Арадан, Ойский, Кулумис.Починали з Єргаків – це більш людна частина Саян, ходжена, але складна своїми локальними перешкодами – категорійними перевалами й вершинами.Складність Араданського, Ойського масивів полягала в труднощах орієнтування в глухій тайзі, проходженні буреломів і завалів, бродів. Комарі і гнус (мошка) дошкуляли скрізь і посякчас.

За 17 днів походу ми пройшли 227км, подолали 13 категорійних перевалів, вершин, піків.

Вирушали 21 липня автобусом до Москви. Як же ж без фото в стінах рідного Глибоцького ЦДЮМТЕ?!

sayan 002-1s

Взагалі-то,  я пишу ці рядки і розумію: пройшло більше двох місяців після походу, тепер в пам’яті  спливають найяскравіші і приємніші  моменти подорожі, а виснажлива праця на маршруті , страшенна втома – все це вже на другому плані.
    Ось, наприклад, спогади про 3,5 доби в потязі від Москви до Абакану, столиці Хакасії.
sayany 075sayany 074
sayany 076

 Починали похід із Тармазаківського мосту. Ми всі тут бадьорі, сповнені сил та оптимізму.

sayany 078P1350004

 Перша брендова точка  Єргаків – ск. Висячий Камінь і оз. Каровоє.

sayany 082P7260089

Нічка на Каровому пройшла в  очікуванні Вінні Пуха з його мамою. Від тамошніх туристів і працівників заповідника дізналися, що ця парочка  приходить вночі під палатки і шукає їжу. Але, на щастя, ведмедики нас не потривожили.
Перевал Художників  1-А – наш перший категорійний.

sayany 084sayany 087

Скеля Парабола. Скільки раз ми розглядали картинки в інтернеті, мріючи побачити її!

 sayany 089

Поряд – оз. Горних Духов.  Хто три рази в ньому окунеться, того будуть оберігати духи цілий рік. Ми окунались.

Ночівля під пер. Тагіш 2 – 1-А і ремонтні роботи Вовчикового черевика (кулко сі спустило).

sayany 090sayany 091

Оз. Сказка було справді казковим. Ці гарні помаранчеві квіти, жарки,  рвати не можна, занесені до Червоної Книги РФ. Але ж я цього не знала! Ось і з’явився цей гарний букетик  спочатку у Наташки, а потім і на «Сказочному» столі з бутербродами.

sayany 099sayany 100

І тут сталася на нашому шляху г. Пєрєвальная 1-Б… Як тільки ми не видозмінювали назву і яких тільки епітетів не підбирали. Складна гірочка получилась, з курумником і кам’яними плитами.

P7280339sayany 104

P8061205

Зате оз. 1665 м підготувало нам приємний вечір.

sayany 106P8091380

sayany 086P1350177 

Далі йшли по тайзі, почались броди і високотрав’я, мочари. Дощі не припинялись.

P8091408P8091415

P8071284P8101440

P1350236P1350260

Хто сказав, що в гумаках не можна пройти четвірку по Саянах?! Може, хтось і казав, але Валєра того не чув, тому «скальні сапожкі» благополучно дотопали до оз. Большоє Буйбінскоє, а це шостий день походу.

sayany 108P1350304

Взагалі, говорячи про взуття:  черевики відомих фірм «Scarpe», «Lowa» – себе повністю виправдали і служили господарям до кінця походу, за винятком Толікових.
   Сандалі, особисто мені, не знадобились і катались на моїй спині 17 днів, функціональними виявились кросівки і черевики. 
   Говорячи про погоду, нам дуже «пощастило»:  ми потрапили в Саяни в дуже холодне дощове літо, ні чорницями, ні червоною смородиною, якими, зазвичай, багаті ці місця в кінці липня, поживитись не вдалося. З вітаміні була лише дика зелена цибуля, часник і сало!!! 
Моя сповідь туриста буде неповною, якщо я не напишу цих рядків: 
   Перші дні походу. Враження просто зашкалюють! Дійсно, Саяни – не Карпати! Ніби і висота невелика, а все по-іншому. З блиском в очах дивлюся на вершини і піки, вперто деруся на перевали, форкаю все і всіх. Сумувати за рідними, домівкою – та яке там! Я щаслива людина – нема часу сумувати! 
P1350172P1350156
P1350179P1350180
sayany 105P7290496
   Середина походу. Так, дійсно, Саяни – не Карпати… Тут такий курумник – жесть…  Особливо доступно пояснив мені це спуск з перевалу Діденка, коли я упала і вслід за новими штанцями роздерлось і моє коліно ( може і не дуже нове, але моє). Озера вражають. Дивляться на нас Саяни цими озерами-очима, заглядають в саму душу і стає зрозуміло: ми тут гості. Ми повинні бути вдячними, що Природа дозволила сюди прийти, побачити і відчути її могутність і первозданність. 
   Фотографувати важко. Деколи фотоапарат здається клопітним і зайвим вантажем.

P8101461P8101514

P8101482
Останні дні походу… Тайга…  Де ви, Карпати?! Де ви, полонинки з хатками, які здаються 5-ти зірковими готелями в порівнянні з російськими «ізбами»?! Де ви, українські «комарики-дзюбрики», які бринять, ніби сопілка в руках вівчара, не те, що тутешні, гудуть як бджолиний рій?! Де ви, які сідають на тебе по-одному, по-два, і вас можна прибити рукою, не те, що ці, сунуть, як монголо-татари, як цунамі, як тьоща з качалкою?! Де ви, що кусають ніжно, правильно дозуючи обезболююче, не те, що ці – жруть, як звірі?! 

P8081313P8071277
sayany 109sayany 111
Де ви, карпатські стежинки, на яких можна зустріти гуцулів, або таких же волоцюг з рюкзаками і сказати: «Слава Ісу!»?! А тут, 15 хвилин ідеш стежкою, потім вона губиться і пів години її шукаєш. І людей нема, лиш сліди від ведмедів. Хіба мисливців з гверами зустрінеш, які на тих же ведмедів полюють.
Тому справжнім щастям було зустріти на озері Красноє, після важкого ходового дня з дощем і туманом, двох відважних мандрівників, батька і сина. Дивлячись на малого, згадали свої домівки і рідних… Макс і Савєлій, ви радушно прийняли нас і це був один із найтепліших вечорів походу!
P1350039
У фотоапарата розрядився блок. Інший я загубила. І слава Богу! Фраза керівника : «Алла, фото!» доводить мене до сказу. Навіщо я брала цей важкий «Panasonic»?! Можна було мильничку взяти – толку однаково, а нести легше…
   Чи сумую я за рідними, за домом? Так!!! Я сумую!!! Діти, яким треба варити їсти, водити в садок, витирати соплі, видумувати і викручуватись, коли вони кажуть: «А хто випив всю Кока-Колу (з’їв весь салат, цукерки, печиво і т.д.), ці діти сняться мені кожної ночі. Чи сумую я за чоловіком? Скоріше так, ніж ні, адже я почала задумуватись, чому він так легко відпустив мене за 4, 000 км від дому? Може, думав не повернусь? 
   І ще. Мої ноги. Я дивлюсь на них і за цими синцями, подряпинами і роздертостями ніг не бачу. Це все « тайожні прєлісті» винуваті: буреломи, завали, броди. 
   Сповідь була б не сповіддю, дорогі мої браття-слав’яни, якби я не відповіла на сакраментальне запитання: «Чи пили ми в поході?». Так. Кожного дня. Тільки ввечері, тільки під час вечері, тільки дуже розбавлений спирт, тільки Карапчівського спирт-заводу, тільки 0.5 на вісьмох. Чи хотілось? Чесно – так, хоч взагалі-то не п’ю. За цілий день намерзнешся, намокнешся, находишся, то до вечора рефлекс Павлова спрацьовує безпомилково.  Зробиш ковток того напою, наберешся храбрості і вже можна спитати у товариша: 
– Толік, ну  чого ти не сказав мені, що пройшов попри гніздо з осами, я б обминула?
– А шо, лиш мене кусати мають?..
   Ось так, друзі, розповіла вам, як на духу, все як було. Тож мандруймо, подорожуймо і любімо наші Карпати – нема кращого в світі. 

Sayany-vsi