Arkan Du Mont Blanc

Arkan Du Mont Blanc

Літо 2017 року було гаряче. Принаймні для мене. Гаряче, звичайно ж, не в прямому значенні, адже воно було насичене сходженнями, а гори, як ми знаємо, це найкращий спосіб перезимувати літо. В липні ми з друзями з’їздили на Казбек, а в серпні мене чекала ще одна мандрівка, спокуса, від якої неможливо відмовитися – сходження на Монблан, найвищу вершину Європи.

Підготовка до Альп і планування самої подорожі були досить оригінальними, тому тут трохи детальніше. В 2013 році ми з Володею Дудуладенком разом ходили на Ельбрус, там і познайомилися. Близько року тому я натрапив на статтю, де один з френдів по фб описував своє сходження на Монблан вартістю в 300 євро. Скинув я цю «приманку» багатьом друзям, але клюнув лише Володя. Отож з початку 2017 року наші плани почали вимальовуватися, а наприкінці весни стали вже зовсім ясними: в кінці липня ми їдемо в Західну Європу-Альпи-Францію-Шамоні, звідки йдемо на Монблан.

Поступово підібралася і команда – Володя запросив свого друга Павла, на машині якого ми і їхали, згодом до нас долучився Олексій, з яким хлопці познайомилися на одній з лекцій про сходження на Монблан. План наступний: я, Павло і Володя їдемо машиною в Шамоні, Олексій з дівчиною летять до Женеви і в Шамоні до нас приєднуються. Після сходження ми їдемо додому, а Олексій з дівчиною продовжують свою мандрівку Європою. До вашої уваги черговий Щоденник мандрівника.

28.07 Пт

15:30 виїжджаю з Косова автобусом Косів-Познань до Львова. В цей самий час хлопці виїжджають машиною з Києва. О 20:30 я у Львові на Стрийському АВ, сідаю на 10-ту маршрутку і їду на ЗД вокзал. Незабаром туди під’їжджають хлопці, я запаковуюся і ми їдемо в сторону кордону. 5 годин черги (це не так вже і багато в наших реаліях) під аудіо книгу Кузьми «Я, Паштет і армія» і о 3-й ночі ми вже в Польщі. Безвіз діє!

29.07 Сб

Цілий день в дорозі… В Польщі кілька разів спинялися попити каву та поїсти бутери. Тільки-но перетнули кордон з Німеччиною (який по суті умовний, бо фізично його нема), як нас зупинили копи і почали перевіряти та розпитувати про ціль поїздки, «що-куди-і-звідки», але оскільки ми все детально пояснили і засвідчили документально (плани-карти-документи), то за кілька хвилин нас відпустили. До речі, одразу ж за нами німецькі копи зупинили якусь машину з білоруськими номерами, здається, вони всіх, хто зі сходу, зупиняють і перевіряють, тому будьте уважними і все ретельно плануйте, щоб гарно розповісти і показати свій план подорожі, адже можуть бути наслідки.

За вікном проносяться краєвиди Німеччини, Швейцарії, із заходом сонця і нічною Женевою понад велетенським озером… О 1й ночі ми прибули в Шамоні, хотіли заночувати в кемпінгу, але там все було закрито і довелося нам з Павлом ночувати в машині, а Володя взяв каремат, спальник і пішов шукати локацію надворі. Було трохи лячно, що хтось почне пред’являти претензії, але все обійшлося.

30.07 Нд

Зранку прокинулися, кемпінг Camping de l’Ile des Barrats, в який ми настирливо прагнули поселитися був зачинений і ми пішли прогулятися по Шамоні. Після прогулянки поснідали, якраз кемпінг відчинився і ми дізналися, що там все зайнято. Поїхали в інший кемпінг – Les Arolles, який виявився значно кращим і дешевшим (за 3-ох людей з наметом і машиною – 25 євро за добу. До ваших послуг душ, туалет, wifi, місце для їжі і freebox, де можна безкоштовно взяти все, що залишать численні туристи). Після поселення пішли прогулятися по околицях – збігали на гору La Flegere (1877 м), помокли під дощем і ввечері повернулися в кемпінг. Сьогодні буде ночівля не в машині, тому вангую комфортнее спання. Надобраніч.

P.S. В дорозі я загубив свої сонцезахисні окуляри, тому змушений був шукати тут прийнятний варіант. Купив за 16 євро окуляри, від яких в мене пекли очі. Будьте уважні зі своїм спорядженням.

31.07 Пн

Зранку прокинулися, поснідали, потім хлопці пішли гуляти, а я залишився в кемпінгу – хотілося відпочити і почитати книгу. Близько 1-ї до нас приєднався Олексій – отже, вся команда в зборі. Але не все так просто) Олексій з Києва вчора прилетів у Барселону, а звідти, тією ж авіакомпанією, в Женеву. Але по дорозі авіакомпанія щось натупила і загубила його сумку зі спорядженням! Частина речей Олексія їхала в машині Павла з Києва, а частину він віз сам. Отже, в нього не вистачає купи спорядження. Весело. Олексій оформив в аеропорту пропажу речей і сподівається, що їх скоро знайдуть.

Згідно плану, ми підіймалися на Бревент (2525м) – скористалися витягом (вартість – 31,5 євро) і виїхали на гору. Далі спустилися до однойменного озера на висоті 2150 м – краєвиди, звичайно ж, вражають. Володя покупався в альпійському Бребенескулі, ми повернулися до витягу і спустилися вниз. Хороший день. Програма акліматизації почалася.

01.08 Вт

Згідно плану сьогодні ми повинні були підійматися на підйомнику на AiguilleduMidi (3843м) для акліматизації і провести там льодові заняття. На горі був сильний вітер і підйомник не працював, до того ж адміністрація так і не відповіла на запитання, коли можна буде підніматися, тому ми вирішили поїхати в Le Fayet, де сіли на Tramway du Monblanc, який довіз нас з 580м до станції Nid d’Aigle (2386м), звідки ми зробили перехід до притулку Tete Rousse (3167м) – місця, де в нас буде ABC (передовий базовий табір). Була хороша погода, о 9:30 ми виїхали на трамваї і в 10:40 були на висоті 2300 м. 2 години легкого трекінгу і ось він Tete Rousse. Тут вже царство каміння, по прямовисних скелях скачуть гірські кози, а понад нами притулок du Goûter, тяжкий підйом, який веде до нього, і «кулуар смерті», в якому за останній тиждень загинуло 2 альпініста. Весела картина, що ж сказати. Спостерігаємо за людьми: одні йдуть в гору до Гютеру, інші спускаються вниз. Спускатися набагато небезпечніше. Ніхто з тих, з ким нам вдалося поспілкуватися, так і не зміг досягнути вершини – вгорі ураганний вітер і рух по гребенях надзвичайно небезпечний. Час летить дуже швидко, і ми не помічаємо, як насувається дощ – треба бігти вниз, що ми й робимо. Завтра підйом о 5:30 і нова спроба поїхати на Aiguille du Midi.

02.08 Ср

Встаємо вдосвіта, швиденько збираємося і якнайшвидше до витягу на Шпиль півдня (AiguilleduMidi – вартість підйомника 60 євро). Екстремальний підйом з 1030 м до 3800 м – у вухах закладає, але добре, що наш висотний ліміт вже перевищив 3 тисячі, а тим, в кого погана акліматизація, дійсно кепсько. Виїхали, трішки походили в приміщенні, відвідали модерний музей альпінізму, сфоткалися в скляній коробці, під якою провалля в тисячу метрів – час вирушати в сніги. Переодяглися, вдягнули системи, кішки і пішли гребенем до льодовика на заняття.

Одразу ж, як виходиш з льодяної печери, перед тобою тоненька стежка від якої зліва і справа майже прямовисні спуски вниз – один в Італію, інший у Францію. Перша думка – «ну його, хочу вернутися». Але страх потрібно долати і я продовжую рух. Далі зв’язуємося, йдемо до притулку Cosmiques, дорогою практикуючи рух у зв’язці, зриви та моделюючи різні ситуації.

Дорогою назад було досить екстремально – переходили тріщини, знову рухалися по гострому гребеню. На самому гребені Володя жартує: «Давайте потренуємо зрив: я стрибаю вправо, а ви – вліво». Не смішно. Близько 15:00 втомлені, але задоволені, повернулися в табір. Завтра йдемо на Tete Rousse, а потім, якщо Бог допоможе з погодою – на Монблан.

03.08 Чт

Зранку зібралися і поїхали в Le Fayet на трамвайчик. До речі, є 3 Tramway du Monblanc, які мають жіночі імена: Jeanne, Marie та Anne. Вгору і вниз ми їхали на трамваї Анна, що для мене є дещо символічним. Рюкзаки дуже важкі, але за 3 години вдалося піднятися до Tete Rousse, де ми розчистили площадку під намет і побудували з каміння вітрозахисні стіни. До речі, це єдине місце, де мандрівники можуть ставити намети, інші місця заборонені, а гірська жандармерія пильно слідкує за порушниками, штрафує їх «тонними» штрафами, поповнюючи бюджет Шамоні. Проте відчайдухи все ж знаходяться.

Навколо нас багато наметів, майже як в базовому таборі Евересту, адже в п’ятницю та суботу прогнозують погодне вікно, а тому в багатьох плани та сподівання. Групи з цілого світу, але в наметах переважно поляки, вихідці з СНД та японці. Повечеряли. Чудовий захід сонця. Потрібно відпочити.

04.08 Пт

Сьогодні ми чудово виспалися, встали близько 8-ї, поснідали. Володя з Павлом пішли вгору подивитися шлях через GrandCouloir і далі, а ми з Олексієм залишилися в ABC. Загалом, звичайний табірний день – обід, вечеря. Познайомилися з крутим дідком з Японії, який двічі був на Евересті. Стільки цікавих людей зустрічаєш в горах – фантастика.

О 18-й спати, в 00:00 встаємо, а близько 2-ї ночі виходимо на штурм. Сподіваюся, з Божою поміччю, все вдасться. На диво легко вдалося заснути…

05.08 Сб

«День М». 00:00 – підіймаємося з будильником, перекус, робимо чай в термоси, короткі збори і о 01:30 виходимо на штурм. Прямо від табору йдемо по сипусі, підходимо до Гранд Кулуару, зверху крик «Rocks!!!»і дійсно – по кулуару летять здоровенні каміння, освітлені іскрами удару один об один. Вночі справді епічна картина. Каменепад стихає, і ми швидко пробігаємо кулуар. Далі – стрімкий підйом скелями. Інколи навіть дуже стрімкий! Добре, що ніч – не видно висоту. Десь там, під нами, виблискує вогнями вся долина Шамоні. Стежка іноді губиться, потім ми знову її знаходимо, кріпимося за віа феррати і далі рухаємося. 03:45 – виходимо до притулку du Goûter. Під нами вогні Шамоні, над нами Монблан.

З Refuge du Goûter стартувати, звичайно ж, набагато комфортніше, але є кілька нюансів: потрібно завчасно бронювати – за 2-3 місяці (можна ризикнути і на місці домовитися про ночівлю, проте це лотерея – може повезти, а можуть вас виставити. Можуть запропонувати за повну вартість притулку – 60 євро – ночувати на лавках), плюс ви не маєте запасних днів для штурму.

П’ємо чай, вдягаємо кішки і через 30 хв продовжуємо рух. Від притулку йдемо по гребеню, такому стрімкому, що холодить душу, і тут Олексій шпортається і ледь не падає. Слава Богу, все обійшлося.

Набираємо висоту, на 4100 м зустрічаємо сонце – краса неймовірна! Тінь від Монблана втікає далеко за горизонт. Ось вже 4400 – притулок Vallot – «коробка, від якої віє холодом», як казали польські альпіністи, які провели в ньому 2 ночі. Відпочиваємо і саме тут в мене починає боліти голова і плямити в очах. Проте, вершина манить і я вирішую йти далі, адже стільки в цей похід вкладено… Чим вище, тим важче рухатися, все частіше відпочиваємо. На одному з біваків термос Павла вислизає з рюкзака і стрімко летить в провалля – я туди не хочу! Перед Монбланом йдемо по гострому гребеню – коли вітряно, тут, напевно, шалений екстрим. Йдемо, ще трішки і ось вона – вершина: всі дороги ведуть вниз, гордо майорить французький прапорець. На годиннику 10:00. Вітаємо один одного з перемогою, фотографуємося, я граю «Аркан» на сопілці і десь через 30 хв починаємо спуск.

80 % трагічних випадків в горах трапляються на спуску, а тому сходження вдале, коли спустився вниз. Голова не перестає боліти і до цього додається шалена втома. В голові постійно крутиться пісня «Був’є» «Мою свинцеву голову залило оловом, І тягне донизу, наче повну валізу»… Але головне це уважність і самоконтроль, адже дух сильніший за тіло. Біля Vallot розв’язуємося і тепер кожен йде в своєму темпі. Все частіше спиняюся відпочивати – скоріше б добратися до du Goûter, щоб поспати 20 хв. Йду, дивлюся під ноги і ось він притулок на 3800 м. Задрімати так і не зміг – вирішую спускатися разом з Володею. Попереду стрімкий спуск вниз і подолання «кулуару смерті». З Богом!

Повільно йду, страхуюся на віа ферратах, відпочиваю, знову йду. Ось і кулуар, перебігаємо його – все добре, ми вже, практично, на місці. Спуск на морену, намети вже недалеко, «ми вдома». Купаємося в холодній воді і спати! Навіть їсти не хочеться. Точніше нема сил приготувати. Сьогодні був важкий день. Але це один з днів, які запам’ятаються на все життя…

06.08 Нд

Близько 8-ї ранку прокинулися – гарно виспалися, головний біль припинився. Починаємо робити сніданок і параллельно складаємо намет, пакуємо рюкзаки. І тут посеред цього процесу, починає йти сніг, потім град, потім дощ, який переходить в зливу. Швиденько доїдаємо сублімований гороховий суп і йдемо вниз. Льодовик біля Tete Rousse став надзвичайно ховзьким, за поспіхом ми, звичайно, ж не одягли кішки, переходячи його, і на спуску я посковзнувся і полетів вниз по льодовику. Спочатку це було досить кумедно, але як уявив, що наберу швидкість і вдарюся об скелю, стало не до жартів. Чіпляюся за якийсь камінь і затримуюся. Встаю, але вибратися не можу, адже мій льодорубна 5 м вище по схилу, а до нього ховзько і стрімко. Слава Богу, що підійшов Павло – він «зарубався», подав мені трекінгову палицю і витягнув на безпечне місце. Все добре, тільки подерся і руки позамерзали (величезна гематома на правій руці в мене була ще 2 тижні після повернення). Продовжуємо спуск.

О 11:30, через півтори години після старту, ми біля станції Tramway du Mont Blanc. На трамвай ми не встигли якихось 5 хв, тому довелося годину чекати наступного. Я цьому і радий – є час перевести подих. Спускаємося в Le Fayet, далі машиною їдемо в Шамоні в той самий, вже майже рідний, кемпінг Les Arolles. Сушимо речі, розкладаємо намет, обідаємо, миємося – загалом, насолоджуємося простими речами. Після гір якось особливо гостро відчувається задоволення від звичних речей. Мабуть саме тому і варто інколи покидати свою зону комфорту та перевіряти себе в екстремальних умовах. Це є своєрідний шлях до самопізнання…

07.08 Пн

День перед від’їздом – суцільний відпочинок. Ранок розпочав з пробіжки по Шамоні – 5 км, хороша буде пам’ятка. Сьогодні зміг дочитати спогади Всеволода Петріва. Надворі неймовірна спека, погода пречудова і радує після вчорашнього холоду та пригод на льодовику. Напевно, сьогодні багато людей зійшло на Монблан. Після обіду прийшов Олексій, забрав свої речі і ми розпрощалися – він в Європу, продовжувати свою мандрівку, а ми – додому.

Сходили в місто, купили подарунки, погуляли, попили пивка, повернулися, повечеряли і –спати. Завтра важкий день.

08.08 Вт

Сьогодні Міжнародний день альпінізму: 8 серпня 1786 року місцевому провіднику Жаку Бальма та лікарю Мішелю Паккару вдалося ступити на вершину Монблану. Ця подія ознаменувала народження нового спорту – альпінізму. Сьогодні ми покидаємо Альпи. Покидаємо гори під несамовитий дощ, який почався ще вдосвіта. Неначе гори за нами плачуть, а ми за ними. На горі бушує буря, яка, як згодом виявиться, забрала життя не одного альпініста. Під дощем ми зібрали намет, покидали речі в машину і о 8:45 виїхали з кемпінгу.

Близько 10-ї прибули в Женеву, прогулялися містом, сходили до озера, до собору Петра, але, якщо чесно, через зливу особливого бажання прогулюватися не було. Ось так обставини відвідання впливають на враження про місто. В Женеві зустріли знайому Володі, а також Олексія з Наталею – це були суцільні несподіванки. Через 2 години вирушили в дорогу.

На кордоні Швейцарії та Німеччини закип’ятили воду на MSRі і перекусили по сублімату. Причому робили це все на зупинці напроти митників, було достатньо лячно, але ніхто на це не реагував. Продовжуємо рух, чим далі від Шамоні, тим ближче додому…

Захід сонця і сон застали мене в районі Дрездена…

09.08 Ср

О 8й ранку приїхали на польсько-український кордон. Знову черга, знову стоїмо, знову слухаємо книгу Кузьми. Цього разу перетин кордону зайняв 4 години 20 хв. Спочатку польські митники, потім українські – загалом все просто, якби не час…

Ну що ж, з поверненням в Україну! По дорозі заїхали в ОККО – який же я був радий, коли побачив хот-доги по 29 грн!!! Ціни в нас, звичайно ж, лояльніші, аніж в Європі. Перекусили і на Львів.

В 14:00 прибули на Стрийський АВ, там ми розпрощалися – хлопці поїхали на Київ, а я сів в автобус о 14:25 до Коломиї, там пересів на Тюдівський о 20:10 і о 21:20 був у Косові. Всього 36 годин з Шамоні додому.

Закінчилася чергова мандрівка, але спогади про неї назавжди залишаться зі мною. І це чудово, друзі!

Витрати:

  • Страхівка: 692 грн
  • Дорога: 3953 грн
  • Їжа: 797 грн
  • Витяги: 5015
  • Витрати в Шамоні: 2925
  • Косів-Львів-Львів-Косів: 300 грн
    Всього: 13682

Капітан Дземброня