Чому ми мандруємо?

Чому ми мандруємо? (опитування)

Людей, що люблять подорожувати — стали називати «туристами» десь наприкінці XIX століття. Запозичене з французької мови слово носило тоді дещо глузливий відтінок, наближаючись за значенням до «гультяя» та «швенді». Згодом, слово «туризм» почали тлумачити як «подорож задля власної насолоди, розваги».

Мої друзі — активні і позитивні люди, які із задоволенням багато мандрують. Я і сам дуже люблю активний спосіб життя (походи в гори, веломандрівки, сплави гірськими річками), тому вирішив запитати їх, чому їм не сидиться на місці, а весь час манить незвідане.

Людмила Ємельянова:

Загалом, ми просто йдемо за покликом генів — людство кочувало набагато довше, ніж живе в кам’яних багатоповерхівках. Тобто, мандруємо, бо хочеться, а якщо оформляти ці істинні мотиви в форму прийнятну для суспільства, то це спосіб відпочити душею, втомитися тілом, розім’яти засиджені за комп’ютером і кермом м’язи і, чи не найголовніше, — набратися спогадів, вражень, емоцій, акумулювати щастя!

Ірина Ржевська:

Мандрівка для мене — це в першу чергу зміна середовища, декорацій. Сірі робочо-побутові будні змінюєш на нові враження, нові відчуття, нові емоції, пригоди, знайомства… Обожнюю піші прогулянки новими незнайомими місцями, старими містами. Бувало на екскурсіях обійдеш все по програмі, а потім у вільний час (поки всі нормальні дівчата «шопінгують») намотуєш кілометри нових незабутніх вражень. Повертаєшся в готель смертельно втомлена, але щаслива. Але якщо про походи в гори, то це зовсім інше. Гори — це наркотик. Кілька разів сходив і ти вже присів назавжди на цю чудодійну отруту. А ще похід в гори для мене майже, як секс) Збори, сходження на гору — сам процес … Вершина… бачиш краєвиди — ОРГАЗМ) Навіть у непогоду, коли виходиш на вершину, а краєвидів не видно — не біда. Процес сходження завжди незабутній. А якщо ще і компанія файна, то взагалі «бімба»! А ще мандрівки, а особливо гори, лікують душу. Я б для душевно хворих, крім медикаментозного лікування призначала обов’язкові походи в гори. Це як трудотерапія, тільки, думаю, приємніша і ефективніша процедура. Хочу в мандри!!!

Андрій Мороз:

Подорож — це можливість потрапити у повністю нове середовище, відкрити щось нове не тільки навколо себе, а і у собі. Інтерес, бажання пригод, — печуть одне місце, тому доводиться пакувати рюкзак і рушати. Не важко передбачити, яким буде завтрашній день на роботі, але коли ти подорожуєш, — не можливо передбачити яким буде завтрашній день у новому місці. Люблю коли можна нікуди не спішити, ні про що не думати, а просто насолоджуватись новими місцями, спілкуватись з цікавими людьми. Люди з песимістичним мисленням десь в горах, на сплаві чи якомусь хостелі або гестхаузі — це винятки. Думаю, що це не випадково!)

Іра Пташинська:

Для мене подорожі — це продовження, початок і кінець. Я втікаю від цивілізації, буднів, роботи та, на жаль, не можу втекти від себе. Для мене подорожі — не лише радість, знайомства, спілкування з цікавими людьми, пізнання нових місць. Це і сум, і втома, і печаль, і біль — це пошук себе, а він чомусь завжди болючий. Вдома, в місті ніяк себе не з знайду….ХОЧУ В ГОРИ!)

«Кожна жила моя до йкоїс кєчери приросла. Я дивлюси на верх, а мені в голові: отут тоді таке було, а тоді таке… Ні.. У сім краю й кров моя, і диханнє моє. Видорви мене видси — і серце розірветси, витече кров. Ні… Гуцула брати з гір не мож. Нам нічим дихати у ваших долах. Озми пструга і кинь його у ставок. За мінуту вже буде пузцем ід горі. Так і гуцул. Отруя для нас — повітря ваших долин. Ми від віків дихаємо отсим-о. І повів рукою довкола себе, а між пальцями йому переливався срібний потік ароматного повітря. Прозоре, напоєне смолами цілющими, випарами найздоровших трав, воно лилося з оцих вершин, з небес, підіймалося з землі й роздувало груди, а вони просили: «ЩЕ…ЩЕ ТАКОГО НЕКТАРУ…ЗАВЖДИ…ДО КІНЦЯ ЖИТТЯ…» — Гнат Хоткевич. В подорожах моїми любими горами я можу дихати!

Назар Бобикайло:

Подорож — це процес (приємний процес). Починається звичайно з пакування рюкзака і закінчується його ж таки розпаковуванням. А далі біг на вокзал, пересадки, дерев’яні лавки в старих електричках, переповнені маршрутки, чайочок з термосу, підйом… А далі сонце/туман/дощ/сніг, намет, колиба, зупка на вечерю, ліхтарик на лобі, запах диму, сухі шерстяні шкарпетки, яскравий вогонь, схід сонця, сніданок «дитяча мрія», вогкий і свіжий ліс, стежка, … там я вдома… А ще перезавантаження, матрацування, спілкування, мисливські та риболовні історії… А потім перегляд фото, лайки і коменти. Це чудовий спосіб життя!

Оля Кошева:

Мандри та подорожі для мене «наркотик», який вводиться тобі в душу, приносить користь тілу, радує погляд. Це такі собі «ін’єкції» щастя та позитиву. Враховуючи те, що країна в нас надзвичайно красива природою та багата на добрих людей, — подорожувати дуже цікаво!

Назар Розлуцький:

Люди, міста, місця, краєвиди, ландшафти, сприйняття, уява і висновки. а ще — втома і кумедні пригоди. Загалом, у багатьох моментах хочеться сказати, що більше нікуди і ніколи не поїдеш. але минає час і ти розумієш, що поїдеш. а для чого — сам не розумієш). Під час мандрівки, як співають «Тінь Сонця», — «б’є життя через край».

Ганна Нагорна:

Постійно хочу НОВОГО і не має значення, якого формату це НОВЕ має бути: новий краєвид на сільській дорозі під Тернополем, кава у іншій, незнайомій для мене, кав`ярні у Львові, колиба на Кукулі з Говерлою та Петросом вдалині чи шмат піци на сходинках палаццо у Венеції.

Ельвіра Подолінська:

Більш спеціалізуюся на подорожах по горбах, але, думаю, це можна пристосувати до будь-яких мандрівок. Гори — найкращий антидепресант. В будь-якій непевній ситуації збирай рюкзак і йди в гори і повернешся відти оновленим і зі спрагою до життя. Це як медитація. Пізнання себе. Випробування на міцність, коли трафиш у якусь «сраку», навіть переоцінка цінностей. Гори — спосіб самовираження і примарний шанс лишити слід по собі на цій землі. Гори — шанс зустріти відкритих щирих людей, однодумців! А це — велике щастя! Гори-мандрівки — це спосіб життя, спосіб мислення, що відображається на всьому і від цього неможливо відмовитись, це те, що буде з тобою назавжди, доки зможеш ходити і дихати.

Оля Щербанюк:

Мандри — дороги, шляхи, люди, місця — це щомиті нові враження, емоції, відчуття. Це можливість відчути простір, свободу. Коли йдеш чи їдеш назустріч невідомому, незнаному, коли опиняєшся сам на сам з природою, зі світом, — це відкриває в тобі щоразу щось нове. Те, що весь час шукаєш, але не завжди вдається знайти. Коли мандруєш, зустрічаєш різних людей і розумієш, що більшість із них можеш ніколи і не зустріти знову, і від того спілкування з ними особливе. Так само кожне місце, дерево чи пташка. Все це є тут і зараз, у цю мить, в цій точці простору. І намагаєшся це все відчути, увібрати, зупинитись і просто відчувати все це кожною клітинкою. Але все ж рухатись далі, пізнавати, бо кожен наступний крок і погляд відкриють щось нове. І це не просто пошук, пошук себе, свого місця, — це бажання відчути і побачити весь цей світ, бо він такий неймовірний і неосяжний, що просто бракує слів.

Оля Кіцнак:

Люблю подорожі новими містами, проте найбільше мене заворожують гірські походеньки, бо тільки там я відчуваю себе вільною, наче птаха, від усього світу. Вільною від шуму міста, інтернету, соціальних мереж, які забирають так багато часу, непотрібних телефонних дзвінків, шкідливої іжі…Тільки там ти розумієш, який великий світ і як багато треба встигнути побачити Люблю запах ранкової прохолоди, гірські потічки, вітерець на обличчі, та особливо їжу зварену на вогні. Це неповторна суміш запаху і смаку (так не смакує ніде, і те що їстся на вершинах ти не спробуєш в буденному житті). Проте найголовнішою причиною, яка заставляє мене збирати рюкзак і вирушати в дорогу є те, що я підкорюю нову вершину, роблю нове звершення, вдосконалюю себе.

Христина Стринадюк:

Мандри — часто задля відчуття руху. Картинки, які швидко змінюються перед очима, які супроводжуються певною музикою (а іноді навмисно її відсутністю), люди (портрети), історії, розмови, голоси — все це синтезується потім в записи, ескізи, потім творчі роботи. Загалом, мета подорожей — новий досвід+відкриття+пошук себе+спостереження. Бо ж щоразу повертаєшся додому іншим і часто цікаво яким повернешся цього разу, як на тебе вплине наступна подорож. В дорозі я часто знаходжу для себе відповіді на запитання, які можуть мучити місяцями.

Підготував ТАРАС ПАСИМОК.