Мандрівка стежинами рідного краю

Шкільна екскурсія — це чудова можливість дізнатися багато нового і цікавого про історичні місця нашого краю, міста, країни, в якій ми живемо.

Подорож класом — це спілкування з однокласниками і друзями в невимушеній обстановці, допомога, прояв вихованості та самостійності далеко від дому та батьків. За нашу успішність, старанність класний керівник Марія Петрівна Чоланюк організувала екскурсію рідним краєм, адже, коли людина не знає історію краю, в якому вона народилась і де минають її життєві роки, вона не може пізнати і відкрити для себе щось нове.

Як писав великий Кобзар: «Чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь!»

Нам є чим пишатись, адже ми живемо в колоритному, мальовничому краї з працьовитими, талановитими людьми. Подорож розпочалась зі сходом сонця. Щиро помолившись у капличці в нашому селі, ми вирушили в мандрівку «Золотим кільцем».

Проїжджаючи села, міста ми дізнавались від нашого талановитого екскурсовода і класного керівника багато цікавого: походження, роки заснування, історичні пам’ятки, географічні назви.

Першою зупинкою був «Маєток Св. Миколая» в с. Пістині. Там я був неодноразово, проте завдяки Марії Петрівні, дізнався ще багато цікавої інформації, зокрема про колії з казковими станціями, крісла дванадцяти чеснот, етнографічний музей.

Звернувши ліворуч центральної дороги, ми відвідали і помолились у найдавнішій церкві Гуцульщини — Успіння Пресвятої Богородиці, котра зведена в цьому селі ще в 1600 році.

Там ми побачили ще канатну дорогу, по якій колись померлих людей у труні переправляли з одного берега на інший до церкви.

Не оминули своєю увагою і с. Шешори, де побували на водоспаді, котрий у нас, на Гуцульщині, називають Гуком. У цьому селі з цікавою назвою є ще багато пам’ятників, зокрема: Т.Г.Шевченку, І. Я. Франку.

Час, проведений в автобусі, не проходив марно. Марія Петрівна дивувала нас знаннями не тільки з історії, але й з географії, літератури і, звісно, — ж цікавими й доречними жартами-анекдотами.

Цікавим своєю історією, на нашому шляху було село Уторопи. Згадка про село була ще в 1367 році, значно швидше за наш районний центр. Там є криниця в центрі села, з якої упродовж століть селяни варили сіль, звідси й походить назва «Утроп».

На кільці в Коломиї( «Колеса миє») ми повернули до єдиного в світі Музею писанки або писанкового розпису, який був відкритий у 2000 році у вигляді писанкового яйця, та згодом став візитівкою Коломиї. Екскурсовод розповів і показав нам колекції писанок всіх регіонів України (понад 12 тисяч зразків-екземплярів), писанки політичних діячів. Та мене найбільше вразило те, що в музеї є писанки з різних куточків світу (Пакистану, США, Канади, Китаю, Польщі…).

Наступною станцією туристичної нашої подорожі було Яремче — центр «зеленого» туризму Прикарпаття. Це надзвичайно гарне місто, де можна зустріти туристів зі всіх куточків світу. Ми були на мості закоханих і водоспаді Пробій. На згадку деякі наші учні купували пам’ятні сувеніри, пригощались смачними ласощами і милувались естетичною оформленістю міста.

За бажанням більшості учнів і дозволом класного керівника, ми трішки розширили межі екскурсії і поїхали до найбільшого гірськолижного курорту — Буковелю, що в с. Поляниці. Це був для нас неймовірний час. Буковель знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря, проте ми захотіли побачити цю красу ще з більшої висоти, піднявшись всі разом на оглядовому підйомнику на одну із вершин. Всі були в захваті, хоча й інколи страх «підкрадався» до нас.

Там було багато цікавих місць і розваг, проте попереду у нас ще залишалася половина шляху.

Селище, в котрому ми не могли не зупинитись, була Ворохта, яка відома як центр зимових видів спорту. Тут знаходиться озеро Несамовите, міст-віадук, озеро Бребенескул, та бере початок найбільша вершина України — гора Говерла. Ці гірські місця стали центрами туризму і наче магнітом притягують туристів.

Ми проїхали три райони нашої області, а четвертий — Верховинський дивував нас не кількістю туристів, а кількістю історичних пам’яток. Ми відвідали музей першого президента — М. Грушевського в Криворівні (крива лінія, яку «малює» Чорний Черемош).

За рекомендацією етнографа В. Гнатюка, Криворівню називають «Українськими Афінями (Атенами). Музей І.Я.Франка, де видатний український письменник, культурний і громадський діяч жив і працював з 1906 по 1914 роки, на жаль, був уже зачинений. Але Марія Петрівна, багато розповіла про його заснування, історію. Раніше я вже його відвідував, тому не дуже засмутився.

Ми вже стомились і були під враженнями емоційного, інформативного, насиченого дня. Отож, коли нам запропонувала Марія Петрівна відвідати ще один музей, ми вже вагались, сумнівались, та марно. Це був приватний музей у домі видатного, заслуженого працівника, етнографа і музиканта Романа Кумлика в селищі Верховині, який має назву Музей етнографії, побуту та музичних інструментів ім. Р.Кумлика. Матеріали збирали протягом 30 років (гуцульський одяг, грошові знаки, знаряддя праці, а особливе місце — колекція музичних інструментів). Після смерті батька, справу продовжує його донька, котра навчилась грати на всіх інструментах, представлених у музеї.

Кожне місто чи село має свою історію, писану віками та людей, котрі звеличували й оспівували свою місцевість.

Ми проїхали Косівський, Коломийський, Надвірнянський, Верховинський райони, долали перевали і погані дороги та наші емоції і самопочуття були неперевершені, насичені, а дорога здавалась легкою і рідною, бо ця краса, яку ми побачили — наш край — наш багатий, багатогранний, оспіваний піснями, звеличений творцями слова.

Мені дуже сподобалась екскурсія. Я думаю, що це така подія, яка пізніше згадуватиметься все життя. Дуже вдячний Марії Петрівні, однокласникам, батькам за цей чудовий, насичений лише позитивними емоціями день.

Будемо старатись, гарно навчатись, щоб наступного року відвідати стільки ж Цікавих місць, як цього року.

ВІКТОР Гурей,
учень 5 класу Тюдівської ЗОШ І-ІІІст.

«Гуцульський край», №32, 9.08.2019 року

Також читайте:

Не будьте байдужі до рідного лісу! Мандрівка на Свидовець Мандрівка на Схід України Мандрівка на Писаний Камінь та Ігрець