Косівчанин підкорив Ельбрус

Ельбрус — найвища вершина гір Кавказу, розташована на кордоні республік Кабардино-Балкарія та Карачаєво-Черкесія Російської Федерації. Гора вкрита шапкою фірну та льоду, від якої в різні боки спускаються 54 льодовики. Ельбрус є найвищою точкою Росії та Європи, її відносять до списку «Семи вершин світу». Ельбрус – це конус вулкану з двома вершинами. Західна вершина має висоту 5642 м., а східна – 5621 м.. Першим побував на обох вершинах двоголового Ельбрусу український військовий топограф Андрій Васильович Пастухов. Сходження на східну вершину він здійснив 1890 року, а головну вершину скорив лише з п’ятої спроби 1896 року.

Наш герой – прихильник активного відпочинку Олександр Бондаренко aka ГОТ (25 років, місто Косів), вчитель історії в Косівській ЗОШ № 2 та лідер рок-гурту «Лангольєри». У вільний від роботи час, історик за освітою не лише грає на гітарі та читає книги Стівена Кінга, але і досить часто мандрує українськими Карпатами. Проте, він не зупинився на досягнутому і підкорює нові вершини! В розмові з Сашком ми дізнаємося про цікаві особливості, труднощі та велику радість від підйому на найвищу точку Європи.

Як ти їхав на Кавказ – з якось організацією чи своїми силами?

2 роки назад я вирішив поїхати на Кавказ. Життя спливає, роки летять, – а я так практично ніде й не бував. Чому Кавказ? Тому, що я просто закоханий в гори, сходив Карпати і хотілось нових вражень, нових висот. Минулого літа через збіг обставин не вдалося здійснити мандрівку, проте мої друзі, які все ж поїхали, розповіли багато цікавого і ще більше мене заохотили. А далі логіка була простою – після 25-ти ніколи не наступить 24, а тільки 26, 27…

Тобто часу чим далі, тим менше. Знайшов групу, в якій пропонувалась подорож на Ельбрус. Десь восени 2012-го, я вирішив, що точно поїду, і почав збирати компанію. Спочатку зголосилось десь близько 6 людей, але методом природного відбору, замішаного на відсутності бажання, на весну 2013-го залишився я один. Проте, забігаючи наперед, зазначу, що нічого страшного не вийшло: група підібралася дуже хороша, а моя команда взагалі супер. В горах категорія поганих людей практично відсутня як клас, так що в майбутньому це нехай нікому не стоїть на заваді.

Скільки грошей в тебе пішло на подорож? Чи дороге це задоволення?

Якщо не брати до уваги спорядження, яке можна було взяти в оренду під Ельбрусом, то близько 4 тисяч гривень. Але це з урахуванням значних витрат на сувеніри додому).

Яке спорядження потрібне для того, щоб підкорити Ельбрус і яка його ціна?

Базове спорядження це – зимові штани, куртка, черевики та спеціальне спорядження – трекінгові палки, льодоруб, кішки, страхувальна система, мотузки тощо. Взагалі все спец. спорядження можна орендувати на місці за умов подобової оплати, проте я вирішив збирати своє, бо часто ходжу в гори зимою, – пригодиться!

Які документи потрібні для подорожі?

Для перетину кордону з РФ достатньо внутрішнього паспорту. Проте ми ще відправляли заявку на перебування в прикордонній зоні (на що нам дозволу так і не дали).

Що потрібно брати і собою з України?

Не обов’язково було щось брати з України, адже на місці, практично за тими ж цінами можна було купити все що хочеш. А так моя аптечка «чемоданного типу» та купа продуктів, які я віз з Косова тільки були зайвим баластом

Коротко опиши мандрівку, – що ти робив кожен день?

Ми жили на базі Андирчі в містечку Ельбрус. Звідти стартували на радіальні маршрути, одноденні екскурсії. Після декількох днів проведених на базі, в нас був акліматизаційний вихід з льодовими заняттями на перевал Ірикчат. Далі декілька днів відпочинку і підйом на високогір’я до схилів Ельбруса, де ми перебували на висоті 4 000 м. і робили безпосередньо вихід на вершину.

Розкажи про ставлення місцевих жителів до туристів та росіян. Чи є міжетнічні конфлікти?

Ми перебували в Кабардино-Балкарії. Надзвичайно колоритна місцевість. Республіка населена двома етносами: кабардинцями, які зараз при владі і живуть внизу, і балкарцями – мешканцями гір. Селище Ельбрус, де була наша база “Андирчі”, населяють балкарці. Цей цікавий народ, як і кримські татари в роки ДСВ був виселений радянською владою. Сьогодні серед балкарців залишилися віковічні звичаї – рада старійшин, кровна помста, повага до старших і негативне ставлення до “москалів” (принаймні, так розказували самі балкарці).

Чи хотів би ти піднятися на Ельбрус ще раз? Чи плануєш підкорення нових вершин?

Є мрія піднятись на Східну вершину Ельбрусу, яка на 21 метр нижча, ніж та на якій я вже побував. Або зробити хрест – тобто траверс обох вершин. Але це на далеку перспективу. Тепер найближча ціль – Південний Кавказ, а точніше Грузія і гора Казбек!

Які проблеми в тебе виникали в часі подорожі та при підйомі на вершину?

Найбільші труднощі, – це гірська хвороба та неякісне взуття. При сходженні на Ельбрус з «Притулок 11» (де був передовий базовий табір, висота 4000 м.) можна виділити декілька основних пунктів: «Скелі Пастухова», Коса полиця, Сідловина, підйом на плато Ельбруса і останній горбик висотою до 5 метрів. Відчуття просто нереальні. З кожними новими метрами висоти посилюється втома, болить голова. Йдеш 10-15 кроків і зупиняєшся, віддихуєшся. Здається, повен сил, робиш 5-6 кроків – і сили покидають тебе знову.

Отож, з табору ми вийшли о 1-30. Перші кілометри дуже важкі. Був сильний вітер на Косій полиці, проте далі він припинився. В мене в поході сильно замерзли пальці ніг (я йшов в двошарових шкіряних черевиках, але без підстилок – велика помилка. Тепер на високі гори піду тільки в пластикових черевиках!). Славік, з нашої команди, мені двічі розтирав пальці, бо я їх вже реально не чув. Від таких несподіванок ловить депресія. Але на сідловині Славко мені віддав свої пластики «Scarpa». В пластиках йти – саме задоволення, ноги одразу ж зігрілись.

Підйом на площину Ельбруса від сідловини – просто пекло. Піднявшись на плато Західної вершини, потрібно ще трохи пройти майже рівним рельєфом. Проте і там через нестачу кисню кожні 10-20 кроків доводилося зупинятися, віддихуватися, збирати останні сили і рушати далі. Тут же Володя, з команди, вирішив випити чайку – дарма…

Але якщо вмієш терпіти труднощі, ти завжди досягаєш мети. Таким чином, о 9-35 команда «Сніговий Барс» була на висоті 5642 м.– на найвищій точці Європи. Дуже захоплююче видовище! Невеликий (через повну відсутність сил) фотосет, далі наш гімн – “Кафельний пам’ятник” і вниз. А сили були на межі. Спуск з Косої займав здавалося б цілу вічність – я ще так ніколи не втомлювався (згодом хтось з хлопців зазначив, що сексом треба займатись з дівчиною, а не таким способом з собою). Тим не менше, о 12-й год. ми були в таборі. Позалазили в спальники і віддалися “товаришу сну”.

Які поради ти б дав косівчанам, які теж планують такий похід, але вагаються?

Пропоную перестати вагатись і вирушати! Це буде найкраща подорож в їхньому житті. Незалежно від того чи вони зійдуть на вершину чи ні.

Що тобі найбільше запам’яталось з усієї мандрівки?

Ну красу Кавказу важко висловити словами. Панорама головного Кавказького хребта дотепер в мене перед очима. А ще дуже хороша компанія – люди з якими можна було поговорити на близькі теми.

Вражень насправді море, проте потрібен час щоб їх проаналізувати, оцінити і розкласти по полицях. Кавказ назавжди в моєму серці!

Ти часто мандруєш Карпатами – чим відрізняється Кавказ від наших рідних гір?

Відмінність дуже проста – масштаби! Важко дійсно порівняти Карпати (хоча я не применшую їх величності) з Кавказом. Наприклад середньостатистичний водоспад на Кавказі був би найбільшим в Карпатах, найпростіші вершини – найскладнішими і т.д. Коли подорожуєш Карпатами ризик для життя практично відсутній. А на Кавказі ти завжди на грані. Тому і цінуєш життя у всіх його проявах. Проте є і спільні риси. А найбільша з них – це можливість доторкнутись до вічності, первозданності. А тому ходіть в гори. До зустрічі в Карпатах!

Тарас Пасимок


13 коментарів на “Косівчанин підкорив Ельбрус”

      • Тарас

        правда щоденник велетенський – не кожен дочитає до кінця, але безперечно цікавіший і більш насичений деталями, ніж наше інтерв’ю!

        але для кожного матеріалу – є своя аудиторія і я думаю шо одне другому ніяк не мішає!

        +ще буде більше фоток!

        короче робити інтерв’ю з такими наполегливими та вольовими людьми одне задоволення!

  1. Андрій

    Гори не підкорюють, на гори здійснюють сходження. Людина на сьогодні не може підкорити всі творіння природи…

Залишити коментар до Назар Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал