Про Мармароські бублики і борщ

Я завжди знала і відчувала, без солодкого в горах несолодко. Але не завжди відносила до обов`язкових продуктів бублики. Після цього походу я точно знаю, що макарони і гречка – неодмінно, але без бубликів і борщу – ніяк. Кожен турист будь-якого гатунку повинен впевнено і правдиво сказати: “У нас є бублики, є борщ і є біцепси, щоб все це носити!” Після цієї мантри похід вдасться на 1000 зі 100 можливих відсотків! 

Вже четвертий сезон поспіль місце зустрічі в перших числах червня незмінне – Мармароський масив. Причина тому – пора цвітіння рододендрону східнокарпатського та нарциса вузьколистого. Часто рододендрон помилково називають червоною рутою. Хай так, не буду перечити, аби тільки цвіли, а ми ходили на них дивитися.

Зібралася нас ціла банда. Інтернаціональна банда, як завжди. 11 чоловік: з Буковини, Прикарпаття, Закарпаття і Галичини. Маршрут обрали мальовничий і нескладний: с.Ділове – г.Щербань – г.Піп Іван Мармарошський – ур.Маслокрут – ур. Межипотоки – г.Ненеска – с.Богдан.

Напередодні нашого старту горами пройшли рясні зливи. Ми тішилися, що нам не потрібно йти вздовж потоку Білого на полонину Лисичу – тим шляхом два потужні броди. Чуть далі від кар`єру звернули на лісову дорогу і почали набір висоти. 

Хто любить своєрідний екстрим – рекомендую той шлях. ТАКОГО болота мені давно не траплялося. Та що тут розказувати – десь на схилах валять ліс, а дорогою возять. І ліс навколо такий, що не сильно обійдеш. Правда, була якась стежина, що ймовірно йшла направці, але ми тим боком вперше, то не стали випробовувати долю – гребли, не шкодуючи взуття і штанів. 

Юрковий ЖПС розказував нам про 6 км підйому. Молоді й здорові, але з важелезними рюкзаками і по болоту, свою висоту ми набирали повільніше, ніж я планувала. Щоб встигнути до дощу дійти під Щербань на ночівлю, нам не вистачило годину. Ми зупинилися під г.Полонинка, біля будиночку прикордонників. 

Необхідно визнати, рішення було єдино правильне. Щойно розклали намети, як вперіщило.

Та нам вже фіолетово! 

Ватра, дах над головою! І, головне, виявилося, що у нас є_бублики. Розумієте, хліба лімітовано, а бублики є! Чарівні бублики! Вони стали нашим талісманом на цю мандрівку. Не смажені кури, не молода картопля, не салат зі свіжої зелені, а є_бублики.

А ще є бульки. Боже, скільки щастя з тих мильних бульбашок! От тільки не треба крутити пальцем біля скроні! Аби у вас були такі бублики, як у нас, ви б одразу зрозуміли – бульбашки – обов`язковий атрибут будь-якого погоду, а тим паче фотопоходу.

Думаю, всі, хто має мінімальний досвід походів, або бодай просто багату фантазію, уявляйте. Уявляйте який у нас був настрій, яка благодіть – міста не видно, не чути, нема інтернету і новин, а є фізична втома, є_бублики, є_бульки!!! Нє, то ви вже перестаралися в своїх фантазіях, трохи скромніше, ми таки добряче втомлені після тієї болотяної дороги…

Чи варто розказувати, що наранок ми проспали? Звісно, проспали до восьмої. Доки розгойдувалися, палили вогонь з мокрих дров, варили їсти, пакувалися… Загалом, вийшли тоді, коли нормальні фотографи сідають обідати. 

Вже тоді було зрозуміло, Ігора Меліку, який зі своєю групою йшов з полонини Лисичої на полонину Маслокрут, де ми спільно мали стати на ночівлю, ми не наздоганяємо. Та і виглядало, що й дощ нас не омине.

Круті схили Щербаня щедро встелені квітами – рододендронами та нарцисами. Краса неймовірна! Неможливо пройти мимо і не зупинитися, не сфотографувати он ту квіточку, а ще той кущик квіточок, а ще там і там!

Перше китайське попередження ми отримали під вершиною Щербаня. Хто ходив тими стежками, той знає, хребет доволі гострий, відкритий вітрам і грозам,  і поросший жерепом. Краще, ніж просто йти по тому жерепу, може бути тільки йти по мокрому жерепу.

Останнє фото, де Ростік “ловить” фейсбук, є неспростовним підтвердженням того, що не можна в поході міняти свій статус на сонячні і заквітчані гори. Силами багатьох заздрісників хмари миттєво реорганізовуються і витрушують на землю тони льоду!

Хтось має в тому сумнів? Ага, а ви спробуйте при нагоді самі! Ми в тому за три дні переконалися тричі! Була навіть пропозиція банити Ростіка ще перед походом, була пропозиція провести, здається, люстрацію чи щось співзвучне, ну і, банально, влаштувати ввечері “темную”.  

Та після кожної бурі знову сяє сонце!

Головне в цю мить втриматися і не змінити у соціальній мережі статус!

“Дяковать” Ростіку, він знову встиг…

Що вам сказати? Вдруге гнівити Перуна –  це вже не китайське попередження, це грім і блискавки! Погода в червні має властивість миттєво міняти гнів на милість і навпаки. Ще 5 хвилин тому ми спостерігали як хамри кружляють над вершиною, з якої ми щойно спустилися, а тепер вже та хмара суне на нас. Хоч попереду на вершині сяє сонце.

Що ж, в той день ми скрізь не встигали… Не встигли і від граду знову втекти.

Обідно! Бо там, де нас вже нема, знову сонце!

Вже й вечоріти почало. І грім все ближче і гучніше… Знаєте, це стимулює! Блискавки поряд з голим хребтом вмикають підвищену передачу.

Ночували ми прямо після спуску, під вершиною. До Маслокруту не дійшли…годину. А зато у нас були є_бублики і таки був є_борщ!

Двічі биті градом поснули раніше, ніж вчора. 

 Якби ми могли йти ще кілька днів, то вже наступного ранку ми б з легкістю організувалися вийти в 9, а ще наступного дня в 8, а ще наступного… Впевнено з банди ми перетворювалися на команду. 

На Межипотоки ми прийшли до обіду і до дощу. Отаборилися, пообідали. І пішли глянути, що то воно за гора така з дуже румунською назвою Ненеска і страшні Скелі Смерті.

Ростику популярно пояснили, що не варто вмикати телефон. І що ви думаєте? Спрацювало! 

День видався легким. На вечір ще було трохи бубликів. Звісно, без бульбашок теж нікуди!

А ще ми того вечора гралися в гру… Підкажіть, вона ж якось називається. Ну, коли в панаму складають папірчики з назвами предметів, кожен витягує і ліпить собі до чола. і бачить всіхні, крім свого. Далі потрібно, задаючи питання, вгадати хто ти є.

Хід думок кожного – то є ЩОСЬ! Після одного туру цієї гри, ми не наважилися грати в крокодила. Від реготу, була впевнена, що будуть боліти животи і щоки. Нарано виявилось, що всі ми треновані.

Блимнуло фотографічне гарне світло, ми встигли вишикуватися і зробити кілька дублів сімейного фото. Вглядіться в обличчя кожного – ми там всі абсолютно щасливі!

 Спуск в Богдан з Межипотоків – то казка!

Хто не ходив тим боком, дуже рекомендую піти. Краєвиди просто фантастичні. 

Думаю, з кожним бувало, коли настрій з кожним кроком вдолину псується. Йдеш і подумки вже в місті, в суєті, в проблемах. А ми продовжували йти і милуватися і насолоджувалися.

Не щоразу вдається втримати один настрій на всіх весь час походу. Цього разу разу нам це вдалося на 100%!

Знаєте чому? Бо в нас є бульбашки, в нас є борщ, є бублики і навіть бус! Повторіть цю мантру кілька разів вдома і в горах і все у вас буде на 1000%! 

p.s. Спробуйте пригадати мантру перед покупкою хліба і поцікавтеся у продавщиці чи є батон? 😉

Щиро дякую всім за компанію. Впевнена, що не будь навіь когось одного, все склалося б інакше.

Романе Печижак, Ростислав Шивринський, без ваших фотографій розповідь була б тьмяною, дякую!

Перегляньте більше фоток тут!

А ось і довгоочікуване відео від Ростіка! Ура! Дякуємо!