Назар «Мандрівник» підкорив Україну автостопом

Назар Розлуцький (історик, 24 роки, м. Івано-Франківськ) — мій хороший та давній друг. Він працює в Музеї визвольної боротьби і пише дисертацію на тему боротьби УПА проти радянських каральних органів. Я знав, що він фанат гір, віршів, дівчат та фестивалів, але не міг повірити, що Назар відважиться на нову «диверсію» – проїхати Україну автостопом за один місяць!

Маршрут Назара (22.06-22.07): Івано-франківськ, с. Незвисько (фестиваль Купала) – Хотин – Кам’янець-Подільський – с. Буша – Вінниця (прогулянка містом, музей Пирогова, усипальниця Пирогова) – Умань (Софіївка) – с. Лозуватка (нічліг) – Черкаси (прогулянка містом, відвідання музеїв, купання в Дніпрі) – Чигирин (музей Богдана, Богданова гора), с. Суботів (Іллінська церква, урочище “Три криниці”) – с. Медведівка – с. Мельники (відвідання могили Василя Чучупаки) – Мотрин монастир – хутір Буда (дуб Залізняка) – с. Стара Осота (нічліг) – Кіровоград (прогулянка містом, відвідання Єлизаветградської приватної галереї) – с. Мар’ївка (нічліг) – Миколаїв (прогулянка містом, відвідання музеїв краєзнавчого та суднобудування) – Херсон (прогулянка містом, відвідання музеїв) – Нова Каховка (прогулянка містом та перехід до Каховської ГЕС) – Олешківські піски – Севастополь (прогулянки містом, відвідання музеїв присвячених історії міста та Чорноморського флоту, поїздки на Сапун-гору, Малахів курган, 35-ту батарею, відвідання Херсонеса, вистава у Херсонеському театрі, щоденні купання в морі, поїздка в Балаклаву на підземний завод підводних човнів) — Бахчисарай (відвідання ханського палацу, наскального монастиря та печерного міста Чуфут-Кале) – Асканія-Нова – Кам’яна могила – Гуляй-Поле (прогулянка містом) – Запоріжжя (прогулянка містом, відвідання краєзнавчого музею, похід на Дніпрогес) – о. Хортиця (прогулянка по острову, купання в Дніпрі, нічліг) – с. Капулівка (відвідання могили Івана Сірка) – Дніпропетровськ (прогулянка містом, похід в історичний музей) – Верхньодніпровськ (нічліг) – Канів (прогулянка містом, відвідання Тарасової гори) – с. Ржищів – с. Трипілля – с. Козин – Київ (нічліг) – Бердичів (прогулянка містом, відвідання історичного музею) – Хмельницький (прогулянка містом) – с. Підкамінь (етнофестиваль).

Хто тебе надихнув на таку подорож?

Тяга до мандрів у мене була завжди, адже моє прізвисько — «Мандрівник». А конкретно на цю мандрівку мене надихнули одразу кілька факторів. По-перше, я мав знайомих у кількох місцях, до яких міг поїхати, а платити за рейсовий квиток було дорого. Так виникла задумка 7-10 днів поїздити автостопом і погостювати в знайомих. Потім прочитав книгу «Соломонова Червона Зірка» — збірник есеїв про 25 регіонів України, в якому кожен автор подавав свій регіон у географічному, історичному та соціокультурному зрізі. Ця книга мене дуже сильно захопила, особливо слова з передмови про нашу країну, що належать закарпатському письменнику Лесю Белею: «Країна, що не бачила себе у дзеркалі, не знає як вона насправді виглядає, не уявляє себе у просторі (фізичному і культурному), натомість дослухається до того, що про неї кажуть інші, живе внутрішніми стереотипами… Що можна уявити собі про людей, які живуть за 1000 кілометрів? Майже те ж саме, що і про марсіян. З часом стереотипи обростають легендами, неприязню і острахом». Ця книга якраз стала спробою трохи показати Україні саму себе, у всякому разі вона справді надихає до пізнання інших місць, як вона зробила і зі мною. І ще одним фактором, який змусив мене поставити цю мандрівку собі за мету стали розповіді мого друга Олександра Хоменка, який минулого літа так само цілий місяць катався велосипедом по Україні, а потім розповідав мені цілу купу цікавезних історій. Оскільки я велосипеда не маю, та й їздити на ньому не вмію, то в мене залишився шлях автостопних мандрів. І після його розповідей я зрозумів, що докладу всіх зусиль щоб мрію втілити в життя.

Чи не було страшно?

Не хочу здаватися якимось відважним героєм, але мені справді страшно не було. Звичайно, тривожився щоб усе було добре, щоб не сталося якоїсь оказії дорогою, яка б не дозволила мені продовжувати подорож. Але я більше переживав, щоб витримало спорядження, був чистий одяг, міцний сон, достатньо питної води на ніч та хороше самопочуття (маю на увазі не тільки щоб не захворів, а щоб не було втоми, чи щоб не натерло взуття), аніж боявся нападу неадекватних людей чи диких звірів. Ну, місцями був пильний, особливо коли йшов у степу по травах, щоб не наступити на змію чи щось подібне. То більше мої рідні і деякі знайомі переживали за мене у плані зустрічі з якимись бандитами чи гопниками, аніж я сам.

Які речі ти взяв із собою в мандри?

Ну, звичайно, намет, спальник, запасну пару взуття, трохи одягу (окрім того, що був на мені — 2 пари штанів, 4 футболки, куртку, гольф, труси, шкарпетки, бандану, щоб перев’язувати голову у спеку). Всякі побутові речі: ніж, ліхтарик, бутлю на воду, 3 пачки сірників, окуляри і розчин для контактних лінз (в мене короткозорість), голку з ниткою, кілька вірьовок, туалетний папір, засоби гігієни (мило, зубна паста і щітка). З медикаментів — крем від комарів і активоване вугілля. А ще: мобілку і зарядне, фотоапарат, люльку з тютюном, синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, блокнот і ручку щоб записувати враження, документи, 2500 гривень (з яких 1000 привіз назад). Їжу підкуповував по дорозі — все одно на місяць усього не набереш, та й важко увесь час носити все на собі. Оце й усе, хоча можна ще було багато чого взяти, але місткість рюкзака не дозволила.

Що хочеш побажати відчайдухам, які теж мріють так мандрувати, але ще не наважились?

Нарешті наважитися і почати мандрувати. Дуже багато запитань і сумнівів виникають перед тим як почати таку мандрівку. Буває й таке, що в дорозі тебе спіткає депресія або якась розгубленість і тобі захочеться назад. Ніхто не може гарантувати від якихось прикрих випадковостей, які можуть закінчитися доволі неприємно. Ще може бути, що людина вважає, що в неї немає часу або грошей. Але коли є бажання, то все інше якось вирішується. Все можна вирішити: купити спорядження, заробити гроші, спланувати час. Якщо нема місяця — можна поїхати на 2 тижні чи тиждень. А гроші… я за 31 день потратив 1500 гривень, в середньому 48 гривень за день. Чимало людей тратять набагато більше, навіть не покидаючи рідного дому. Тому не варто аж надто сильно перейматися чи вдасться — треба йти і робити.

Які місця чи люди запам’ятались із подорожі найбільше?

І місць і людей було дуже багато. В кожному є щось своє. Але якщо говорити про якісь сенсові місця, то це, мабуть буде с. Буша на Вінничині — тиха, замріяна природа Поділля і весь трагізм історії, який пережило це село. Містом-відкриттям можу вважати Кіровоград — дуже багато старовинних красивих будиночків, неповторна архітектура, за що я б назвав його провінційним Львовом. Враження безлюдності від Олешківських пісків — ти стоїш і навколо тебе на добрий десяток кілометрів ні живої душі. Місце, побувавши в якому, не шкода помирати — це Херсонес, давнє грецьке місто на березі Чорного моря. Романтика, руїни, пісок, і погляд кудись туди… до Греції. Він заворожує і закохує назавжди. Відчути ногами палеоліт можна на Кам’яній Могилі, якщо роззутися і босяка погасати по ній. Стоячи на кручах Хортиці чи на Богдановій горі у Чигирині, можна набратися козацького духу і відчути епоху, у якій жили наші відчайдушні предки. А від дуба Залізняка у Холодному Яру можна і здоров’я набратися, якщо обхопити його міцно-міцно (головне при цьому, не здерти кору і ще бажано впроситися дозволу в охоронця, бо підходити впритул до дуба заборонено). Я ще довго після подорожі буду згадувати зелені глухі краєвиди подільської глибинки і неозорі степи, по яких їдеш-їдеш, їдеш-їдеш — і кінця краю їм не видно. А достойним завершенням мандрівки був етнофестиваль «Підкамінь» у однойменному селі на Львівщині. Драйвом заразився на цілий рік. Окрім того, пізнав природу північної Львівщини, яка теж настільки неповторна і прекрасна, що захоплює з першого погляду.

Ти плануєш такі «австостопні» подорожі знову?

Я обов’язково буду подорожувати, але поки ще маршрути не розробляю. Однак, уже прикинув кілька варіантів для майбутніх подорожей: 1) проїхатися по Одещині і Миколаївщині, також завітати на захід Кіровоградщини; 2) помандрувати по Лівобережжю і Сході (Чернігівщина, Сумщина, Полтавщина, Харківщина, Донеччина, Луганщина) 3) погуляти по Волині, Житомирщині, а також по півночі Хмельницької і Тернопільської областей. Однак, час покаже що, як і коли буде.

Чи докучав дощ в мандрах?

Трохи докучав. На 9-й день мандрів, коли я добрався із с. Мар’ївка до Миколаєва, то потрапив у циклон. То був жах: стою на дорозі біля богом забутого містечка, дощ ллє, ніхто не хоче брати. Потім нарешті зупинив Камаза до Миколаєва і 3,5 год. трясся в ньому (стара розвалюха + перегруз + шматок бездоріжжя). Там зійшов — теж ллє як з відра. Довелося шукати готель, знайомих я там не мав, а з моїх друзів ніхто не міг нічим допомогти, бо передзвонив я їм надто пізно (маю на увазі, франківських друзів, які могли б мені там пошукати вписку). А ціни за ніч — від 250 до 350 гривень. Нарешті знайшов за 165 і в ньому довелося зупинятися. Це найбільш негативна пригода за увесь час мандрів. Потім ще кілька разів були перелітні дощі, але їх я не боявся, бо мав клейонку і міг надійно запакувати намет і сам у ньому заховатися. Тут головне, щоб земля не розкисла і була можливість хоча б розкласти той намет. Також сильна гроза спіткала мене в районі Верхньодніпровська, коли я вже розклався на ніч. Але вона, хоч була сильною, зате тривала недовго і через півгодини я вже спав сном праведника. Так що, якщо дощі не затяжні, а перелітні (хай навіть і сильні), то клейонка дуже здорово рятує в таких випадках.

Місяць без Інтернету, — чи реально це в наші дні?

Місяць без Інтернету — це дуже гарно проведений час. Правда, час від часу я заходив туди звірити маршрут і т.п., але в соцмережі не виходив принципово (ну, є в мене такий недолік, люблю трохи позависати у вк). Того і свідомо поставив собі таке обмеження. Насправді вийшло дуже круто.

Які труднощі виникали під час мандрів?

Труднощі — це той самий дощ або ж надмірна спека. Часто траплялося (особливо на півдні), що не було якоїсь водойми аби покупатися на ніч після важкого втомливого дня. Одного разу довелося 5 днів жити без купання, обходився вологими салфетками. З питною водою і їжею проблем не виникало — завжди були магазини і джерела. А якщо не було джерел, то просився набрати води у тому ж магазині. Велика халепа спіткала мене у другий день мандрів — порвалася лямка від рюкзака. Це був найбільш критичний момент, оскільки того дня я був дуже втомлений, а ще страшенно пекло сонце і треба було вирішити чи взагалі є сенс продовжувати мандрівку. Потім я ту лямку просто перев’язав і навіть не довелося зашивати — так і проходив усю мандрівку.
Труднощі — це річ неминуча. Їх приємно згадувати після закінчення мандрівки і усвідомлювати, що ти з ними всіма якось дав собі раду, проте під час мандрівки вони викликають далеко не радісні відчуття. Тому бажаю всім подібним людям аби їх було поменше і аби вони були якомога легші. Звичайно, що чим більше пригод (в т.ч. і неприємних), тим веселіше подорожувати, але краще мінімізовувати їхні наслідки.

Як люди реагували на тебе в дорозі?

Зазвичай, коли люди дізнавалися хто я такий, то в них виникав цілий спектр почуттів до мене, у якому було змішана і повага, і заздрість, і співчуття, і захоплення, і подив, і, можливо навіть, острах (в сенсі, вони не те що починали боятися мене, а, швидше, переживати за мене). Якоїсь негативної реакції я не зауважив. Кілька разів реакція була досить іронічною, мовляв, волоцюга і т.п. Але більшість старалася чимось допомогти, посприяти. Іноді шофери, які мене підкидали, по дорозі також підгодовували, або ж завозили трохи далі аніж самі планували їхати. Ще бувало, виносили мені якусь їжу люди в тих селах, де я зупинявся (домашніх котлеток чи вареної картоплі). Ніхто не відмовляв у проханні набрати води. Деякі (але це, переважно, знайомі моїх знайомих, з якими я попередньо домовлявся) приймали мене на ночівлю. Я не минав нагоди переночувати вдома, бо за таких умов була можливість по людськи помитися в душі, перепрати деякі речі і приготувати їжу на плиті. Окремі водії навіть брали номер щоб пізніше дзвонити, питатися де я мандрую далі, потім передзвонювали. Так що, мені здається, що на мандрівників українські пересічні люди реагують доволі-таки позитивно.

P.S. На завершення всім рекомендую втілювати свої мрії, докладати максимум зусиль для цього. Життя лише одне і прожити його, не втіливши своїх задумів, є невиправданим. У людей нема наперед заданого сенсу життя, кожна людина сама вибудовує собі свій сенс, і в цьому вона найповніше розкриває усю власну унікальність. Тому втілюйте свої мрії. І ще: якщо вам колись трапляться мандрівники, то допомагайте їм. Навіть дрібничка або просто добре слово у дорозі, коли людина відірвана від свого середовища і не має впевненості у наступних кількох годинах дуже багато означають. На цьому — до зустрічі. Можливо, десь перетнемося.

Тарас Пасимок


9 коментарів на “Назар «Мандрівник» підкорив Україну автостопом”

  1. Тарас

    Я не збираюсь приховувати, що Назар мій друг – адже я пишаюсь друзями,

    Сашко от з Кавказу приїхав, а Назар по Україні вальнув автостопом – може і я через них буду більше мандрувати!)

  2. Назар Розлуцький

    Тепер ще тра про Санькове підкорення Ельбрусу втулити, взагалі буде класно!

  3. Тарас

    стаття про мандри автостопом бере участь у всеукраїнському конкурсі

    на краще висвітлення тематики в’їзного та внутрішнього туризму у засобах масової інформації України

    http://www.tourism.gov.ua/ua/25020/26352/

    Урочисте підбиття підсумків конкурсів відбудеться 27 вересня під час святкових заходів з нагоди Всесвітнього Дня туризму та Дня туризму в Україні.

  4. Тарас

    НЕМАЄ результатів конкурсу!!!!

    на краще висвітлення тематики в’їзного та внутрішнього туризму у засобах масової інформації України

    http://www.tourism.gov.ua/ua/25020/26352/

    інформація про сам конкурс та його результати просто зникли із сайту

    Урочисте підбиття підсумків конкурсів мало відбудеться ще далекого 27 вересня під час святкових заходів з нагоди Всесвітнього Дня туризму та Дня туризму в Україні.

    я не хотів брати участь в конкурсі, але мене попросили з Косівської адміністрації

    і бачимо як держава виконує свої обіцянки – навіть нещасний конкурс не можуть нормально провести…

    Ганьба Держтуризмкурорту України!!!

  5. Назар

    тут просто нема чого додавати… варто б краще повністю бойкотувати таку державу, але це дасть ефект тільки тоді, коли це буде масово чинитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал