Starved-rock на Покрова

Мабуть, так само поступали всі мандрівники в минулому, коли висаджувалися на незнайомий берег. Отаборитися, відіспатися на земній тверді і… розширювати ареал, активно суючи ніс у всі закутки нової домівки.

Перших пару місяців пішло на знайомство з самим містом Чікаго, на владнання елементарних питань свіжоспечених емігрантів. А от як трохи отямилися, втягнулися в більш-менш ритмічне життя, душа заволала – хочу в гори! З горами, гляньте в мапи, тут, на Мічіганщині, повна халепа. Абсолютна халепа – рівнинний мегаполіс без кінця і краю, рівнинні річки, де не визначиш куди тече вода, болота, гуси-качки-чайки-пелікани-чаплі. Загалом, явно не край Черемоша й Прута. 

Дивилася в картах, в Америці гір вистачить на мій вік. Але доїхати до них наразі нема ні грошей, ні… грошей. Тож, зважаючи на тимчасові перепони, гугл запропонував такий собі компроміс – хайкінг на Старвед-рок (Starved-rock).  Обіцялося 18 миль маркованих маршрутів вздовж річки з кам`яними каньйонами і всього в ста милях на південний захід від Чікаго. 

Намастили бутербродів, наварили яєць і зранку в неділю рушили.

100 миль – то 160км. З Чернівців до Буковелю так само. Я долала ту відстань в середньому за 4 години, особливо, якщо їхати через Косів і два перевала. Тут 160 км по гайвеях проскочили за півтори години. 

Винирнули з потоку машин в містечку Оттава, одноіменне містечко столиці Канади, але з населенням 18500 чоловік. Така точність тому, що на в`їзді в кожне таке містечко пишуть назву і точну кількість населення. 18000, по американським міркам, таки містечко, справжнє містечко, з усіма атрибутами – даунтауном, макдональдсом, KFC і страбаксом з Данкін-данатсом. Вже не кажучи про шерифа, пожежну частину, банк і школу з басейном. 

Так, ми ще не перестали дивуватися цьому, ми ще як туристи з закордону роззявляємося на все і я навіть попискую від захвату.

rock 265-1rock 266-1rock 267-1

Перепрошую за якість фото – всі фото – телефоном.

Приїхати в незнайоме місце і не заблукати тут не проблема – вказівники здалеку і зрозуміло вказують дорогу. Вперше за кілька місяців подолали перевал через горбистий берег річки, вперше побачили в лісі понад дорогою скельні виступи – це наш формат. Але втекти від цивілізації в 100 милях від Чікаго не вдалося. Приїхали на величезний паркінг над річкою та з усією інфраструктурою. Шоправда, за прийти пройтися лісом і подивитися на скелі ніхто не бере ні пенні.

rock 271-1rock 291-1

rock 301-1rock 310-1

rock 305-1rock 325-1rock 322-1

rock 329-1  rock 336-1

rock 346-1 

Дивно, рівнина, рівнина і раптом – такі ось промоїни в пісківнику. Це ж треба було так воді попрацювати.

Насправді, весною та восени тут біжить потік, який падає з висоти і досі справно робить свою роботу – риє, вимиває камінь. Але ми приїхали в сухий сезон, тож все, що нам дісталося – прохолода в спекотний день. Саме в цей день, десь за океаном міста і села, долини і груні вкрив щільною ковдрою перший Покровин сніг, поламавши, ще не скинувші з себе листя, дерева, залишивши без електрики і тепла цілі селища. 

А в іншому – той самий світ, такі самі почуття.

rock 353-1 rock 357-1

Що коштує пожити в тих колибах, навіть не цікавилась. Чесно, то не наш фасон – там все чистенько, постіль, вода, електрика і на дворі барбекюшниця і навіть, для тих хто палить, спеціальні місця для куріння за хатками і з спеціальними курилками. Ні гімнячків минулорічних, ні старих колиб, щоб розібрати на ватру, ні каміння, щоб скласти ватерник – ні, то не для нас, за це платити не бажаємо.

 rock 367-1rock 373-1rock 380-1 

rock 389-1rock 387-1

З одного боку, воно, без сумніву, приємно ходити по таких доріжках. З іншого, теж приємно. До речі, дикі покрівки – я їх бачила вперше, серед лісу, просто так, живуть вони там. 

rock 396-1rock 399-1

Дивилася навкруги, тішилася – чисто. Толпи народу, стільки, скільки на Говерлу в погожий День незалежності, але все довкола чисто – ні пустих пляшок, ні навіть фантиків від цукерок. Це, мабуть, бо путін в них тут не гадить довкола.

rock 418-1rock 464-1rock 539-1

rock 462-1

 rock 501-1rock 546-1

Ще трохи по каньйонах, по дощаних доріжках і коло замкнули. Ясна справа, всі 18 миль ми не пройшли. Але таки прогулялися.

rock 593-1rock 600-1

Купатися так і не наважилися. Не стільки із-за того, що боялися холодної води відповідно сезону (вона, до речі, була досить тепла), скільки тому, що місць для купання не було, а забороняючих знаків – купа. 

Ще коли їхали туди, навігатор пропонував інший шлях доїзду, але чомусь дорога була вся червона, я не зрозуміла з чого б то корок позначати серед села, але поїхали іншим боком. Тепер навігатора нічого не питала, вирішили їхати просто інакшою дорогою, ніж приїхали – ми пішки не ходимо так, як прийшли, а їхати і поготів нема чого – треба більше бачити довкола!

 Лише коли заїхали в Північну Утіку (North Utica), населення, до речі, 1300 чоловік, зрозуміли, що то було. В селі був щорічний ярмарок, швидше навіть фестиваль! Якби поїхали цим боком, до скель би не доїхали – загрузли би тут точно. 

rock 612-1rock 614-1

rock 623-1rock 644-1

rock 645-1rock 653-1rock 655-1

rock 626-1rock 631-1

rock 651-1rock 648-1

 Пошвендяли рядами нехитрого краму, котрий, до речі, вже почали збирати. Вкотре подивувалися гостинності і привітності простих американців. Спробували у дівчини-коваля варення з халапеньї (халапенья – така перчена перчиця, її тут пхають у все: у м`ясо, у спеції, у хот-доги і, виявилося, варення варять). Купили пару дрібниць, в тому числі, пирога з гарбузом (тиквою, pumpkin) і, зрештою, таки поїхали додому. Спочатку безкраїми кукурудзяними полями – все як у кіно, навіть шериф у капелюсі на виїзді з міста – а потім хайвеєм в сторону вже нічного Чікаго.

Знаєте, хоч гір ми, по суті, так і не знайшли, та вражень набралися ніби прогулялися по Сокільському, а по дорозі додому заїхали в Косів на базар. 

Надалі будемо розширювати ареал мандрівок. Чікагщина? Рівнина? Нема гір, а хочеться? Ні, не чули! 

P.S. трохи більше фоток традиційно тут.