Клива – крокусовий край :)

Насамперед важливо, щоб даному репортажу приділили трохи своєї уваги ті, хто любить говорити, що не може піти в гори бо:

  • нема компанії
  • нема з ким залишити дітей 


Виявляється, виходити під Чорну Кливу цілою бандою, то вже майже добра традиція! Не так давно, в грудні минулого року, на мій клич піти на бограч-паті відгукнулося 18 чоловік. Тепер же, без бограча, нас, не довго гукаючи, набралося 15 чоловік! Знаєте, як то так сталося? Покликала одного зі Львова, іншого з Закарпаття, і я з Чернівців, а кожен попривозив з собою ще по 4-ро людей! От така інтернаціональна західнорегіональна банда зібралася – по 5 чоловік від регіону.

Коли збирається стільки різних незнайомих людей, важливо правильно організувати… все 🙂 Ну, організовувати я люблю… Якщо нас так багато, а бограча ніхто не обіцяє, то, мабуть, треба варити боржч. Дуже вдало склалося, що Львів приїхав поїздом раніше за нас, механізованих, і піднялися вони теж раніше. Щоб хлопці дарма не відпочивали після 12-кілометрового переходу, ще здому домовилися, що вони чекатимуть нас з борщем 🙂

О-о-о, який це був стимул! Який щасливий бонус! Приходиш, а тебе чекають з гарячим борщем! То і вдома приємність, а в горах це просто бомба! Особливо, коли піднімаєшся з двома дітьми – 5 і 10 років. 

Вийшли ми з села в саму обідню жарку пору. Та шо спішити? Раптом борщ не встигнуть зварити, а ми вже прийшли? Рафіновані гороцькі з цікавістю роздивляємося звичайний сільський побут і саме сільське життя.

Скоро Юрія, тобто свято, яке для гуцулів знаменується вигоном на полонини товару (худоби, тобто). В цих місцях високих гір клімат суворий, сніг в травні не така-то вже і дивина, а ягнята ще є й геть маленькі – тут свій ритм життя навіть у цьому. Весна пізніше – вівці і корови на полонину підуть теж пізніше.

 Добре місцевим вівцям і коровам! У них нема такої мами, як я 🙂 Мені моїх дітей не так шкода – першотравень тільки на носі, а я їх вже підганяю!

Ще б не спішити – там справжній борщ чекає!

 

Мрія, а не борщ!

Після такої зустрічі, не гріх і відпочити, сходивши на пленер 🙂

Згідно запланованого, вечерю готують Чернівці, тому потішилися поверненню у березень з крокусами і пішли до роботи. Жіноча доля… казанки-кастрюлі-діти-чоловік – моя жіноча щаслива доля вся у повному комплекті цього раз була зі мною! 

Зі спокійною душею, проспавши світанок (нефотогенічний того ранку), повставали до сніданку. Яке щастя, проснутися в горах, а казанок з водою вже кипить, чай-кава навіюють домашній затишок, а зуби можна почистити теплою водою! Дрібниця? Ой, а як приємно! Того ранку то була заслуга Закарпатської братії!

На полонині добре… Апартаментів кожному до смаку, панорами надзвичайні, навіть крокуси оно там, за горбом! Але шо ж ми за туристи такі, шоб на вершину не піднятися? Звісно, пішли й на Чорну Кливу. 

Вдолині, в місті вже справжнє літнє пекло, а в горах, з кожним метром по вертикалі відчувається інакшість. Трохи піднялися і сніжники з поодиноких “сніжних калюж” перетворилися на цілі “озера”, які не обійти. Але яка то втіха побавитися снігом в 30-градусну жару!

І крокуси, крокуси, крокуси… Вісники весни, дивовижна синя ковдра наших лісів і гір.

 

Чорна Клива вкотре прийняла нас тепло і теплом. Два дні пролетіли, наче мить. Але повертаючись додому, як після кожної вдалої подорожі, було відчуття, що їхали ми цією ж дорогою не вчора, а невідомо як давно.  Два дні, наповнені подіями, позитивними емоціями і новими приємними і цікавими знайомствами!

 

Туристи, єднаймося, бо ми того варті!