07.07.2016Походи та маршрути КарпатамиПереглядів: 5 653

Туристичний маршрут «Літературними місцями Косівщини»

Авто-вело маршрут протяжністю 105 км., тривалість 8 годин: Косів — Тюдів — Кобаки — Рожнів — Нижній Берез їв — Яблунів — Уторопи — Шешори — Косів.

Косівщину справедливо називають землею поетів. Кожен гуцул тримає в пам’яті безліч уснопоетичних творів — коломийок, співанок. З району вийшло 15 членів Національної Спілки письменників України. Серед них такі відомі, як Дмитро Павличко, Роман Іваничук, Тарас Мельничук, Марія Влад, Іван Малкович, Василь Герасим’юк. Перші троє, а також літературознавець Федір Погребенник, удостоєні найвищого звання — лауреата Національної премії України Імені Тараса Шевченка. У Косові розпочинав свою літературну діяльність Степан Пушик, сьогодні — Шевченківський лауреат, професор.

Косів’яни горді з того, що їхнє місто і Косівщину відвідували, зваблені красою природи і талановитістю та волелюбністю гуцулів, письменники Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Антін Крушельницький, Олександр Олесь, Андрій Малишко, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Ліна Костенко… У Косові від 1995 року діє видавництво «Писаний Камінь», у доробку якого — близько півсотні книжок переважно місцевих авторів.

Екскурсія починається від пам’ятника Михайлові Павлику (автори А. Пилянко, В. Жигулін, відкритий 16 грудня 1973 року). Михайло Павлик (1853–1915) — уроженець с. Монастирського, що тепер є частиною Косова. Був він не лише талановитим письменником, а й етнографом, фольклористом, публіцистом, видавцем, громадським діячем, побратимом Івана Франка в боротьбі за національне та соціальне визволення. Іван Франко відвідував Михайла Павлика в Косові. У 1880–1890-х роках XIX століття тут бувала і його родина.

Біля районного Народного дому в 1956 році встановлено погруддя Івана Франка. Сестри Михайла Павлика Анна та Параска, хоча не мали можливості через бідність закінчити хоча б початкову школу, відзначалися нестримним прагненням до знань. Вони допомагали братові підносити громадську свідомість косівських селян, ткачів, робітників солеварні, за що зазнавали переслідувань з боку австро-угорської влади, їх судили, неодноразово ув’язнювали.

На початку ХІХ століття Іван Франко та Анна Павлик мали намір одружитися, але це було швидше наслідком їхньої ідейної близькості, ніж кохання, тому до одруження не дійшло. Цій мужній дівчині (вона прожила все життя одинокою, піклуючись про дітей-сиріт) Іван Франко присвятив прекрасний вірш «Анні П.».

Повість та оповідання М.Павлика «Вихора», «Ребенщукова Тетяна», «Юрко Куликів» — високохудожні, надзвичайно цікаві картини життя й побуту косів’ян другої половини XIX століття.

Перша зупинка — біля пам’ятника Т.Шевченкові. Цей скромний за сьогоднішніми вимірами монумент є визначною історичною пам’яткою. Його спорудили селяни й робітники Косова в 1914 році. Серед ініціаторів та організаторів цієї роботи були адвокат Петро Рондяк, різьбяр Василь Девдюк, учителі Йосип Абрисовський та Іван Устиянович. На відкриття пам’ятника 19 липня 1914 року зійшлися тисячі гуцулів, багато з них — у лавах січовиків. Був присутній і Кирило Трильовський — організатор славнозвісного товариства «Січ», з якого згодом виріс і легіон Українських Січових Стрільців. Автором пам’ятника був А.Коверко. Під час світових воєн погруддя поета двічі було пошкоджене, і замінене, тому теперішній вигляд пам’ятника відрізняється від первісного.

Далі дорога тягнеться через села Смодне та Черганівку, повз мальовничі луги та діброви веде до селища Кути, яке до середини XIX століття було центром повіту. У Кутах бували І.Франко, В.Стефаник, який любив гуляти в Дубині. Тут провела своє дитинство відома українська поетеса, перекладачка Віра Вовк, яка живе в Бразилії, але часто відвідує свою батьківщину. У селі Старих Кутах, відокремленому від Кут лише вулицею, на будинку адвоката і громадського діяча Дмитра Кулика встановлена меморіальна дошка, вона нагадує, що тут бували Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська. Господар цього будинку був репресований радянською владою.

Багато сторінок присвятив Кутам видатний польський письменник Станіслав Вінценз у своїй епопеї «На високій полонині». Він розповідає про напад опришків на Кутський замок, про вірмен, які поселилися тут на початку ХVIІІ століття і відіграли важливу роль в економіці та культурі Гуцульського краю. Екскурсанти оглядають старовинне середмістя містечка, де збереглось багато пам’яток архітектури включно з ратушею.

За Кутами дорога в гори веде вздовж оспіваного в багатьох піснях Черемоша. Відразу за селом Тюдовом, що потопав в садах, праворуч височить величне урвище хребта Сокільського, що спадає до швидкоплинної гуцульської ріки. З Сокільським пов’язано немало легенд і переказів. Тут у підземних схованках заховав скарби славний опришок Олекса Довбуш. Тут зберігається і його топір на пострах усім поневолювачам і гнобителям. До Сокільської скелі заманювала плотогонів своїм співом русалка, і вони тонули, розбившись у бурхливому вирі. Про Сокільський писали Юрій Федькович, Іван Франко, Богдан Лепкий, Гнат Хоткевич, Степан Пушик, всі вони залюбки відвідували це неповторної краси місце. Під Сокільським наприкінці ХVI століття гуцули встановили обеліск з монолітного каменю на честь Тараса Шевченка з написом: «Схаменіться, будьте люде, бо лихо Вам буде! Настане суд!». Це був перший в Україні пам’ятник Кобзареві. Обеліск був зруйнований за часів Польщі. У листопаді 1990 року під Сокільським над водоспадом Сикавкою встановлено пам’ятник Т.Шевченкові (автори батько і син Одрехівські).

Туристи піднімаються до величного монумента, віддають шану Кобзареві, любуються чарівним краєвидом. За Черемошем — Буковина. Тут колись проходив державний кордон, який розтинав Гуцульщину, поділену між державами-окупантами. Видніється Рівня — рідне село незабутнього співака Назарія Яремчука. За декілька кілометрів від Сокільського розташоване село Розтоки. У ньому часто бував Богдан Лепкий, який написав цикл поезій «У Розтоках». У цьому селі народилася відома поетеса Марія Влад.

Від Сокільського автобус повертається до Кут і через село Слобідку прямує до села Кобаки — батьківщини славного письменника Марка Черемшини (Івана Семанюка). Туристи відвідують хату-музей, у якій пройшло дитинство письменника, кладовище біля церкви, де він раптово помер 25 квітня 1927 року, пам’ятник йому, встановлений у 1952 році (скульптор О. Здихівський).

З Кобак екскурсія продовжується через Рожнів — одне з найбільших і найгарніших сіл Косівщини. Тут жив поет-селянин Андрій Красовський (1904–1942 рр.). Був настроєний прорадянськи, але, довідавшись про голодомор 1933 року та репресії, осудливо висловлювався про комуністичний режим. Тому після встановлення в Західній Україні радянської влади поета заарештовують і згодом розстрілюють.

Родом з Рожнова визначний учений-літературознавець Федір Погребенник (1929–2000 pp.), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор багатьох праць про західноукраїнських письменників. Тут народилася й почала свою артистичну кар’єру славетна співачка Марія Стеф’юк, звідси родом і член НСПУ, поет і громадський діяч Богдан Радиш, який мешкає в Косові.

У Рожнові туристи відвідують приватний художньо-літературний музей сім’ї Боруків «Гуцульська старовина і сучасність».

Подальший відрізок маршруту пролягає в напрямку Косова. Через 8 км — села Вербовець і Старий Косів: перше праворуч, друге — ліворуч дороги. З Вербівця вийшли члени НСПУ Іван Андрусяк і Тарас Девдюк; вербівчанин Іван Бойчук — дипломант Міжнародного конкурсу творів молодих українських літераторів «Гранослов».

На кладовищі, яке проминає автобус ліворуч дороги, — гробниця родини Абрисовських — священиків, педагогів, громадських діячів. З ними приятелювала Ольга Кобилянська, часто їх відвідували в будинку парафії, що зберігся досі. Молодий художник Савин Абрисовський (1874–1900 pp.) послужив прототипом Нестора — героя повісті О.Кобилянської «Через кладку».

Не заїжджаючи до Косова, автобус звертав праворуч на коломийську дорогу і прямує до с. Нижнього Березова через Пістинь — Яблунів (22 км.).

У центрі села — будиночок, у якому навесні та влітку 1880 року проживав Іван Франко, запрошений сюди учителем, а згодом громадським діячем у Канаді Кирилом Геником. Тут його арештували, і у літню спеку, босого, жандарм провадив до Коломийської в’язниці — 22 км. битим шляхом. Як згадував письменник, від тої ‘подорожі’ у нього на обох закривавлених ногах повідпадали нігті. Арешт стався в зв’язку з тим, що у косівських селян, ув’язнених за замах на ненависного війта, знайшли твори Івана Франка. Біля будинку встановлена пам’ятна стела. У Нижньому Березові письменник написав повість «Сойчине крило». Біля церкви — могила священика Володимира Озаркевича, чоловіка Ольги Рошкевич — першого і незабутнього коханця Івана Франка.

У селі декілька років жив відомий письменник-комуніст Ярослав Галан, одружений з місцевою дівчиною Анною Геник. Він переправив її до «Країни трудящих», де Анна безслідно загинула в катівнях НКВД.

Відвідував село письменник Антін Крушельницький; під впливом більшовицької пропаганди він у 1933 році з сім’єю виїхав до Радянського Союзу, де їх усіх знищено. У травні 1919 року в Нижньому Березові перебували видатні громадсько-політичні діячі та письменники, батько й син Іван та Юрій Липи. Нижньоберезівці врятували їх від розправи румунських окупантів.

З Нижнього Березова вийшло немало діячів у галузі літератури та мистецтва: Іван Кузич-Березовський, автор праць з Історії України; Северин Обет, художник-графік; Петро Арсенич, видатний краєзнавець, автор понад 20 книжок та більше тисячі статей, зокрема, про письменників; Іван Малкович, поет, організатор славнозвісного видавництва літератури для дітей «А-ба-ба-га-ла-ма-га»; Степан Фіцич, соліст Національної опери України; у рідному селі живуть І творять поети Дмитро Арсенич та Людмила Малкович, композитор Анна Гнатишак;
звідси родом і член ЩЩУ Ганна Арсенич-Баран, яка живе в Чернівцях.

Біля школи туристи оглядають пам’ятний знак, виготовлений у 1991 році на згадку про перших емігрантів з села до Америки.

Після Нижнього Березова автобус повертається до Яблунова. Тут туристи відвідують школу, яку кінчали видатні поети Дмитро Павличко Тарас Мельничук; оглядають памятні дошки на честь Василя Атаманюка, знищеного тоталітарним більшовицьким режимом у 1937 році, Мельничук, пам’ятний знак на честь письменника Миколи Матіїва-Мельника; меморіальну дошку на будинку, де в 1860 році перебував в ув’язненні І.Франко. У центрі селища — братська могила полеглих у боях і замучених в енкаведистській катівні борців за волю України,

З Яблунова шлях дерез Стопчатів (рідне село Д.Павличка) веде на присілок Уторопів «Мальцеве» (проїхати можна лише сухого дорогою). Тут, на горі, похований великий поет і великий патріот України Тарас Мельничук (1938–1995 pp.), якого називають «Князем роси» за назвою однієї з його збірок. Сім літ у тюрмах і концтаборах, десятиріччя поневірянь — це було покарання не за політичну діяльність — нею Мельничук не займався, а за поетичну творчість, за те, що поет вважав своїм обов’язком писати правду і тільки правду. Визнання його великого таланту прийшло тільки незадовго до смерті; його присвоєно Національної премії ім.Т.Г.Шевченка. Та поет в останні роки залишався бездомним, вороги спалили батьківську хату, в якій не було навіть електричного світла, разом з масою неопублікованих поезій. «Князь роси» заповів поховати його біля найдорожчого — згарища рідної хати… Це священне місце Гуцульщини і всієї України, це друга Тарасова гора.

Звідси туристи заїжджають до Стопчатова, а далі — до центру Уторопів, де оглядають пам’ятні знаки, присвячені історії села, соляне джерело та меморіальну таблицю на школі на честь поетеси Марійки Підгірянки, яка в Уторопах навчалася, а потім учителювала (1902–1907 pp.).

З Уторопів туристи їдуть до Шешорів. Проїжджаючи с. Пістинь, варто згадати, що його часто відвідував письменник і вчений, член «Руської Трійці» Яків Головацький. який був священиком у с. Микитинцях (1842–1846 pp.). Тут він збирав матеріали для великої фольклористичної 4-томної праці «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (Москва, 1878 р.), в якій дав також історико-етнографічний опис Гуцульщини. У Пістині бувала письменниця і громадська діячка Наталія Кобринська (приїжджала на лікування соляними ваннами), а в ближчі часи — Ірина Вільде.

У Шешорах туристи оглядають пам’ятники Т.Шевченкові та І.Франкові. Історія першого з них досить драматична. Задумали встановити його в в 1930-ті роки, але польська влада не дозволила. Споруджений у 1940 році, пам’ятник був зруйнований під час війни. У 1960-х роках шешорці без санкції влади, з ініціативи голови сільради В. Михайлюка та народної майстрині Ганни Василащук відбудували пам’ятник, погруддя для якого створив славний митець Іван Гончар. Партійна влада намагалася не допустити відкриття пам’ятника, та воно все ж відбулося 8 серпня 1965 року, незважаючи на перешкоди з боку КДБ, міліції з усієї області та партактиву району. На відкриття зібралися тисячі свідомих українців не лише з Гуцульщини, а й зі Львова, Києва, Тернополя, інших міст. У ньому взяв участь, серед інших, Вячеслав Чорновіл, за що його звільнено з роботи, як і голову сільради. Репресій зазнали й інші особи, причетні до цієї події.

Туристи матимуть незабутнє враження від зустрічі з майстринею вишивки і художнього ткацтва, лауреатом Державної премії їм. Т. Шевченка Ганною Василащук. У селі живуть самодіяльні поети Олександра Василащук, Люоомир Палагняк, Стефанія Біла. У 1930-1940 pp. тут живі і працював педагог Іван Боднарчук (1910-1930 pp.), який, емігрувавши в Канаду, став відомим письменником, автором понад десяти збірок, повістей та оповідань, шкільних підручників.

Після тривалої подорожі туристи можуть чудово відпочити біля знаменитих шешорських водоспадів з їх кришталево чистою водою. Після цього повертаються до Косова.