Микитинці туристичні

Село Микитинці виникло в 1375 р. За легендою, назва походить від імені Микити — слуги пана з с. Барвінкове, якому пан подарував цю місцевіть за сумліну службу. Через село протікає р. Пістинька з притокою Воронець (потік). Через річку силами селян споруджено 2 тросові підвісні кладки та металевий міст. Межує з селами Пістинь, Спас, Уторопи, Ковалівка Коломийського району, Кривоброди, Хімчин. Відстань від Косова 12 км, від залізничної станції — 21 км.

Кутки: Горі (південна підвищена частина села), Долів (північна частина), Сафатова долина (вздовж р.Пістиньки), Заріка, або Корея (в північній частині села на правому березі річки), Воронець, Долина (в заплаві річки), Макієво (у східній частині), Рівні (невеличка ділянка поля в південно-східній частині на правому березі річки). Вся територія Микитинців разом з належними до нього угіддями займає 786 га. Протяжність її з півночі на південь і з заходу на схід приблизно однакова, близько 3,5 км. Полонинські угіддя займали понад 600 га. 361 господарство. Типові прізвища: Атаманюк, Вандич, Гаврилюк, Гасюк, Карп’як, Козлан, Ориняк, Рибак, Якібчук.

Промислових підприємств немає. Бригада №2 колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» з центром у с. Пістинь. 14 фермерських господарств. Частина населення займається килимарством, вишивкою, токарством. Через село проходить асфальтована дорога на Коломию через Спас (асфальтне покриття зроблено в 1986 р.). Автобусні лінії з Косова до Коломиї, Цуцулина, Спаса, а також Коломия — Микитинці. АТС на 100 номерів. Відділення зв’язку, філія Ощадбанку в с. Пістинь. Село повністю радіофіковане. Проводиться газифікація.

Неповна середня школа, приміщення якої побудовані в 1900–1905 рр., 1967, 1975 та 1991р. Упродовж багатьох років директором школи була Г.Рибак, яка багато зробила для її розбудови. Типовий народний дім (директор Д.Беца) на 250 місць (1985 р. за кошти колгоспу «Перше травня»), кіноустановка, бібліотека, діють гуртки хоровий, драматичний, художнього слова. Фельдшерсько-акушерський пункт (зав. М.Безділь). 2 крамниці пістинського споживчого товариства. У дитсадку (зав. П.Мартиняк) виховуються 12 дітей.

Релігійні громади: УГКЦ, користується церквою Воздвиження Чесного Хреста, священик о.Роман Тринога, храмове свято 27 вересня (Воздвиження Чесного Хреста);Побудована дзвіниця. Діють осередки товариства «Просвіта» (24 чол., голова Г.Козлан), НРУ (12 чол., гол. Р.Ориняк), КУН (4 чол., голова М.Мосейчук).

У селі у 1842–1846 рр. жив і працював священиком письменник, учений і громадський діяч Яків Головацький (1814–1888). Родом з села Василь Ганущак (народився 1949 р.) — журналіст, поет, автор поетичної збірки «Відрух». Вихідець із села В. Братівник — перший голова РУХу в Косові.

Пам’ятки історії і культури: Воздвиженська церква 1859 р.; меморіальна дошка на честь Я. Головацького (1993 р.); кам’яний хрест в пам’ять скасування панщини 1848 р.; пам’ятник Т. Шевченкові (20.10.1989 р., скульптори Галина та Володимир Римари; під час відкриття пам’ятника вперше на Косівщині вільно піднято національні прапори); пам’ятник полеглим у роки Другої світової війни (23.06.1968 р., скульптор І. Андрійканич). Хрест, поставлений громадою УГКЦ на честь суверенності України 16 липня 1991р.; хрест, поставлений громадою УПЦ на честь незалежності України 27 вересня 1991р.; символічна могила «Борцям за волю України» (1991р.).

На радянсько-німецькому фронті загинули 40 микитинчан. В УПА та у радянських в’язницях і концтаборах загинули 15 чоловік. Десятки жителів села були засуджені або вивезені радянськими репресивними органами. У братовбивчій боротьбі, спровокованій радянською владою, загинули 32 жителі села. 22 травня 1994 р. встановлено хрест на місці загибелі сотника УПА Ю. Долішняка-Білого від рук енкаведистів.

Річка Пістинька

Пістинька — це мальовнича гірська річка в Українських Карпатах (на Гуцульщині), права притока Пруту (басейн Дунаю).
Основні характеристики

• Довжина: 56 км.
• Площа басейну: 661 км².
• Витік: Починається на східних схилах гори Версалем (або з джерел під полониною Ротул) у Покутсько-Буковинських Карпатах на висоті близько 1250–1406 м.
• Гирло: Впадає в річку Прут навпроти південної частини міста Коломия (поблизу села Нижній Вербіж).
• Течія: У верхів’ях тече у вигляді вузької V-подібної ущелини територією національного природного парку «Гуцульщина», а нижче стає ширшою.

Географія та населені пункти

Річка протікає через Івано-Франківську область (Косівський та Коломийський райони). Чим відома Пістинька?

• Сріблясті водоспади: У селі Шешори на річці розташований знаменитий каскад водоспадів — Великий і Малий Гук.
• Природні пам’ятки: Уздовж берегів є геологічні пам’ятки природи, такі як «Менілітові сланці» та «Відслонення вапняків».
• Гідрологічні заказники: Значна частина річки має статус гідрологічних заказників місцевого значення («Ріка Пістинька з прибережною смугою»).
• Відпочинок: Завдяки чистій воді, мальовничим плесам (наприклад, «Синіплясо») та гірським пейзажам річка популярна серед прихильників зеленого туризму, відпочинку на природі та риболовлі.

Церква Воздвиження Чесного Хреста

Церква була споруджена в 1859 році замість церкви Успення св. Анни. У радянський період церква охоронялась як пам’ятка архітектури Української РСР (№ 1169). В 1987-1990 роках храм зазнав реставрації. Церкву використовує громада Української греко-католицької церкви. В церкві служили о. Роман Тринога, о. Михайло Тимофіїв.

Церква хрестоподібна в плані з квадратною навою і невеликими зрубами бокових рамен. Вершки двоскатних дахів бокових зрубів розташовані на рівні вершини шентрального зрубу нави, над яким на восьмигранній основі розташована шатроподібна баня з ліхтарем та маківкою. Із західної сторони до бабинця прибудовано засклений ганок. Ще один вхід прибудовано до північного рамена нави. До вівтаря прибудовано дві ризниці. Будівля обшита гонтом. Опасання розташоване навколо церкви. Дахи храму перекриті бляхою. В інтере’єрі храму зберігся темперний живопис XIX ст.

До складу пам’ятки входить дерев’яна дзвіниця (1859 рік), побудована з матеріалу церкви Успення св. Анни, яка передувала нинішній церкві. Двіниця є триярусною та покрита шатровим дахом з п’ятьмя маківками, розташованими в центрі та по кутах даху, а також широким опасанням. Перший та другий яруси споруди зі зрубу, а верхній — каркасного типу.

Микитинці – комплекс криївок у Дубині та бункер «Білого»

З початком російсько-української війни, тема патріотичного туризму стала дуже популярна в Україні. Вже навіть на Буковелі відкривають відновлені схрони УПА, також активну участь в цьому процесі бере і Косівщина.

Науковим дослідником діяльності ОУН-УПА на Гуцульщині є Василь Гуменюк з Яворова. Варто відзначити також значну роль працівників ДП «Кутське лісове господарство» в плані пошуку і відновлення схронів. В даній статті буде короткий опис об’єктів, які були відновлені та відкриті за останні роки, щоб зібрати їх в одному місці з різних туристичних сайтів.

В 2018 році в Микитинцях (ліс Камерал) відбулася реставрація криївки сотенного Юрія Долішняка («Білий»). Вбивши офіцера, накинувши на себе його френч і захопивши кулемет, «Білий» відкрив вогонь по першому кільцю оточення. Але «пробити» друге кільце не вдалось, і п’ятеро наших вояків загинули смертю героїв (один хоч і поранений прорвався).

В 2019 році розпочалась реставрація комплексу криївок у Дубині, де були розміщені 8!!! бункерів УПА. Реконструкцію першої криївки із восьми виявлених було приурочено до 70-річчя загибелі микитинецьких стрільців — це Василь Ганцяк, син Юрія (псевдо «Володимир», 1914 р.н.) та Микола Атаманюк, син Василя (псевдо «Явір», 1923 р.н.).

В планах зробити в урочищі Дубина у Микитинцях туристично-музейний комплекс пам’яті УПА і українського збройного підпілля, як це вже успішно зроблено в селі Пістинь — активістами та працівниками ДП «Кутське лісове господарство».

Пістинь — Криївка-музей УПА (туристичний комплекс)

В 2015-му році, у Пістині урочисто відкрили і освятили «Криївку-музей УПА» на місці знайденого бідона, з добре збереженими документами збройного підпілля Коломийської округи початку 50-х років минулого століття.

У криївці не просто відтворено строго секретне підземне сховище українського підпілля, а й фактично висвітлена вся історія УПА. Стенди музею оформлені у високохудожньому стилі з використанням оригінальних повстанських світлин, чудом збережених на Косівщині.

Знаходиться ця криївка на межі сіл Пістинь та Микитинці Косівського району. На сьогодні, це найвідоміший і найпопулярніший патріотичний туристичний об’єкт Гуцульщини, тому він і є першим в списку!

Веломандрівка Косів-Трач (через Хімчин)

В 2013 році проект ВелоКосів активно розвивався. Серед пріоритетних завдань на сезон була розвідка нових напрямів та створення полегшених туристичних маршрутів. Думаю, що з цими завданнями ми справились, але з кожним новим маршрутом розумієш, що роботи ще купа. За кілька заїздів ми почали освоювати коломийський напрямок, але не основними дорогами і трасами. Це і маршрут на Микитинці через Вербовець і Косів-Рожнів через Хімчин і Косів-Хімчин (до музею патріарха Володимира).

Населені пункти, які ми проїдемо: Косів, Старий Косів, Вербовець, Хімчин, Корости, Трач, Кропивище (Коломийського району), Спас (Коломийського району), Микитинці, Пістинь, Косів. Довжина маршруту 55 км., час — 6-7 годин.

Розпочинаємо наш маршрут традиційно з косівського автовокзалу. Далі рухаємось вулицями Гвардійська та Бандери і на перехресті (біля Люльчука) — прямо, в сторону Рожнова.

Проїжджаємо трасою села Старий Косів та Вербовець. Через 20 хв. з лівого боку дороги буде табличка «Хімчин». Тут нам треба повертати вліво і їхати повз закрите районне сміттєзвалище, яке служить орієнтиром. Далі кілька затяжних спусків та підйомів з красивими краєвидами і ось ми вже в Хімчині. Продовжу розповідь вже від музею, який розташований на височенькому горбі.

В сторону села Корости з Хімчина йде непогана грунтова дорога, — тож починаємо затяжний спуск з чудовими краєвидами. Згодом буде роздоріжжя і треба повернути праворуч і через 15 хвилин ми вже в центрі села Корости, з наголосом на другий склад). До речі, це наймолодше село на Гуцульщині, яке заселялося вихідцями з Косівщини та Верховинщини. Мешканці називають своє село Користи. Скоріше всього від слова “користуватися”. Активною тут є громада п’ятидесятників, яка  щороку (22.07) проводить в селі міжнародний християнський фестиваль «Джерело».

Як це не дивно прозвучить, але саме на цей фестиваль ми і потрапили, коли розробляли маршрут. Саме село знаходиться в ямі, а навколишні села на підвищенні, тому наше здивування було велике, коли серед лісу ми виїхали просто на тисячі людей навколо сцени. Тому було вирішено зробити обідню перерву в селі і з’їсти традиційного фестивального шашлика!

Від села йдуть три дороги: на Хімчин і Косів (звідки ми приїхали), на Троїцю і до Заболотова і на Трач та до Коломиї чи Косова. Ми вирішили їхати ліворуч через Трач, але наступного разу обов’язково поїдемо до Заболотова і через Іллінці та Кобаки до Косова. А чому б ні? Тут красива природа, багато лісу, мало машин і людей, — чи це не рай для велосипедиста?

Далі затяжним «тягуном», але вже по асфальту піднімаємось на черговий пагорб, яких буде багато в цій подорожі, — їдемо до Трача. Цікаво, що на фесті нас прийняли за іноземців і дуже дивувались нашій українській. Так, як ці села знаходяться на перехресті трьох районів (Косівський, Коломийський та Снятинський), то мешканці себе більше відносять до покутян. То і не дивно, на гуцулів вони зовсім не схожі.

До села і в самому Трачі чудова асфальтована дорога, без ям, їхати дуже легко, — одне задоволення. Навколо гектари лісу та хатки людей попри дорогу. Все зелене, а хатки вкриті глиняною помаранчевою черепицею, що є традиційно для цього регіону.

До речі, від Трача можна скоротити і їхати через село Гуцулівка до траси, але там гірша дорога, тому краще їхати до села Кропивище, Коломийського району. Раніше це село входило то в Коломийський, то в Косівський райони. Спірною є й етнічна група, до якої причисляють себе мешканці. Одні вважають, що це покутяни, а інші вважають себе гуцулами. Село з 4 боків оточує ліс, в якому цього року вродило багато грибів.

В самому селі цікавими об’єктами для туриста є велика кількість панських (польських та австрійських) будиночків  з оригінальною архітектурою. Також варто відзначити і церкву з бійницями та дзвіницею. Смішним був напад маленької собаки на велику корову в селі, прямо на наших очах. Раптово корова перестала бути флегматичною і з рогами накинулась на «агресора». Собаку врятував хазяїн, а то б точно був летальний кінець.

Повертаємось назад в Косівський район, в село Микитинці. Село засноване ще в 1375, але і раніше там вже жили люди. Теж дуже хороший асфальт. Тому хитрі водії з Косова часто їдуть не через Яблунів, а через Микитинці і Спас до Коломиї. І швидше і дорога не така розбита, як на трасі. Варто відзначити і чорну дерев’яну оригінальну церкву в селі.

Далі виїжджаємо на кільце в селі Пістинь і знайомою дорогою рухаємось до Косова, важко долаючи затяжний пістинський горб. Для велосипедистів і туристів він неначе смерть — всі його бояться!

Як відомо, найкращий спосіб мандрувати  на Косівщині – це велосипед! Саме тому всі детальні описи маршрутів та gps-треки описані мною на сайті «ВелоКосів».

З повагою, Тарас Пасимок — журналіст, громадський активіст, засновник та адміністратор проекту «Місто КОСІВ»

Також читайте:

Топ-10 веломаршрутів в Карпатах Косівський гід розповів про туристичні маршрути Топ-10 криївок УПА в Карпатах Кобаки туристичні