Озеро Синевир: Мандрівка через гори

Озеро Синевир: Мандрівка через гори

 

  1. Вйо в Горгани: озеро Росохан, хребет Аршиця
  2. Вйо в Горгани: Яйко Ілемське, Горган Ілемський, озеро Забуте

Отож четвертого дня проснулись ми вранці на полонині від собак місцевих мешканців, які йшли в афини, а собацюри проривались в палатки — це було страшно з просоння, бо ми думали що то вовки — собаки явно були вівчарські. На щастя, всі залишились живі, а ми вже були досить сильно змучені і хотіли пошвидше злізти до цивілізації в село Мислівка і випити якогось лате чи амерікано. Проте все було не так просто, як здавалось. По-перше, йти було ще добрих 15 км і не до низу, а ще через дві гори). По-друге, ми так і не знайшли воду на полонині і судячи з коментарів мандрівників в Інтернеті — така ситуація частенько трапляється — в тій зоні влітку струмки пересихають. Це і не дивно, адже тут проходить вододіл між Горганами і Сколівськими Бескидами, тому вода тече в протилежному до мандрівника напрямку, але ми цього не знали)

Сил було вже реально обмаль, а ми вже годин 15 не пили води — оце був челендж для організму. Єдине, що спасало в цій ситуації — це великі запаси афин на маршруті, які ми просто «заточували» на шалених швидкостях і великих у кількостях — і я вам скажу це досить сильно допомагало хоча б частково втамувати спрагу. Все ускладнювалось тим, що був серпень і спека була дуже сильна — рятував ліс, де було прохолодно і затишно. Весь час мандрів, ми також їли сало, яке тримало нас разом з мюслями в цьому важкому поході і надавало нам сил і наснаги! А пили чай пуер, який додавав нам потрібної містичної атмосфери. Без сала і чаю в гори краще не йдіть, така моя порада)))

З полонини Німецька ми піднялись на гори Великий Пустошак та Малий Пустошак і на спуску в Мислівку нарешті знайшли воду, яка була найсмачніша в житті. Згодом ми довго і з насолодою купалися в холодній гірській річці і пішли на трасу, щоб їхати на Закарпаття та озеро Синевир.

Мислівка — село Долинського району Івано-Франківської області. Розташоване біля впадіння річки Ільниці у Свічу, на висоті 680 м н. р. м., неподалік від межі Сколівських Бескидів і Ґорґан. Через село проходить траса з Долини на Вишківський перевал і далі на Міжгір’я та Хуст. В Мислівці добре розвинена туристична інфраструктура, багато готелів та закладів громадського харчування. Зручний пункт для початку мандрівок на Яйко-Ілемське та Горган Ілемський, долиною річки Свіча на вододільний хребет, в село Слобода Закарпатської області, на озеро Синевир. Через хребет Хом можна перейти в долину річки Мизунька. Прознакований маршрут веде на гору Ґурґулат, що височіє над селом. У селі розташована ботанічна пам’ятка природи «Сосна кедрова», на південь від села — гідрологічна пам’ятка природи «Болото Лисак». Також в селі є легендарна дача зятя Путіна Віктора Медведчука, яка не лише не розграбована чи пустує, але коли ми там були, — то велося досить потужне будівництво. Отак-от!

Саме з Мислівки львівські туристи найчастіше штурмують Горгани, адже на трасі через село багато автобусів та іншого транспорту.

Доїхавши з Мислівки у Торунь на рейсовому автобусі, ми заїхали в Закарпатську область В кінці села Торунь і на початку села Лопушне починається маркований маршрут до озера Синевир — жовтий маркер веде чотири кілометри повз річку. В Лопушному, в останньому магазині села, — знаходиться мабуть найсмачніший домашній мохіто, який ми колись пили. Згодом маркер звертає в ліс і повз гору траверсною лісовою стежкою ще сім кілометрів треба йти до озера Синевир.

І це все, я нагадую ми пройшли за один день — 15 км на спуску і 15 км на підйомі — це був ще той фізичний і моральний хардкор. Майже весь маршрут з Торуні йде лісом, краєвидів практично не видно, але мені сподобалось — явно маршрут не масовий, сюди ходять десятки людей за рік, відчувається дикість і сміття мало. О восьмій вечора ми вже були на Синевирі, а о 8 ранку ми ще були на полонині Німецька — реально був важкий похід. Залишалося знайти місце для ночівлі, та це не так було просто зробити). Синевир приваблює пішохідних туристів, але є одна проблема — ставати табором в околицях озера не можна, як і розвести багаття — за це можна заплатити великий штраф. Проте виходу в нас не було і ми розклали намет в лісі біля джерела і дуже змучені просто вирубились. З позитиву було те, що так пізно людей практично не було і ми насолоджувались озером практично самі.

Синевир (інші назви — Синєвир, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Озеро вважається одним із семи чудес України і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 22-24 м.

Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам’янисті породи стали на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Краєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140—160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва озера — Морське Око.

Легенди озера Синевир:

№1

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир» (скульптори Іван Бровді і Михайло Санич), яка знизу опирається на металеву основу. Висота монумента становить 13 метрів. Скульптура, що прикрашає озеро, зображує двох коханців: юнака на ім’я Вир і дівчину Синь — за легендою саме від їхніх імен утворилась назва озера. Висота монументу сягає 13 м. Що ж це за легендарні закохані, які дали ім’я найбільшому карпатському озеру?

Легенда розповідає про дочку місцевого графа, очі якої були сині та глибокі, наче небо. Одного разу, збираючи в лісі квіти, вона зустріла пастуха, що грав на сопілці, і покохала його. Графська дочка почала все частіше приходити до лісу, щоб послухати, як пастух виграє на сопілці. Коханці продовжували зустрічатись навіть після прямої заборони графа — і тоді розлючений батько наказав вбити пастуха, скинувши на нього з гори камінь. Коли Синь дізналась про трагічну долю свого коханого, обняла камінь і гірко заплакала. З її сліз утворилось ціле озеро, що й донині обіймає той злощасний камінь.

№2

Давним-давно замість озера тут було величезне болото, а поруч оселилися богатирі. Вони полювали, збирали ягоди, розводили худобу і жили собі в радість. Але одного разу пригледіла це містечко собі нечиста сила і прокляла богатирів, щоб скоріше позбутися їх. Вони вмирали повільною і болісною смертю по одному. Але залишився з них тільки один  найміцніший — Синевир. У господарстві у нього були лише білий бик і улюблена дочка. Але це багатство він незабаром теж втратив. Довгий час богатир провів блукаючи у лісі, й одного разу прийшов до болота. Не відводячи сумний погляд від води, Синевир взявся спокутувати свій гнів. Він зруйнував навколо всі скелі та, нарешті, дістався до потужного джерела, яке підхопило його і понесло до болота. Вода швидко наповнила простір, а богатир безслідно зник. З тих пір вважається, що озеро утворилося завдяки сильному богатирю і навіть названо в його честь.

Ранок п’ятого дня.

Вранці, доки озеро не заполонили матрацні російськомовні туристи, ми вирішили тут все розвідати і зробити фотосет. З приємного варто відзначити величезну кількість риби в озері та високу прозорість води. В центрі озера, як це традиційно для часів СРСР є острів кохання, а дерев’яна скульптура Сині і Виру реально вражає масштабами.

З негативу, я б відзначив жахливий стан запущеної інфраструктури навколо озера — таке враження, що з 1980 років там ніхто нічого не робив. Купи сміття, в навколишньому лісі туристи зробили туалет, прогнилі дерев’яні альтанки вражають і лякають, наче в якомусь фільмі жахів. Навколо озера розташований традиційний ринок ширпотребних сувенірів, продаються і косівські, але написано, що вони Закарпатські). Загалом на це озеро явно держава виділяє мільйони в рік, це візитівка України для іноземних туристів, а відчуття, що приїхав в якісь «совєцкі задрипанці»).

Після озера ми ще довго йшли пішки вниз, адже рейсові автобуси до озера не їдуть, це треба мати на увазі, коли ви плануєте свою мандрівку. Тому ми автостопом направились до Міжгір’я через Синевирську поляну, село Синевир, попри річку Теребля. Трохи погулявши Міжгір’ям,  рушили автобусом в Хуст, а з Хуста на Рахів, де на нас вже чекала подруга Ольга Ворохта, але про це вже читайте в наступній статті — Рахів, Рахів, місто мрій та надій!

Також з негативу хотів би відмітити сильний політичний і економічний (ледь не фізичний) вплив румунів та угорців на Закарпаття — ситуація до болю нагадує Крим, перед захопленням Росією. І якщо Рахів ще ментально в більшості — це Україна, то чим далі вздовж Тиси, тим більше хочеться плакати від бездіяльності української влади. Так я в тих краях був вперше, то це мене просто невимовно вразило.

P.S. На Синевирі часто знімають весілля та різні кліпи і фільми. Вважається, якщо молоді люди познайомилися та покохали один одного біля цього озера, то на них чекає справжнє кохання. Щоб дізнатись детальніше про містичний фільм «Синевір», ми поспілкувались із косів’янином Богданом Юсипчуком, який виконав у фільмі одну з головних ролей. Переглянути фільм про Синевир можна тут.

До речі, останній фільм у кар’єрі Жана Рено зніматимуть у Карпатах на озері Синевир —україньсько-французький трилер «Останній крок». Сподіваюсь, хоч до приїзду Жана Рено, там приберуть).

Тарас ПАСИМОК. Фото автора і Джеймса Калишука.