Лисина Космацька

Походження власних назв Косівщини

Серед населення та в літературі побутує переконання, що місцевості із коренем лисий, лиса це місця перебування злих сил, відьмацьких шабашів тощо. Так у книзі «Метафізика Карпат» Лисина Космацька означена, як «місце ігрищ нечистої сили, легендарний сакральний центр гірських поган».

На більшості таких місць нині виявлені сліди язичницьких капищ, святилищ. Але чому нечистої сили? Очевидно таку характеристику їм надали після прийняття Християнства, коли попередні сакральні об’єкти були оголошені нечистими, пов’язаними із нечистою силою. Навпаки, назви лисий, лиса, лисина, як бачимо, синоніми словам сонячний, ясний, світлий.

Наші предки в певні періоди були вогне- і сонцепоклонниками, Сонце було головним божеством, на його честь влаштовували різні святилища, святкування, ігри.

Первісні люди (сучасні теж) цілковито залежали від сонця, весь уклад життя, вірувань узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року. Тому такі місця необхідно реабілітувати, вони не мають ніякого негативного змісту і наповнення.

Вони можуть і повинні стати предметом детального вивчення, що допоможе заглянути вглиб нашої історії, стати важливими об’єктами туристичної інфраструктури.

Ми не закликаємо повернутися до вірувань наших пращурів, а збагнути, пізнати правдиву славну історію нашого краю.

У статті подано розшифрування лише частини топонімів Косівщини, які безпосередньо виводяться від тої чи іншої приналежності до календарного святилища із центром на Лисині Космацькій та соляних промислів. Це одна із перших спроб мотивованого пояснення деяких топонімів краю за допомогою санскриту. Ми не наполягаємо на їх категоричності, але логічно виводимо від зв’язку із календарним сонячним святилищем. Потребують детальнішого вивчення описані та інші топоніми, гідроніми, прізвища тощо

Маршрут №2. До святилищ на гору Лисина

Це також одноденна подорож, яка розпочинається в центрі Космача і продовжується через територію базару, присілок Медвежий, гору Штевйора.

Наступна зупинка – полонина Ладескул, якою завідує Анна Хромейчук. Вандрівці знайомляться на полонині з процесом виготовлення будза, вурди, жентиці, бриндзи, масла, мають змогу посмакувати бануж або гриби з кулешою.

Згодом піднімаються все вище і вище, ласуючи по дорозі ягодами чорниці, суниці, малини, а восени – ожини чи брусниці. Біля підніжжя гори Лисина смакують джерельну воду і піднімаються на вершину гори. Там вилазять на велетенський камінь, оглядають капличку, а також решту каменів, які розміщені у формі велетенського змія.

Відтак обдивляють печеру Довбуша, неквапно переходять на інший кінець гори Лисина (1466 м), де знаходиться сонячний годинник, жертовники, сонячні коридори та написи на каменях. Звідти відкривається чудова панорама на Чорногору. Влітку гора Лисина дивує туристів цвітом рододендронів, тирличів, ягодами водянки. Повернення до Космача займає вже менше часу.

Святилище Лисина Космацька

Гора Лисина розташована за 5 км. на захід від присілка Плаюци села Космача. Її висота сягає 1464м.

У багатьох стародавніх народів гора загалом була сакральним місцем, праобразом Всесвіту,Світового дерева – омфала. Гора виступала посередницею неба і землі,її віссю і центром,священним місцем, де живуть боги. На горі закладали жертовники, святилища, ставили статуї кам’яних чи дерев’яних ідолів, відбувались обряди жертвоприношень, пов’язані з народженням Сонця (25 грудня), весняним рівноденням (21 березня), літнім сонцестоянням (21 червня), осіннім рівноденням (22 вересня). Ця традиція була поширена і в слов’ян.

Кам’яний комплекс на горі Лисина Космацька ми відносмо до календарного святилища. Воно розташоване на південному схилі гори і займає площу близько 400 м2.

Святилище являє собою видовжене (10?40 м) у напрямку схід-захід похиле нагромадження гігантських кам’яних плит. Верхні плити величезних розмірів утворюють повздовжній тунель завдовжки 6 м у напрямку північний схід – південний захід. При вході із західного боку його висота становить 1,2 м ширина – 80 см, на східному – висота 70 см, ширина – 50 см. Праву стінку тунелю становить гладка монолітна плита, ліву – дві підігнані одна до одної плити. Чотири верхні гігантських розмірів плити служать перекриттям тунелю. На святилищі висічено 12 чашоподібних заглиблень, які ймовірно символізують 12 місяців, 12 знаків зодіаку, сонячний цикл.

Астрономічний характер святилища на Лисині Космацькій підтверджується спостереженнями учасників етнологічно-археологічної експедиції « Карпати – Дністер»інституту історії і політології Прикарпатського національного університету під керівництвом проф. Когутяка під час літнього сонцестояння 21-22 червня 2007 року. 21 червня виявилося, що сонце, яке заходило з 20-ї години 40 хвилин до 21-ї години 25 хвилин освітлює по всій глибині жертовну яму. Проміння сонця було спрямоване точно в яму через верх гори, за яку воно заходило. 22 червня о 5 годині ранку було зафіксовано схід Сонця на лінії кам’яного тунелю.

Схема астрономічних спостережень на Лисині Космацькій збіглося з планом Стоунхенджу, важливим елементом якого є так звана алея і п’ятковий камінь, спрямовані на північний схід, тобто в напрямку сходу Сонця у день літнього сонцестояння. На Лисині Космацькій відповідником алеї у Стоунхенджі є кам’яний тунель. Захід Сонця в день літнього сонцестоянн у Стоунхенджі фіксував камінь, на Лисині Космацькій цю функцію виконувала жертовна яма.

Не менш цікавим виявилося і те, що візирна лінія, яка проходить через жертовну яму в південно-східному напрямку, спрямована на святилище у Завоєлах. Далі вона проходить біля гори Ґрегіт через Терношорське мегалітичне святилище, гору Ігрець і Писаний Камінь. Нагадаємо, що в цьому напрямку сходить Сонце в день зимового сонцестояння. Весь цей неповний перелік стародавніх святилищ і дохристиянських оронімів, розташованих на одній лінії, яка проходить з південного сходу на північний захід, не може бути випадковим і потребує детальнішого вивчення.

Космацька Лисина

Гуцульський світ насичений таємницями і загадками. Досить з чорногірського Поганого Місця кивнути вітру своїми могутніми віями, як люди навколо по своїх царинках і плаях відчувають у тому визивному завиванні і посвистуванні приховані витівки темних сил, які летять на свої з первовіку обумовлені місця на неземні ігрища.

Чорти, упирі, перелесники, чорнохмарники, характерники та всяка інша недобра чоловіча рать збирається на Красних горах, а відьми, чарівниці, нявки обсідають Лисі гори. Про це відає багато народів ще з прадавніх віків. Навіть з Біблії (четверта книга Мойсеєва «Числа») довідуємося, що Валаам «пішов на лису гору», а пророк Ісайя, передбачаючи суд над народами, скликає армії з віддалених країв для розгрому розпущено-зрадливого Вавілону під піднятий прапор саме на лисій горі.

В Україні поганої слави зажила Лиса Гора, що на правому березі Дніпра біля Києва, бо на ній, за переказами, в ніч перед Різдвом та Іваном Купалою на свої гучні гуляння збиралися відьми мало не зі всього світу та різні інші нечисті сили. Чи не тому в нашого народу київcька відьма завжди найлихіша і найвправніша?

Не бракує лисих гір і в Карпатах. Їх теж нерідко полюбляють обживати потойбічні темні істоти. І все ж найбільше вабить своїми обширними полонинськими просторами, темними пралісами, віддалена від людських помешкань могутня Космацька Лисина (1464 м) з величезною скалою Пожеретул у Косівському районі. Саме тут у захмарних кам’яних розсипах, розписаних жовтогарячими, мов космацькі писанки лишайниками, прудкі іскристі води розділяються на долини Прута і Черемоша.

Суворий гірський край і в наш час залишається осторонь від буденної людської метушні. Його обминають нечисленні гірські піші стежини з Космача на Верховину. Навіть у воєнні і повоєнні роки, коли 32 присілки Космача були перенасичені вояками УПА, тут рідко ступала людська нога.

Але цього не скажеш про всяке бісівське оточення. Відьми на свої шабаші регулярно злітаються сюди перед Різдвом (6 січня), Благовіщенням (6 квітня), на Юріїв день (6 травня) і в ніч на Івана Купала (6 липня). Як котра з них готується відчалювати на Космацьку Лисину, то нагріває у горщику приворожний тирлич, зібраний раніше на цій горі, і коли він починає кипіти, скидає з себе сорочку, мастить ним під колінами і пахвами. Баба-відьма враз стає молодою і красивою, сідає верхи на віника чи кочергу і вилітає у ступі через комин на священну гору. Злітаються вони сюди тисячами. Ними верховодять чорти і відьмаки.

Відьми розпалюють великі багаття-ватри і при їх світлі цілу ніч гуляють, танцюють, граються у війну, кидаються одна на одну з дерев’яними мечиками, якими люди чистять льон і коноплі, і примовляють: «Втну та не дотну!» Як тільки заспівають перші півні, відьми сідлають свої помела і повертаються додому. З ними розбігаються врізнобіч і всілякі щезники.

Коли б хто з простих людей помазався тим відьминим зіллям, то теж би міг, як і вона, метнутися на Лисину. Відома в етнографічних колах космацька попадя Климентина Лисинецька у 1902 році записала від місцевого гуцула Михайла Палійчука про це розповідь, в якій іде мова про те, що в ніч одного з Нових четвергів слуга підгледів як до його господині позбігалося багато відьом. Схапали вони з печі ще жевріючі скіпки і декількома освітили хату, а іншими спороли замащений глиною припічок. На ньому посіяли льон. Він за годину встиг зійти, відцвісти і дозріти. Відьми натиснули з насіння олії, понамащувалися ним і повилітали через каглу на своє зборище. Горнець з залишками мазі забули у хаті.

Слуга взяв його у руки, вимазав всі коновки, цебри і горшки та скомандував їм так, як чув від відьом: «Ну!» Все те начиння враз повискакувало у сіни, а він всівся у зільницю, в якій одяг і полотно замочують з попелом, намастив лляним маслом себе й зільницю і вмить опинився аж біля відьом.

Хоч то була і зима, але на горі буяло літо — дерева щедро дарували дозрілі яблука, сливи, груші, виноград, а на високогірних грядках наливалися соком різні овочі. Почав слуга всього тога добра набирати в зільницю, але через необережність привернув до себе увагу відьом. Щоб не потрапити до їхніх розгніваних рук, мусив завчасу втікати додому. Трохи пізніше за ним шугонула через комин і його господиня.

Вранці слуга розповів про нічні баталії газді. Той привів з села попа, аби він благословив жінку і навернув її на добру дорогу. Але це був рідкісний випадок, бо то є не проста справа вивести відьму на чисту воду.

Вони, бестії, хитрі і прикрі: можуть навіть викрасти з неба дощ і росу та тримати їх у себе вдома в горшку десь у хаті чи коморі. Чим довше триватиме спека і посуха, вони тим більше тішаться.

У ніч перед Різдвом відьми проявляють свій злодійський норов ще й тим, що нерідко викрадають з неба місяць і зорі, через що на землі наступає несусвітня темрява і стає на заваді колядникам.

З поцупленими небесними світилами вони проникають до стаєнь, де при їх відблисках видоюють людську худобу. Найбільш агресивними відьми бувають на Юрія, (свято, яке в гуцулів здавна вважається днем відьом-чередільниць), бо напередодні Юрія і на саме свято відьми під виглядом кота, пса або жаби підкрадаються до корів, кіз і овець, щоб відібрати у них молоко і занапастити тварин невиліковними хворобами.

За відьом-чарівниць вважали переважно перестарілих жінок. Вже те, що вони мали довгий вік, кидало на них підозріння у відьомстві: лише відьма могла подовжити собі життя. Відьми були звичайними жінками, лише обдаровані надприродною силою. Через це на них звалювали вину за всякі хвороби, нещастя і стихійні лиха (посуху, град, повінь). Нещасних жінок, на яких падала підозра у відьмуванні, піддавали різним тортурам і гонінням багато народів. Ми в цьому не виняток.

Іпатіївський літопис стверджує, що в 1173 році галичани спалили невінчану жінку князя Ярослава Галицького, оголосивши її відьмою. У 1667 році гетьман Брюховецький спалив живою полковницю Гостру теж «за малую вину» (чи не підозріння у відьомстві?). З «Пам’ятника, списаного ієреєм Петром Ступницьким, парохом у Брустурах», що зберігається у фондах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, довідуємося, що в околицях Космацької Лисини «1824 года посуха велика, дожджу не було, тому гуцули з Шешор, Пекурєви, Брустур і Річки баби в’язали і яко чаровниць на огні пекли. Криміналом карали». Невеликий штрих, але як яскраво підтверджує сліпу забобонність не таких уже й далеких наших пращурів та повну безглуздість у даному випадку їх вчинків.

Щоб позбутися відьми, ще й тепер багато хто на Гуцульщині на Свят Вечір обсипає хліви й стайні маком: відьми дуже люблять мак і, прийшовши до хліва за молоком, будуть визбирувати насіння по зернинці і не матимуть часу йти до худоби.

Обсипають гуцули маком тричі своїх дійних корів і на Юрія. Їм дають ще їсти солі, нишком закопаної на Благовіщення в мурашнику. До хвостів худоби прив’язують червону волічку, щоб уберегти її від уроків. Яскрава тканина притягує погляд злих очей до себе і відволікає від тварин. Та чи не найбільшим охоронним засобом від відьом, що пройшли вишкіл на Космацькій Лисині, є повсюдне палення очищувальних вогнів у ніч перед святим Юрієм біля гуцульських хат. На гостей ця подія справляє незабутнє враження своєю багатою феєричністю.

Вважається, що перегнана худоба через погаслу ватру з глоду знешкоджує на все літо відьомські чари. Якщо напоїти її після цього ще й спеціальним ліком-відваром з окрушин посвяченої великодньої паски, розмоченої в йорданській свяченій живильній воді і перемішаній з святоюрським попелом з глоду, то вже точно тваринам не страшні ніякі хитрощі темних сил. Серед них першу скрипку грають, звичайно, не тільки відьми. Є ще й нявки.

О, вони мають в горах неабияку силу і авторитет. Щоб їх не гнівити, люди повинні тиждень після Зеленого четверга святкувати Розигри. Саме в цей час на Космацькій Лисині, як і на деяких інших грунях, мавки справляють свої весілля-розваги.

Здавен-давна приказують, що як вони на ігрищах танцюють і співають, не вільно нічого робити, лиш святкувати. Чоловікам не рекомендується на Розигри спати надворі, аби не ухопили лісові. Якби в цей день вибрався на Лисину, то, кажуть, коли б десь приліг та нетвердо спав, то міг би побачити нявок, але при собі конче треба мати оделен-зілля, гадячий часник або лускатий. Тоді мавки хоча й веселяться, але з образою наспівують:

Як би не лук-часник,
не оделен-зілля,
Мати синка народила,
ми би його взьили!

А взяли би, розповідають, що й не чув би, не видів і коли. Немало є людей і в наші дні, які, не завжди охоче, але все ж згадують про свої зустрічі з лісними.

— Мій дід розказував, — ділиться спогадами космачанин Михайло Юсипчук (Дідишин), — що сам чув і на власні очі бачив як на Лисині, коли наставало літо (особливо в опівночі на Івана Купала та у літні ночі з повним місяцем), збирались таємничі гурти красивих дівчат-нявок, заводили там хороводи, грали на телинках і співали чарівних пісень. Люди, слухаючи їх, так були ними захоплені, що забували все на світі. В тому числі і слова та мелодію пісень. Дідові оповіді підтверджувало немало жителів Ломів, які мешкали найближче до Лисини.

— Якось я з братом восени на Пожеретулі під горою рубав ліс, — продовжує Михайло Іванович. — Уже випав сніг. Ми звалили дерево і сіли трохи перевести дух. Дивимось, а вверху на горі ходить якийсь чоловік, притупує, знаками нас кличе до себе. Нема ради — треба йти. Тільки-но ми почали підніматися, він за дерево і пропав, як туман на сонці. Ні найменшого сліду на свіжому снігу не залишилося. Що то могло бути?

— З моїм братом колись трапився ще й такий випадок, — згадує далі Михайло Юсипчук. — Він пас неподалік від Лисини на Ворохтянському Ділку вівці. До нього час від часу навідувалася в гості знайома дівчина. Якось однієї ясної місячної ночі виглянув він зі стаї надвір і побачив у повному місячному сяйві її. Дуже зрадів, і не вагаючись, рушив до неї. Але як не пробував приблизитись, це ніяк не вдавалось. Дівчина все віддалялася і заманювала його далі в лісові дебрі. Брат підсвідомо засунув руку в кишеню, а там було якесь зілля, що відлякувало нявок, і вона зникла назавжди.

Пробував знайти тут свою красуню і Олекса Довбуш. Для неї, за свідченнями старих космачан, він у бездонних кам’яних коморах приховав немало дорогоцінностей. Та біда, що ніхто не знає у котрих, бо опришок узлився на космачан через те, що його смертельно поранив місцевий багатир Степан Дзвінчук, і помираючи, нікому не розказав таємниці. Але з часом і вона відкриється. Почали ж люди в останній час потроху розгадувати загадки Лисини Космацької.

— Лисими горами називали не тільки верхи, але й підвищення, на яких чітко простежується присутність жриць, котрих називали відьмами, — заявляє на основі вивчення народної творчості і топонімії лауреат Національної Шевченківської премії ім. Т. Шевченка поет і письменник Степан Пушик у статті «Святилище на Лисій горі», опублікованій у трьох номерах газети «Галичина» в жовтні 2007 року, та у багатьох інших творах, які побачили світ у попередні роки.

Космацька Лисина бачиться йому, як всегуцульське місце шабашів чортів і відьом і він висуває й обгрунтовує версію, що тут колись було культове святилище, бо «сюди на собори сходилося все населення з приток Дунаю»…

Автор запевняє далі, що «під Космацькою Лисиною є священні криниці-джерела» і «цілий комплекс священних каменів, які зорієнтовані на схід сонця й Чорногору, на якій є «Погане місце», де попалили, мабуть, останнє пристановище волхвів», а, «розкидане на Космацькій Лисині по всій горі велетенське каміння насправді було Змієм — давнім язичницьким священним символом. Звичайно, — стверджує далі Степан Пушик, — колись все виглядало інакше, ніж нині, але оте велетенське нагромадження плит, кам’яні споруди з обробленого каміння, зруби, підпори, вівтар-жертовник, чаші, велетенські фалос і велетенська ліва стопа свідчать, що тут був, мабуть, головний храм Діви, яка зачала першопредків сколотів-скіфських царів від героя Геракла-Велеса». (Про останнє дещо сумнівне твердження піде мова трохи далі у нарисі про Терношори).

Але унікальна пам’ятка історії і культури стародавнього населення нашого краю Космацька Лисина була не просто язичницьким святилищем, але ще й виконувала функції надзвичайно точної астрологічно-календарної обсерваторії. До такого висновку прийшли провідні науковці кафедри етнології та археології Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, котрі проводили тут два роки науково етнологічно-археологічну експедицію «Карпати-Дністер» у рамках науково-дослідного проекту «Духовна культура стародавнього населення Карпат: скельно-печерні комплекси, культові камені, петрогліфи». На Прикарпатті святилище такого типу виявлено і грунтовно досліджено вперше.

Надзвичайно цінні наукові відкриття доктор історичних наук, професор Микола Кугутяк всестороннє узагальнив і опублікував у 2007 році у книгах «Кам’яні старожитності Космача» та «Терношорське скельне святилище у Карпатах».

Результати дослідження прикарпатських учених є надзвичайно цікавими і, якщо вони при подальшому більш глибокому і ретельному вивченні справді підтвердяться, то можуть цілковито змінити уявлення про історичне, культурне й релігійне минуле нашого краю. Знайдені пам’ятки в Карпатах дослідники з певними застереженнями відносять до неолітичної епохи (VІ-ІV тис. до н.е.) та мідно-бронзового віку (IV-II тис. до н.е.).

— Видовжене календарне святилище на Космацькій Лисині (10х40 м) розташоване на вершині гори у напрямку схід — захід і представляє собою похиле нагромадження гігантських кам’яних плит, — читаємо детальний його опис у першій книзі Миколи Кугутяка. — Верхні плити величезних розмірів утворюють продовгуватий тунель завдовжки 6 м у напрямку північний схід — південний захід. При вході із західної сторони його висота становить 1,2 м, ширина 80 см, на східній — висота 70 см, ширина — 50 см. Праву стінку тунелю становить гладка монолітна плита, ліву — дві підігнані одна до одної плити. Чотири верхні гігантських розмірів плити служать перекриттям тунелю. Система підпор, врубів, підкладок складає враження про його побудову. Однак вага плит сягає десятків, а то й сотень тонн.

Учений далі не надто деталізує саму побудову тунелю, але варта звернути увагу, що плити як перекриття, так і основи, добре оброблені і відшліфовані, можливо навіть і твердими кам’яними кремнієвими знаряддями, підігнані одна до одної з такою точністю, що між них неможливо встромити навіть лезо ножа. Про те, що вони не є природнього походження, а саме ручної роботи, добре видно з характеру каміння, його кладки, окремих малих і великих підпор з врубами між ними.

Микола Кугутяк наголошує, що гірські знахідки лише почали вивчатись, детальні астрономічні, петрогліфічні, епіграфічні, символічні дослідження, як і археологічні розкопки тут, — справа майбутнього. Але не встигли учені навіть як слід оприлюднити свої перші наукові розвідки, а по світу розлетілося чимало заперечень та насмішок. Ось, для прикладу дві цитати: «Карпатським Стоунгенджем назвали науковці громаддя каменів на горі Лисина Космацька… Учених не бентежить, що в скельному тунелі висотою від 1,20 до 0,7 метра бавитися в астрономів могли хіба діти…»

«Скелі в Карпатах — це природні утворення, з тих самих каменів складається вся ця гора. Коли ж споруджувалися європейські мегаліти, то камінь тягнули на рівнину за багато сотень кілометрів. Щодо зооморфних зображень… На скельних похованнях у Сардинії є зображення бика, про якого відразу скажеш, що це бик, і нічого не треба фантазувати. Цього всього в Карпатах немає. Немає на цих скелях ніяких драконів, зміїв чи козерогів, а є те, що хтось захотів побачити. А як учив філософ Вітгенштейн, чого нема, про те нема що говорити». «Дослідження істориків (до складу експедиції входили не тільки історики) дуже поверхові. Незрозуміло, чому вони не обстежили ті камені, що в лісі на Лисій, сприйняли Змія як розкидане каміння і т.д.» («Галичина», 25 жовтня 2007 року).

Котра із сторін все ткаки стоїть на правильних позиціях, покаже час, але, щоб читачі могли зробити певні власні висновки з того, про що йде мова, я більш широко наведу аргументи Миколи Кугутяка з його книг та особистих розмов зі мною.

— Тунель, ймовірно, використовувався для спостережень за небесними світилами, — вважає Микола Кугутяк. — На календарно-астрономічний характер святилища вказує й ціла низка чашоподібних виїмок, висічених на плитах методом заглибленого рельєфу. Їхнє рукотворне походження не викликає сумніву. Всі вони розміщені на горизонтальній поверхні, більшість вирізняється конусоподібною формою, серед них є великі й малі, глибокі й плоскі… На святилищі висічено 12 чашоподібних заглиблень, які, ймовірно, символізують 12 місяців, 12 знаків зодіаку, сонячний цикл…

— Місцем жертвопринесення на святилищі були священні жертовні криниці, ями, які мали символічний зміст — перехід у підземний потойбічний світ. На Лисині Космацькій жертовна яма розташована у північно-західній частині святилища. Вона викладена величезними продовгуватими плитами. Її глибина сьогодні сягає 4-х м, ширина — 1,6 м, довжина — біля 5-ти м. Поперечну стінку становлять 5 поставлених одна на одну плит, на яких видовбано своєрідні сходи, якими можна піднятися нагору. Вхід до жертовної ями — з північно-західної сторони. Її дно закидане камінням. Жертовна яма, ймовірно, була пофарбована у червоний колір. Залишки червоної фарби збереглися на плитах по сьогоднішній день. На стінках двох поперечних плит виявлено хрести, контури інших знаків. Ліворуч, при вході до жертовної ями, видряпані 4 хрести, ромб.

Неподалік від святилища, на північно-східній його стороні стоїть брила заввишки близько 3-х метрів. На одній з її вертикальних стінок виявлено зображення круглої голови кота чи рисі, збоку — три хрести, а також знак, подібний до вістря стріли. На його вершині видовбано ліву стопу, підкову, круги.

У протилежному кінці гори Лисини Космацької, у східному напрямку від святилища, в урочищі Пожеретул виявлено кілька чашних каменів, а також викуті на камені хрести.

Астрономічний характер святилища на Лисині Космацькій підтверджується спостереженнями учасників експедиції під час літнього сонцестояння 21-22 червня 2007 року. 21 червня виявилося, що Сонце, яке заходило, з 20-ї години 40 хвилин до 21-ї години 15 хвилин освітлювало по всій глибині жертовну яму. Проміння сонця було спрямоване точно в яму через верх гори, за яку воно заходило. 22 червня о 5 годині ранку було зафіксовано схід Сонця на лінії кам’яного тунелю. Зміщення сходу Сонця за останні чотири тисячі років — незначне. Воно становить всього приблизно 0,85 градуса.

Отже, учасники експедиції стали очевидцями унікального астрономічного явища, яке буває раз на рік, у день літнього сонцестояння, коли Сонце, зійшовши у максимальній точці північного сходу й описавши по небесній сфері дугу в 260 градусів, зайшло на крайній точці північного заходу.

Приголомшливим було те, що за допомогою кам’яного тунелю й жертовної ями чітко фіксувались межові азимути точок сходу й заходу Сонця в дні літнього сонцестояння. До того ж візирна лінія, яка проходить з північного сходу через тунель на південний захід, спрямована прямо на Чорногірський хребет, зокрема на гору Говерлу, яка, очевидно, в давнину виступала природним далеким орієнтиром.

Встановлення другої візирної лінії, яка проходить через жертовну яму з південного сходу на північний захід, давало змогу фіксувати основні точки руху Сонця небесною сферою впродовж року, а також творити календар, визначати дні свят.

На рисунку колом окреслено горизонт, у центрі якого умовно розташоване святилище на горі Лисина Космацька. На ньому видно, що під час літнього сонцестояння Сонце сходить на крайній межі північного сходу, в день зимового сонцестояння воно сходить на максимальній межі південного сходу. Відповідно, два межові азимути точок заходу Сонця вказано на рисунку. Протягом року Сонце сходить і заходить тільки в межах цих чотирьох точок.
Для учасників експедиції ще більшою несподіванкою стала та обставина, що схема астрономічних спостережень на Лисині Космацькій збігалася з планом Стоунгенджу, важливим елементом якого є так звана алея і п’ятковий камінь, спрямовані на північний схід, тобто в напрямку сходу Сонця у день літнього сонцестояння.

Стоунгедж (дослівно кам’яна клуня) розміщений у південно-західній Англії на рівнині Солсбері. Його вік оцінюється у 4 тисячі років. Це найбільш величний і найбільш відомий із 900 виявлених кромлехів Англії і Шотландії. Кромлехи — споруди у вигляді кілець, які складаються із вертикально закопаних у землю кам’яних монолітів — менгірів, що в перекладі з бретонського означає стоячий камінь. Стоунгедж складається з вівтарного каменя, алеї, п’яти трилітів, кільця з 30 вертикально відшліфованих каменів, навколо якого ще є 3 кола з спеціальними лунками, за якими були внутрішній і зовнішній вали і т.д.

— На Лисині Космацькій, — розповідає Микола Кугутяк, — відповідником алеї у Стонгенджі є кам’яний тунель. Захід Сонця в день літнього сонцестояння в Стоунгенджі фіксував камінь №93, на Лисині Космацькій цю функцію виконувала жертовна яма.

Учасник експедиції «Дністер-Карпати» археолог Б. Томенчук переконаний, що виявлені мегаліти, які збережені на 50-60% відсотків, дозволяють по-інакшому подивитися на роль нашого краю. Карпати були і є трансєвропейським коридором для багатьох народів.

Основна маса з них належала до арійських племен. Для того, щоб з високою точністю знати час фундаментальних подій — сонцестоянь і рівнодень, на землях, які заселялись ними і була створена система святилищ-обсерваторій, де служителі культу арійські астрономи вели спостереження в першу чергу за Сонцем, а також і за Місяцем та іншими небесними об’єктами і явищами.

Очевидно, що для створення такої системи астрономічного моніторингу, брахмани досягли високого рівня астрономічних і геофізичних знань і треба сказати, що рівень цей, як для “первісного суспільства”, просто вражає.

Опис

Назва гори — Лисина Космацька — сьогодні частково підтверджується її зовнішнім виглядом, бо лише південно-західний схил гори вкритий кам’яними розсипами, величезними плитовими утвореннями ямненського пісковика, решта — заросла хвойним лісом. У давні часи вона являла собою кам’яну лису гору.

Дорога до Лисини Космацької пролягає через урочище Громове, важко-прохідні нагромадження гігантських кам’яних брил і лісові зарослі. Пам’ятка являє собою видовжене (10х40 м), у напрямку схід — захід похиле нагромадження величезних кам’яних плит.

Верхні плити величезних розмірів утворюють продовгуватий тунель завдовжки 6 м у напрямку північний схід — південний захід. При вході із західної сторони його висота становить 1,2 м, ширина — 0,8 м, на східній -висота 0,7 м, ширина — 0,5 м. Праву стінку тунелю становить гладка монолітна плита, ліву — дві підігнані одна до одної плити. Чотири верхні гігантських розмірів плити служать перекриттям тунелю. Система підпор, врубів, підкладок складає враження про його побудову. Однак вага деяких плит сягає десятків тонн. Тунель, очевидно, використовувався для спостережень за світилами.

На північній стороні другої зверху величезної плити висічена двометрової довжини ліва стопа, спрямована на північний схід. Верхні плити на північно-східній стороні викуті у вигляді схематичних зображень голів орнітоморфних істот, гостроносих личин, що нагадують голови птахів.

На поверхні плит виявлено чимало видовбаних округлих, кутових, продовгуватих ліній, а також знак у вигляді букви Т, подібний до знака на святилищі в Терношорах та інших місцях. На двох найвищих плитах жителі Космача встановили невелику капличку.

На календарно-астрономічний характер святилища вказує й ціла низка чашоподібних виїмок. Їхнє рукотворне походження не викликає сумніву. Всі вони розміщені на горизонтальній поверхні, більшість вирізняється конусоподібною формою, серед них є великі й малі, глибокі й плоскі.

Усі чашоподібні виїмки можна поділити на дві групи — ліву (північно-західну) і праву (південно-східну) відносно осі тунелю, яка умовно їх розділяє. На лівій стороні святилища зверху вниз півколом розташовано 6 лунок на п’яти каменях. Найвища з них вибита на одній з верхніх плит, що розташована ліворуч від тунелю. Вона має круглу форму діаметром 0,07 м, глибиною 0,03 м. Біля неї — продовгуватий метровий рівчак у напрямку північ — південь. Через 1,5 м на краю іншої плити міститься ідеально круглої форми чашоподібна заглибина діаметром 0,10 м, глиби- рисунок 6 ною 0,05 м. Третя — округла заглибина, Кам’яний тунель таких же розмірів, викута на краю великого каменя. Четверта виїмка розташована через 1 м на цьому ж камені й має конусоподібну форму. ЗХа розмірами дорівнює другій і третій. Ліворуч від неї у великій виїмці продряпано 6 рівчаків, праворуч — 4. На цьому ж камені за 0,3 м від четвертої лунки знаходиться плоске кругле чашоподібне заглиблення діаметром 0,2 м, завглибшки 0,04 м. На окремому камені розміщена шоста конусоподібна виїмка діаметром 0,15 м, завглибшки 0,05 м. Зображення колом шести чашоподібних заглибин на каменях можуть мати археоастрономічне значення і символізувати Плеяди, як і на Гарбузівському святилищі та Камені Довбуша на горі Ґреґіт.

На правій (південно-східній) стороні від осі тунелю на двох величезних каменях вирізано три жертовні чаші. На першому з них методом контррельєфу з плити виділено округле підвищення, на якому розташована велика конусоподібна лунка діаметром 0,20 м, глибиною 0,1 м, частково заповнена дощовою водою. Біля неї прорізано два неглибокі рівчаки з невеличкою ямкою, за якими є продовгувата плоска виїмка завдовжки 0,3 м, глибиною 0,07 м, збоку викуто кутовий орнамент.

На відстані одного метра розташована інша, великих розмірів чотирикутна плита (2,5х3 м), на якій висічено дві найбільші жертовні чаші круглої форми. Діаметр лівої лунки становить 0,21 м, глибина — 0,16 м, правої — діаметр 0,26 м, глибина -0,18 м. Вони розміщені за 0,40 м одна від одної, постійно заповнені дощовою водою. Праворуч від них видовбано кутовий орнамент. Зверху плити пунктиром окреслено контури двох кіл. Плита була жертовником святилища. На святилищі Лисини Космацької вперше було зафіксовано феномен трьох жертовних чаш, згодом виявлених на інших культових каменях.

Південній стороні цієї ж плити надана форму фалоса, спрямованого на південний захід з орієнтацією на Говерлу. Посередині плити на вертикальній його стороні є дві продовгуваті заглибини, між якими проходить широкий рівчак. Ліворуч від нього окреслено круг діаметром 0,6 м. Під плитою є невеликий наскрізний тунель по лінії південь — північ. На відстані 10 (на схід) і 20 (на захід) м виявлено ще дві чашоподібні заглибини.

За 2 м від каменів з великими чашами розташована жертовна яма, яка асоціювалася з переходом у потойбічний, підземний світ. На Лисині Космацькій жертовна яма знаходиться у північно-західній частині святилища. Вона викладена величезними продовгуватими плитами. Її глибина сьогодні сягає 4 м, ширина — 1,6 м, довжина — біля 5 м.

Поперечну стінку ями становлять п’ять поставлених одна на одну плит, на яких видовбано своєрідні сходи, якими можна піднятися нагору. Вхід до жертовної ями — з північно-західної сторони. Її дно закидане камінням. На стінках двох поперечних плит виявлено хрести, контури інших знаків. Права сторона ями є суцільною плитою, ліву складають три величезні плити з викутими між ними продовгуватими прогалинами. Ліворуч, при вході до жертовної ями, видряпані чотири хрести і ромб.

Неподалік від святилища, на північно-східній його стороні, стоїть брила заввишки близько 3 м. На одній з вертикальних стінок виявлено зображення голови кота чи рисі, збоку — три хрести, а також знак, подібний до вістря стріли. На горизонтальній вершині каменя видовбано ліву стопу, підкову, круги.

За 150 м до святилища з південної сторони у двох місцях збереглися фрагменти стін прямокутної форми, завбільшки 3х4 м, викладені з каменю. В обох випадках є тільки три стінки заввишки 1 — 1,5 м, шириною 1 м.

У протилежному кінці гори Лисина Космацька, у східному напрямку від святилища, в урочищі Пожеретул встановлено чотири вертикальні камені за сторонами світу, виявлено кілька чашних каменів, а також викуті хрести.

Календарно-астрономічний характер святилища на Лисині Космацькій підтверджується спостереженнями учасників Карпатської археологічної експедиції Прикарпатського національного університету під час літнього сонцестояння 21–22 червня 2007 року. 21 червня виявлено, що Сонце, яке заходило за гору, з 20-ї години 40 хвилин до 21-ої години 15 хвилин освітлює жертовну яму. Проміння Сонця було спрямоване точно в яму через верх гори, за яку воно заходило. 22 червня о 5 годині ранку було зафіксовано схід Сонця на лінії кам’яного тунелю.

Отже, учасники експедиції стали очевидцями унікального явища, яке буває раз в рік, у день літнього сонцестояння, коли Сонце, зійшовши у максимальній точці північного сходу й описавши по небесній сфері дугу в 260°, зайшло на крайній точці північного заходу. Таким чином, за допомогою кам’яного тунелю й жертовної ями чітко фіксувались межові азимути точок сходу й заходу Сонця в дні літнього сонцестояння. Візирна лінія, яка проходить з північного сходу через тунель на південний захід, спрямована прямо на Чорногір-ський хребет, зокрема на гору Говерлу, яка, очевидно, виступала природним далеким орієнтиром. Встановлення другої візирної лінії, яка проходить через жертовну яму з південного сходу на північний захід, давало змогу фіксувати основні точки руху Сонця небесною сферою впродовж року.

На рисунку колом окреслено горизонт, у центрі якого умовно розташоване святилище на горі Лисина Космаць-ка. На ньому видно, що під час літнього сонцестояння сонце сходить на крайній межі північного сходу, в день зимового сонцестояння воно сходить на максимальній межі південного сходу. Відповідно, два межові азимути точок заходу сонця вказано на рисунку. Протягом року сонце сходить і заходить тільки в межах цих чотирьох точок.

На думку Дж. Вуда, творців стародавніх обсервативних святилищ слід шукати не пізніше 1500 року до н. е., бо з цього часу спостерігається занепад мегалітичної астрономії у зв’язку зі зміною клімату, посиленням хмарності, зменшенням врожаїв, настанням субатлантичного кліматичного інтервалу. Останні солярні й лунарні обсерваторії на Європейському континенті археологи фіксують XVI ст. до н. е.

Отже, виявлені артефакти на горі Лисині Космацькій, а також проведені спостереження засвідчують наявність стародавнього календарного святилища, унікальної пам’ятки історії та культури.

Збереглося чимало легенд і переказів про відьомські шабаші на горі Лисина Космацька перед Різдвом (6 січня) і на Івана Купала (7 липня) беручи до уваги останні відкриття Івано-Франківських істориків, основним топотвірним чинником у космацькій окрузі виступає календарне святилище із центром на Лисині Космацькій, описане професором Миколою Кугутяком у книзі «Кам’яні старожитності Космача» (2007 р.).

У центрі святилища добре збереглися тунель і жертовна яма, за якими фіксують положення сходу сонця у день літнього і зимового сонцестояння відповідно. Причому розташування цих об’єктів цілком тотожне із планом знаменитого і широко розрекламованого Стоунгенджу у Великобританії. Можливо, припущення деяких наших дослідників (В. Кобилюх і ін.), що Стоунгендж заснували галичани не є таким вже й фантастичним і перебільшеним. Але це є окрема тема. Тільки у Стоунгенджу основні лінії (азимути) викладені із каменів, а у Космачі для цього використані природні утворення – вершини гір.

Коли продовжити лінії азимутів, які фіксують схід сонця під час літнього і зимового сонцестояння, на топографічних мапах регіону то по лінії літнього сонцестояння знаходяться с. Акришора, г. Погарина, г. Кичера Лючанська, с. Воскресінці (воскресінська гора – «місце сили», багате на археологічні знахідки), на лінії зимового сонцестояння – г. Каменець (с. Снідавка), г. Терношора та Терношорське святилище.

Увагу привертає особливість розташування відносно Лисини Космацької топонімів із коренем шор, шір – Акришори, Терношори, Шешори, Рушір і ін. Ці топоніми зосереджені в межах дуги горизонту де завжди сходить сонце, дивлячись із Лисини.

Слово шори в сучасній українській мові означає захисні дощечки, пластини, які прикріплюють полохливим коням по боках очей, щоб обмежити тваринам кут зору, побічний огляд. Тут шор означало і означає крайні точки, напрямки де фіксувався схід сонця в певні періоди.

Назва Акришори складається із двох частин акри і шори. Корінь акр у словах акрос, акріс стосовно нашої теми розшифровується як гострий, піднімати вгору (акробат), крайній, високий, верхній, які збереглися у грецькій мові. Значення крайній верхній співпадає із тим, що по лінії г. Говерла – г. Лисина Космацька – г. Рунок – с. Акришора – Воскресінецька гора схід сонця фіксується у день літнього сонцестояння (21, 22 червня).

Тобто це є крайня північна межа (шора) сходу сонця, коли воно піднімається найвище над горизонтом, описує найдовшу дугу, заходячи за г. Синяк, а день є найдовшим. Цей день і ніч перед ним ( Купальська ніч) дуже велично святкувалися, з ними було пов’язано багато звичаїв, повір’їв, легенд тощо.

Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля, терен, територія. Зв’язок із святилищем в тому що на лінії гг. Довбушанка-Синяк-Лисина Космацька-Терношори сонце сходить у день зимового сонцестояння (21, 22 грудня) і заходить по лінії Акришора-Лисина-Говерла. Тобто день найкоротший, сонце перебуває найнижче над землею, приземлене, притеренине і проходить найкоротший шлях у році. У книзі «Метафізика Карпат» (2010 р.) Лисина Космацька означена, як «місце ігрищ нечистої сили, легендарний сакральний центр гірських поган». Таку характеристику давали і іншим топонімам із коренем лисий, лиса.

Для більшості таких назв нині є встановлено наявність на них поганських капищ, святилищ. Але чому нечистої сили? Очевидно таку характеристику їм надали після прийняття Християнства, коли попередні сакральні об’єкти були оголошені нечистими, пов’язаними із нечистою силою. Навпаки, назви лисий, лиса, лисина, як бачимо, синоніми словам сонячний, ясний, світлий. Наші предки в певні періоди були вогне- і сонцепоклонниками, Сонце було головним божеством, на його честь влаштовували різні святилища, святкування, ігри.

Первісні люди (сучасні теж) цілковито залежали від сонця, весь уклад життя, вірувань узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року. Тому такі місця необхідно реабілітувати, вони не мають ніякого негативного змісту і наповнення, це їм приписали люди. Вони можуть і повинні стати предметом детального вивчення, що допоможе заглянути вглиб нашої історії, стати важливими об’єктами туристичної інфраструктури. Ми не закликаємо повернутися до вірувань наших пращурів, а збагнути, пізнати правдиву славну історію нашого краю.

Ще 5–10 тисяч років тому наші предки володіли неабиякими астрономічними знаннями – про закономірності руху сонця, планет, фази місяця, зоряне небо. За обрахунками учених астрономічно — календарне святилище із центром на Лисині Космацькій могло постати перед другим тисячоліттям до Різдва Христа, коли клімат тут був значно тепліший. Із другої половини другого тисячоліття до Р. Х. змінилися погодні умови, збільшилася хмарність, проблематичніше стало спостерігати за сонцем і планетами. Такий же вік визначають подібним календарно-астрономічним святилищам у Європі.

Отже нашим місцевим назвам (топонімам, гідронімам), а також деяким власним іменам (прізвищам, прізвиськам) щонайменше 3,5 тисячі років, ні у кого ми їх не позичали, вони постали тут споконвіку і відображали ту чи іншу ознаку, призначення.

Велике число топонімів пов’язані із календарним святилищем, мають «сонячне» походження, Косівщина – Космаччина означають Сонячна Земля, а її мешканці, косів’яни — Сонячні Люди, Діти Сонця.

Михайло Городенко
Любомир Держипільський
Дмитро Пожоджук
Микола Кугутяк

Фото Сергій Юрків та Марко Луканюк +  gps-трек

Також читайте:

Лисина Космацька (gps-треки)