На Дністер!

А знаєте як отримати вражень за три дні більше, ніж від тиждня на морі в далеких краях? Потрібно поїхати на Дністер!

Щось мені підказує, що серед вас, друзі, знайдеться більшість тих, хто не може зрозуміти, як то можна пролежати на пляжі, хай і піщаному, м`якенькому, чистенькому, цілісінький день. А тим більше – тиждень чи навіть два!

Цього року ми не стали вигадувати морів. Довго вагалися чи поїхати традиційно в гори і відпочити так, як більшість не працює, чи все ж махнути на Дністер. Була-не була – Дністер! Хоч, розказують, сервіс і ціни на Дністрі далекі від адекватності. 

Вкинули в багажник, про всяк випадок, намет, спальники. Зібрали гарненьку червоненьку валізу, одягнула широкобрилого капелюха і, на ніч дивлячись, вирушили в сторону Касперівців, що неподалік Заліщиків.

Тисячний раз впевнююся, все навколишнє сприймається через призму того, що всередині. Тому ми дорогою легко знайшли чому тішитися. Чуть промахнувшись з поворотом на Касперівці, ми махнули якоюсь другорядною дорогою. Що вам сказати – диво дивне! Я в наших краях таких доріг ще не бачила! Автобан! Ідеальне покриття, розмітка по центру і на обочині! Гайвей! Повне відчуття закордону! Музика грала недовго. Як тільки ми виїхали на потрібний шлях, більш пожвавлену центральну дорогу, все стало на свої місця – ями, горби. Що то за чудо дорогобудування було? Яник-Ющ десь там дачу мають? Хто в курсі?

В Касперівцях нас зустрів такий собі Василь, власник кількох котеджів. Показав номера… Потім ще одна жіночка показала свої маєтки… Потім… 

Зупинилися ми на ніч (вже таки ніч близенько, нема куди починати рипатися навіть з наметом) в тримісному номері за 280 грн. То така собі халабудка, по Касперівським міркам доволі пристойна, де є дві крихітні кімнатки, оббиті вагонкою, двоспальне і односпальне ліжко, стіл, два стільці, холодильник, і балкончик, з якого можна розгледіти берег Серета (Приток Дністра, на якому є ГЕС і водосховище, де і відпочивають). До води, до речі, метрів 50. Комарів нема. Кухня з однією каструлею і чайником, двома комфорками (з розрахунку на 4 такі номери), кран з теплою водою. Туалет і душова кабінка в тій же будівлі за рогом. Про аромат тієї кімнати і відсутність елементарно туалетного паперу вдаватися не буду…

Поселилися… Виявилося, навіть цвяха в стіні нема вбитого, щоб повісити футболку-полотенце, а я приїхала вся така відпочиваюча, в капелюсі… Ну, ніч перебудемо.

Пішли шукати вечеряти. На наше питання де поїсти, відповідь скрізь була одна: “Горілка там!” Людоньки добрі, а поїсти де?!

Знайшли вечерю чуть подалі, в “Райському куточку”, це сусідня база. По-домашньому, недорого, просто. Ну, хоч горілку купувати не заставляють.

Переночували. Зранку хотіли викупатися, але місця, де нормально можна зайти в воду так і не знайшли. Весь берег, якого, до речі, геть небагато, бо майже все відгороджене парканами приватних територій, обнесений якимось дивним берегоукріплючим листом металу, з якого ні толком в воду залізти, ні вилізти нормально. 

Взяли катамаран, вигребли на центр річки, викупалися і прийняли рішення, що всі доступні розваги вичерпано – необхідно мандрувати далі.

Тернопільщина – край, де кожне село наповнене історією. 

Спробуйте навмання поїхати куди-небудь Тернопільщиною, обов`язково дорогою наткнетеся на кілька замків, про які ніде толком не написано, покинуті дивної краси костьоли.

Дорогою в Кам`янець-Подільський ми теж таких кілька бачили. Жаль, ззарання не планувався такий маршрут, то й інформації про те, що можемо цікавого побачити, не шукали.

Ось, в с.Новосілка прямо поряд з дорогою побачили такий меморіальний комплекс борцям за волю України. Прямо таки поряд старий занедбаний костьол, який я по технічним причинам не сфотографувала.

 А ще, вже зараз я побачила, в селі є залишки замку. 

Погано ми вчили, нас вчили історії. Я бачу цей комплекс вдруге, перший раз кілька років тому, але тоді то для мене просто був пам`ятник. Тепер мене покоробило, що мої діти залізли верхи на кам`яного коня (його на цьому фото не видно), який з подивом дивиться на свого помираючого вершника.

Наступне село здивувало нас вежею прямо понад дорогою.

Отак є в тебе хата. Хата як хата, сільська, лише пару років як провели воду і поміняли вікна на склопакети – все як у всіх. Але над хатою – замкова вежа. Прикольно, правда? 

Ясна річ, пішли подивитися що то там таке. Власне, розглядати аж дуже нема що. Вежа, залишки муру. Напівзруйнований костьол, дивовижної краси краєвиди – все це на природньому підвищенні.

Дорогою ми ще не раз зупинялися. То озера неймовірної краси, то ще щось. В Кам`янець-Подільський втрапили пообіді. Ні, в фортецю не пішли. З місяць тому якраз були. Ми пішли обідати. 

Хто хоче поїсти в Кам`янці швидко, смачно і недорого, відповідально рекомендую “Витребеньки”. Вони відносно недалеко від центральної вулиці і базару – там і питайте у аборигенів. 

Щоб попасти в Вороновицю, нашу кінцеву точку, зі сторони Хмельницької області, потрібно через Дністер переправлятися паромом.

Звісно, не Керч, але теж пригода.

Надвечір були “дома”. Гостинна господарка вже чекала і навіть передзвонила як тільки ми зійшли з парома – прямо як мама примудряється подзвонити саме тої миті, коли заходиш додому. 

Ідеальна чистота, окремий будиночок з двома спальнями і двома санвузлами, передпокій з холодильником, столом, стільцями, диваном, телевізором. Все нове, чисте, добротне.

В подвір,ї: басейн, гамак, альтанка, сауна. Повноцінна кухня з посудом, який душа забажає.

Господиня запросто організовує екологічно чисту городину, садовину і молоко і молокопродукти, яйця.

Ідеальна чистота і тиша… і ніхто не вказує де продається горілка ))

Викупалися в басейні, повечеряли, спати. 

На ранок хто куди. Ми з Олегом, звичайно, купатися в Дністер. Діти, як прокинулися, в басейн.

І тут приємно здивувалися. Для купання облаштоване місце – малесенький пірс. По намулу не йдеш ні кроку – одразу в воду шусть… Благодать!

Буває, і мені хочеться лінивого відпочинку. Таке блаженне неробство – почитати книжку, погойдатися в гамаку, скупнутися в басейні і в річці. Я так теж можу!

Правда, недовго, майже до вечора. Бо ввечері запланована прогулянка на яхті.

Сергій, господар нашого житла, є власником яхти не лише на Дністрі, але й в Новій Зеландії. Літо тут і літо там – цілий рік літо. І вода, вітер, паруса. От хто хоче в море…

Мене дуже втішила незначна непунктуальність Сергія – це подарувало мені мандрівку на яхті в режимний час, хоч знімати пейзажі портретним об,єктивом – ще та забава. Але так вже склалося ))

Така собі Севастопольська бухта в с.Дністрівка. Звідси ми вийшли в водосховище над Бакотою. “Над” в усіх значеннях – вище по течії, буквально кілька кілометрів, так, що ми домонастиря хвилин за 40 підійшли. І “над” – над затопленим селом. Не одне село затопили під час будівництва Дністровської ГЕС. В т.ч. і Бакоту з унікальним скельним монастирем. Хто цікавиться, про теє що почитати. То було геть недавно – в 1979, здається – ще немало людей є, які жили в тих селах.

А хто не має можливості поспілкуватися з людьми особисто, раджу почитати “Прощание с Матерой” В.Распутіна, де описується подібна ситуація з середини, тільки в Сибіру.

Все по-справжньому – вітрила, снасті. Відчуйте себе юнгою, морським вовком, пасажиром – кому як більше до душі.

Наш капітан виявився чоловіком з веселою вдачею. Спочатку оголосив, що сидіти можна скрізь, а потім, без попередження, здійснив різкий маневр – перевірив чи всі добре тримаються. Цікаво, а якби не втрималися? ))

Закономірно, найбільший захват викликало купання. Чиста тепла водичка, усвідомлення того, що під тобою 20м води, кількаметрові рибини… Благодть неземна. Але найвеселіше – буксирування нас всіх за яхтою на мотузці. Лягаєш на спину, тримаєшся за мотузку – і тебе волочать по воді зі швидкістю… ну, купальник тре було другою рукою притримувати добряче ))

Повернулися геть  вночі. Втомлені, накупані, щасливі.

А знаєте, коли яхта йде під вітрилами – навколо тиша і нема тих жахливих хвиль, що їх роблять моторні катери. Все ж мотори – то неприродньо…

Рано-раненько, доки діти спали, ми з Олегом взяли на прокат два велосипеди і покотили, до спеки, оглядати решту півострова. Власне, ту частину, де сади, поля і крутий берег, бо село розташувалося на пологому.

Об,їхали весь півострів за дві години, практично встигли до спеки повернутися додому. Знайшли круту стежку по стрімчаку до води, джерело серед каміння. Викупалися. Побували ніби на морі – ранковий вітер розганяється по Дністру, наганяє справжні хвильки з бурунчиками і розбивається об скелі – наш Крим.

 Вже коли зібралися, показали стежку дітям. Викупалися на доріжку… і в обід Олег вже в Чернівцях заступив на чергування.

Мандрували ми всього лише неповних 4 дні, три ночі. А відчуття, що їздили кілька тижнів. Вражень набралися… 

Тепер ще тільки ХОЧУ В ГОРИ!

Більше фоток тут.