Перший зимовий похід

Перший зимовий похід

Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі — що мало любили і мало подорожували (Марк Твен).

Це мій перший зимовий похід і признаюсь чесно, мені було страшнувато. Я не знала чи мені вистачить сил видряпатись на того Попа, але як казав мій знайомий гід, — поки не спробуєш, знати не будеш. З дому ми виїхали о 3:30. Заїхали на кемпінг Білий Слон (с. Дземброня) орендували снігоступи (там дуже привітний персонал і Джамбо — повелитель мого серця, величезний кудлатий собака, порода маламут). Приїхали в с. Шибене, стартували о 8:15.

І тут мене чекала одна маленька пригода — снігоступи. Мені здавалося, що я стою на двох черепахах. Йти було жах як не зручно, я не могла дати ради своїм ногам, я кожних два-три кроки шпорталась, лівий снігоступ наступав на правий і навпаки. Приблизно через один кілометр палиці стали продовженням моїх рук, а в снігоступах, здається я народилась, ні, шпортатись я не перестала, але я почала робити це природніше. Ми вийшли на полонину Веснарка, зустріли собачку Білий Бім Чорні Вуха, і чудернацького чувака, який спішив на роботу (я витріщила очі, коли це почула, а потім він нас привітно зустрічав у обсерваторії), пройшов попри нас зі швидкістю метеориту. Спустились на озеро Марічейка.

Тут вже почались справжні гори. Йти справді було важко. Лишився десь 1 км, а сил в мене практично не лишилось. В очах стрибали «зайчики», паморочилось в голові, і я почала бачити астральні тіла людей, одним словом, двоїлося мені. Вітер посилювався, я тріпотіла як останній осінній листочок на гілці. Мене вистачало лише на 10–20 кроків, я зупинялась, щоб врівноважити дихання і калатання серця. Потім був цей невмовірно-меґа-крутий момент, коли я побачила обсерваторію. Фінішна-пряма, отут мені дісталося від вітру. Я вже не була листочком, я була паперовим корабликом на болоті. Якби не вага снігоступів і палиці, якими я робила свого роду «заземлення», то я би й целафановим кульочком стала. 13:30 ми на місці, перекусили, зігрілися, і назад. Вийшли, а це ніц не видно, як око вибив! Ми трошки зблудили, але при такій погоді це виправдано. Зійшли о 17:30. Загалом 9 годин займав підйом і спуск, але можна й швидше, вся затримка була в мені.

Це був гарний досвід для мене. До зимового походу потрібно готуватись, і в першу чергу — це міцний здоровий сон, в ніч перед походом я спала три години, (ніколи собі цього не пробачу), і відповідно мені не вистачало енергії; друге — харчування, не відмовляйтесь від бутера, навіть якшо вам зовсім не хочеться їсти, бутер — ваше пальне; в снігоступах ходити легше, коли рухається все тіло і руки і ноги і тулуб, не тільки ноги переставляються, а в одному ритмі працюють всі м’язи рук і ніг, так ефективніше витрачається енергія. Ще що важливо — це загальна атмосфера в групі. Обов’язково підтримуйте і підбадьорюйте один одного.

Уляна Третяк