Гуцульські Альпи (част. 2)

Гуцульські Альпи (част. 2)

Головне правило – НЕ плутайте гору Піп Іван Мармароський (Закарпаття), де є кордон з Румунією та Піп Іван Чорногірський (Верховинський район), де недіюча обсерваторія. Загалом дивно, чому в гуцулів не вистачило уяви та фантазії назвати 2 гори різними назвами, щоб уникнути плутанини. Але варто знати, що є ще і Петрос Чорногірський та Петрос Мармароський.

Для тих косівчан, які ніколи не були в селі Діловому та на Мармаросах, але хотіли б туди потрапити варто знати, що це похід для підготовленого та фізично сильного туриста. Не буде зайвим сказати, що походи на Говерлу (навіть зимою) чи на Піп Іван Чорногірський не йде ні в яке порівняння з горою Піп Іван Мармароський.  Адже що б потрапити на гору з Ділового та повернутися назад потрібно мінімум 2 дні з ночівлею, бо доведеться пройти близько 50 км гірськими дорогами з величезним і фантастичним перепадом висот. І навіть враховуючи, що краєвиди на самій горі та загалом Мармароському хребті нереально красиві, то варто готуватися до дуже важких, навіть спартанських умов мандрів. Про такі мандрівки мало інформації навіть в Інтернеті, тому наша спільна стаття і досвід сподіваюсь стане косівчанам-туристам у пригоді.

Отож, з Ділового до полонини Лисичої, де всі зупиняються на ніч в колибі, десь близько 20 кілометрів по дорозі. З обох сторін шляху густий ліс, а дорога часто переривається гірськими джерелами з найсмачнішою водою в світі і це не перебільшення. Загалом вода на Закарпатті – це щось особливе і дивно було бачити її майже на вершинах гір, що для Карпат загалом не властиво та ще й в такій кількості і якості.

Більш досвідчені туристи, на відміну від нас, наймали в Діловому машину, яка за 300 гривень довозила їх до пункту призначення, тобто майже до колиби. І чесно кажучи, – це дуже розумне рішення, яке ми, на жаль, так і не прийняли. Бо йти по дорозі дуже довго та не цікаво – жодних краєвидів, де лише гірські водоспади та скальні виступи тішили око. Догори в горах навколо Ділового варто сказати просто прекрасні – звісно не асфальт, проте без ям, добре втрамбовані щебеневі дороги, по яких без проблем їдуть майже під саму гору навіть вантажівки. Можливо, такі хороші, як для гір. дороги тут через близькість державного кордону.

Тобто замість витрачати свої сили на виснажливий похід дорогою краще їдьте до колиби. Від колиби до вершини підніматися досить легко та швидко – майже за 1.5 години ми були на вершині Піп Івана Мармороського. І тут варто згадати про смачну журавлину і чорниці (афини,) які як не дивно, ростуть на самій горі і живлять туристів найчистішими і найсвіжішими в Україні вітамінами. До речі, по дорозі також багато ожини  і перекушуючи натур-продуктом під час мандрівки набагато легше йти.

На самій вершині нас зустрів сильний вітер було досить холодно, проте краєвиди та пейзажі були незабутні. Недаремно цю частину Карпат називають гуцульськими Альпами. Місцеві мешканці говорять переважно українською мовою з вкрапленнями гуцульського діалекту закарпатського розливу, тому зрозуміти їх для косівчанина не складе жодних труднощів. Та акцент в їх мові присутній і за це мої друзі в поході називали їх безпідставно – румунами. Самих же румунів чи їх військових, незважаючи на близькість до кордону ми так і не побачили, хоча циган, як в Рахові так і в самому Діловому вистачає.

Так я я входив в групу, яка поверталась в Ділове після сходження на Піп Іван, то йдучи по хребту через вершину Щербин відкриваються теж чудові краєвиди. Та навіть йдучи по хребту відчувається великий перепад висот і йти не є легко, тому якщо ви хочете простішим шляхом знову попасти в село, то можете спуститись з правого боку хребта на хорошу дорогу, яка супроводжує гір хребет аж до села і по ній ви можете добратись. Так як дорога високо в горах, то краєвиди теж варті уваги.

На полонині Гальчинка ми вирішили скоротити шлях і повернули вправо йдучи лісовою «тракторною» дорогою в село. Йдучи цією дорогою 4 години лісом, під дощем, по коліна в глині, під кутом 60-90 градусів, з важким рюкзаком, я зрозумів, що мене чекає, коли я попаду в пекло – вічно йти цією дорогою. Тому будьте обачні і не розслабляйтесь, бо йти з гори вниз тут зовсім не легше, ніж підніматися на неї! Назад ми добирались автобусом з ДІлового до Рахова, а там трохи не встигнувши на потяг, довелося їхати автобусом – з Рахова до Коломиї за 50 гривень. При тому квиток на електричку за тим же маршрутом 11 грн.

Тому будьте уважні беріть з собою запас грошей та їду, а головне йдіть з тими, хто там вже був і допоможе вам розібратися в ситуації!

І відео на закінчення:

Тарас Пасимок,  фото Сашко ХтоЦЕ?