Дримботур до “Паміру”

Завжди любила спонтанні поїздки. То вже авантюра, по своєму задуму, взяти і кудись підірватися несподівано, кайф.

Останні кілька місяців всі виїзди в гори – авантюра. Неймовірно, але збираєшся отак на два дні в гори і нема впевненості, що повернешся в ту саму країну, з якої виходив з дому. 

Коли почула, що є можливість з комфортом побувати на “Памірі”, звісно одразу вчепилася в цю нагоду.

“Памір”, про який зараз йде мова,  це не той гігантський гірський масив, про який слід би подумати, а залишки РЛС (радіолокаційної станції) на г.Темнатік, що в Буковинських Карпатах на кордоні з Румунією. 

Місце, мушу сказати, дуже цікаве і незвичайне, але дуже незручне в плані доїзду. Звідси і доволі низька популярність цих місць серед туристської братії.

Не бачу особливого змісту повторювати тут все, що є вже описано у моїх друзів, найкраще у Ігора Меліки.

Організатор мандрівки, Андрій, коротко пояснив мету подорожі – звернення уваги на проблему побудови мінігес на Білому Черемоші шляхом привернення уваги якомога більшої кількості людей до цього, без перебільшення, лиха. І, позитивна частина, запис проморолику з дримбами в куполах РЛС, які створюють незвичайну акустику.

Вже звичне табу на розмови про політику і ситуацію в країні – і 10-ро шибайголів виїхали вздовж Білого Черемошу до крайньої точки Буковинських Карпат, безперечного краю географії – в Сарату.

Таким різношерсним складом ми зібралися в гори вперше. Благо, їхали ми дооовго, встигли роззнайомитися.

IMG 9812IMG 9578

IMG 9835DSC 5830-1

Жадібно вдивлялася в навколишні пейзажі – рідко вдається побувати в цих місцях. В Перкалабі була лише в далекому 96-му. Літом того ж таки 96-го ходила в Чорний Діл – за рік до нас гуртківці Глибоцького турклубу “Меридіан” там на скелях висаджували едельвейси, а ми повинні були перевірити чи прийнялися квіти. Правда, не знайшли, але спогади про ту мандрівку й зараз гріють душу.

Багато змінилося, в селах-присілках збільшилася кількість пустих хат, колись потужні лісгоспи з інфраструктурою ще більше вкрилися іржою. 

DSC 5446-1DSC 6005-1

 

 

 

 

 

 

 

Та є і багато позитиву. Наприклад, чого варте тільке це футбольне поле з розміткою, нанесеною тирсою? 

Та і просто картинні хатки між квітучих дерев. Чистенькі подвір`я з обов`язковими квітниками, корівки, овечки – все чисто, мирно, життєстверджувально. А деревопереробні комбінати, вкриті іржою, вперто викликають у мене позитив, пов`язаний з надією на те, що вирубується менше лісу. 

Я виросла в селі, але волею долі вже багато років живу в місті. Та оте відчуття незручності, коли всі працюють, а я їду на відпочинок, муляє душу незмінно. Думаю, мене багато хто розуміє… 😉

IMG 9846IMG 9845

Я давно не писала репортажів, тому відчуття контролю графоманського прагнення притупилося )) Багацько хочеться оповісти. Працюю над собою, стараюся менше тексту.

По суті. Сарата, з якої стартували на “Памір” – це 5 хатів біля поганенької дороги. І ще кілька хаток по горбах. Є електрика, є супутникові антени, є дітки. Власне, життя, як життя, тільки до кордону з Євросоюзом буквально рукою подати, а до цивілізації по пів-року виїхати неможливо. 

IMG 9901IMG 9913

DSC 5674-1IMG 0114

DSC 5656-1DSC 5702-s

З новітніх досягнень у Сараті – початок будівництва мініГЕС. 

10320045 _o10335351 o

DSC 5998-1

 На описанні цього дива інженерної думки я коротко зупинюсь.

Як абсолютна більшість любителів наших Карпат, я чула про будівництво цих мініГЕС, чула про шкоду, що вони здатні заподіяти природі. Але, як то кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 раз почути.

Суть проблеми виглядає наступним чином.

У витоках, на самому початку, малих Карпатських річок будуються дамби, як ото на фото. Там збирається вода до певного рівня. Далі та вода по трубах, а не по природньому руслу, спускається вниз, де приводить у рух турбіну, яка видає струм. Струму, наголошую, утворюється, як висловився Андрій, на два електрочайники. Тобто абсолютно недостатньо навіть на потреби навколишніх сіл, у яких крадуть річку. 

Отже, що маємо на виході.

Повністю знищену екосистему, знищену річку разом з усією її живністю. Маємо мізер електрики. Маємо купу викинутих на вітер грошей, наших, відмічу, грошей. 

Щоправда, є і вигода. Єдиний сенс цієї всієї авантюри з мініГЕСами – матеріальне збагачення будівельника. Звісно, не безпосереднього виконавця робіт, а замовника, який заробляє і на будівництві, і потім ще дотації з держбюджету за “зелену” електроенергію. Власне, ми всією країною дружно на це все скидаємося грішми.  

Нагадаю ще про те, що нам-таки воно все колись і аукнеться. Ще раз скинемося на відновлення цих річок, якщо ще буде що і як відновити.

Від себе ще додам, що враження надзвичайно негативне від побаченого. Перериті важкою технікою береги, потоки соляри, троси… Ну, все як завжди. Бетонні береги річки… І то ще не завершено, ще по тому бетонному мішку біжить вода, не по трубах…

Що ми можемо зробити? Те, що і так щодня робимо – підняти галас у соцмережах. За час революції впевнилася – ми то вміємо, диванна армія. То ж шумимо й далі, не забуваючи протестувати проти будівництва цих безглуздих ГЕС. 

Зараз там тихо, активного будівництва нема. Але як тільки щось зрушиться, давайте не мовчати, хоч підписуючи петиції, хоч розшарюванням і невдоволеними коментами. Це точно під силу кожному.

З Сарати до “Паміру” півтори години ходу з зупинками й байками, дримбаючи.

Приходжу туди не вперше. Але враження щоразу потужні. Що ж люди не придумають, щоб ефективніше, масовіше вбивати одне одного… Монументально побудовано. Вражає.

DSC 5525-1DSC 5531-1

IMG 0044IMG 0038

Але цього разу з приємністю могла зосередитися на тому, чим були зайняті мої попутчики.

DSC 5625-1DSC 5627-1

IMG 0016DSC 5638-1

 

 Народ, хто вміє хоч на чомусь грати, мусите прийти сюди і спробувати заграти! У нас були сопілка, гітара і купа дримб – такий прикольний оркестр! 


На ночівлю переїхали з потоку Сарата на потік Перкалаб, до старої майже зруйнованої кляузи.

IMG 0160IMG 0167

IMG 0169IMG 0195

Мені кляуза чомусь асоціювалася з пірамідами ацтеків. Хто зна чому, є більш подібні будівлі, а мені так.

І ще собі все думаю, які багатостраждальні ці ріки і їх мешканці – навряд чи кляузи зі сплавом плотів були суттєво менш травматичними для річок, ніж ті ГЕС, які зараз хотять тут збудувати. 

Всі знають що таке кляуза? І для чого вони будувалися? В двох словах розкажу. Кляузи – це такі дамби, які будували на гірських річках. Як правило їх кілька, каскадом на деякій відстані одна від одної. В таке штучне озеро набиралася вода, на тій воді будувалися плоти з лісу. А коли лісу і води було достатньо, разом з хвилею бакараші (рульові плотів) спускали ліс по річці вниз. Не завжди однієї хвилі було достатньо, щоб віднести ліс до дороги. Тому кляуз могло бути кілька. Крім того, круті береги, нерівні, були обшиті деревом, щоб згладити нерівності і плоти не зачепилися і не склалися. Складність і небезпечність роботи бакарашів годі собі і уявити.

Зворотньою дорогою ми ще заїхали на Буковинське око, або ще те озеро називають Гірське око. 

IMG 0250IMG 0236

Насиченою виявилася поїздка. Насиченою враженнями. Звісно, більшою частиною позитивними. 

Шкода, не передати всього побаченого. Але сподіваюся, що те, що тут показала-розказала, спонукає вас піти і на власні очі подивитися на озера, на річки, на гори і зіграти якусь свою музику у куполах РЛС. Яка іронія долі, військовий об`єкт дарує насолоду музикою, завдяки незвичайній акустиці. А для худоби місцевих жителів – прихисток (там квартирується худоба з полонини в сезон).

Головне тепер не втратити того, що маємо.

 

Більше фоток тут.

Дякую за фото Роману Печижаку. Моїх тут менше.

Ще один репортаж з даної подорожі запрошую переглянути тут.