Dreamбо-тур

Дивне слово dream(мрія)бо-тур народилося само собою, коли стало зрозуміло, що то не звичайний фототур народжується, а паралельно до лекцій по фотомистецтву, ми отримаємо майстер-клас по грі на дримбі. Мабуть, коли дримбу називали дримбою ніхто не мав наміру створити щось  співзвучне мрії (dream), але склалося саме так!

Я

Нічого не віщувало нічого едакого – на вулиці спека, пообіді мав бути дощ, у групі мої ж діти 5 і 10 років і двоє незнайомих людей, що зглосилися  піти у фототур.  Ох, ті митці… Зазвичай, то потєряшки, розгельдяї або і те, і інше разом взяте. Буду мати з ними клопіт… Ще й Денис налаштований не жартома – хоче розказати-показати все, що вміє сам, а то багато, до дощу не встигнемо… Та він і сам митець. + моя сестра. Вона, як не офіційно, то, принаймі, в душі – всім митцям митець. 

Так я собі міркувала звечора, дуже сумбурно пакуючи цілу купку рюкзаків на всю свою родину (4 шт: 2 нормальних, 2 маленьких), ще й намагаючись не забути щось з харчів, які я централізовано закуповувала на всіх, щоб не було ніяких несподіванок. А то понабирають консервованих ананасів і шо з тим добром потім робити?

Денис

Знову в гори!

І от нова нагода, фототур на казковий Свидовець!

Я

На диво, виїхали з дому вчасно. З міста, в гори! Все суперово! 

Дорогою “зачепили” Надю, яка добиралася перекладними з Києва. Мені одразу сподобалося, що Надя не стала задавати питань на кшталт, а як ми впізнаємо одна одну? Ну, дійсно, як впізнати одиноко стоячу на пероні дівчину з величезним рюкзаком і фотоапаратом в пів на восьму ранку?!

Вмостилися… і тут стало зрозуміло – фототур буде веселим походом, а не занудним навчанням. Розуміли одне одного з пів-слова, регіт в машині стояв такий, що я, будучи за кермом, вмовляла помовчати, бо із-за сліз не бачила дороги.

Денис 

 П`ятниця, 03 серпня, прибуваю до селища Ясіня, де сьогодні маю зустріти першого учасника фототуру.

Ранок був свіжим, справжній карпатський з вологим але дуже чистим повітрям… ех… як же добре!!! Горнятко кави і ми вже чекаємо наших.

Ні, я підозрював що в нас компанія збереться весела, але коли я побачив ці чисті, щирі посмішки на обличчях всіх учасників, що виходили з Людиної машини – всі сумніви водночас розчинились і з цього моменту в нашій групі запанувала неперевершено особлива атмосфера.

Завчасно домовлена машина вже на місці, тому останні покупки в магазині і ми готові рухатись до основної нашої мети – вверх, до місця зустрічі людей із самими собою.

Я

Уф, виїхали… Аллу посадили на найкозирніше місце – біля водія. Вона давно не була в горах – нехай набирається додаткових вражень від майстерності водіння аборигенного населення. І ми не прогадали – вона назвала цей трансфер – враженням номер один. Лік вражень потім збився десь на 4-му десятку, але перше враження – найяскравіше.

І тут почалося. Денис вишикував всіх учасників туру перед собою, явно готуючись посвятити в якусь таємницю, гадалося, фотомистецтва…

Але натомість він дістав з кишені дримбу. Якщо вже бути геть точною, то не дримбу, а її алтайський аналог – варган. 

Дримботур, dreamботур, дримботурці, дримботурки, дримбодурки… Скільки похідних виникло протягом  тої доби, що ми мандрували, фотографували, дримбали, а найбільше – реготали разом. 

Денис

Маршрут до озера Ворожеска був легким, по рівному, тому ми дали волю язикам, говорили про що завгодно, про гори, погоду, фотографію. Періодично показував місця та ракурси, де не завадило б учасникам зробити по пару кадрів, авжеж технічні підказки і т.д.

 Я

Весело регочучи, пішли.

Світло ніяке – небо бліде, сонце високо… Трава ще не осіння свидовецька і вже не весняна смарагдова. Цікаво, що ж Денис розкаже і покаже таке, щоб отримати при цих умовах гарні фото.

І шо ви думаєте, як кажуть у нас в Одесі…

Чуда не сталося. Світло, навіть завдяки шаманським замовлянням під звуки дримби, не з`явилося – з шедеврами не склалося. Зато встигли до дощу спуститися о озера і поставити намети. Тільки розтягнули тенти – забарабанив обіцяний дощ.

Денис

Все як по прогнозу, тільки ми вже в наметі і в тамбурі гріється вода на обідній супчик. Ось тут в хід і пішла  друга дримба, а якщо бути більш точним то «ключик», як його назвав найменший учасник туру – п’ятирічний Тімур. Я не знаю як в кого, але вже на даний момент в мене почав боліти живіт від того реготу, що звучав невпинно і дуже заразно.

Але грози, зливи, то вже не так і погано як може здаватись на перший погляд. Як правило, природа нам дарує незабутні миті саме після так званої негоди. А небо крутить, одна хмара накриває, інша. Дощу ніби й нема, але сказати, що він закінчився теж не можна. Ніби сам Перун в гості завітав, не докучає але йти не хоче.

Я

Доки під акомпонемент невщухаючого реготу готували обід, спочатку підійшли пастуші собаки, мабуть, на запах, потім задзеленькотіли дзвониками вівці, а за ними, як справжні володарі ситуації, підійшли пастухи.

 Звичайний обмін новинами: “з великої Землі” та байки про ведмедя, що харчується туристами, пригощання “цигарками дружби” і розійшлися кожен в своїх клопотах – ми відпочивати від міської суєти, а вони жити в ритмі сонця.

Денис

Вже й дрова назбирали, а світла все так і нема. Погода як для туриста прийнятна, а як для фотографії… ну, наразі, не складається. Будемо готувати вечерю, світло світлом, а вечеря в туриста має бути готовою, тим більше, що Люда запланувала приготувати «Жёлтый тортик», як то мамалигу назвав наш товариш з Первомайська. Пальники палають, казанки гріються, водичка на уху бурлить. І тут я зрозумів як то ходити в гори з медиками, в них замість різних приправ медичні препарати, дещо насторожувало, але ж то медики – якщо що, то вилікують;)

Я

“Желтый тортик”…  Ну от скажіть, як можна так обізвати мамалигу? 

Ліки там когось насторожили… А що такого? Сіль-перець у баночках з-під аспірину (між іншим справжнього, брендового американського!), олія – в пляшечці від ефералгану дитячого, спирт для мисливських сосисок – в пляшечці від медасепта. 

Денис

Вже майже все готове, скоро вечеряти, а тут, блись, боковим зором помітив, як над горою сонце промайнуло, один раз, другий, тут всидіти вже неможливо. Штатив, апарат, Вовчик, Надя і гайда знімати озеро. Трохи розповів про застосування різноманітних світлофільтрів в пейзажній фотографії, можливість практично те продемонструвати, один кадр, другий. Авжеж  це не те, на що я очікував підчас зміни погоди, але такого чистого та гарного озера в Карпатах я ще не бачив. Декілька кадрів і все згасло, шкода…

 Ватра, “тортік”, «бабусин каприз» (який з собою принесли друзі з Закарпаття), розмови про будь-що та про конкретне. Який же кльовий був тей вечір. Сміх і регіт зупинятись не збирались, і то все не могло не гріти душу.

Я

Моя справа маленька – всіх нагодувати, розпалити багаття, не дозволити Тимурі відрубати собі сокирою ногу, знову пореготати і, нарешті, повкладати спати. Діти полягали першими, а от бомонд, після підступного “бабусиного капризу” вередував дещо довше – розмови не замовкали, під дружний сміх, добре за північ. Цікаво вихвачувати із пів-дрімоти окремі репліки – то анекдоти різного ступеню пристойності, то філософські бесіди про сенс життя, то порівняльний аналіз фототехніки, то цитування класиків і не дуже. Саме тут і згадалася п`єса Леся Подерев`янського. На жаль не можу собі дозволити процитувати…

 Денис

А світанок? А світанку могло б і не бути;) Якби звечора я не попросив Надю в будь-якому випадку підняти мене після дуже довгого блукання вночі біля озера. Не знаю який потрібно пам’ятник ставити Наді, але все ж вона підняла нас всіх.

Я

Я здогадувалася, що світанок буде ясним, але доволі звичайним. Дякувати Богу, в мене в голові тільки одна вавка (болячка – на діалекті) – я туристка, а не фотограф. Тому збиралася спокійно спати, аж доки сонце не підніметься так, що спати  в наметі стане неможливо із-за спеки.

Як вияснилось потім, Денис просив Надю розбудити тільки його. Він так просто не здавався! Він теж знав, що світанок ясний, але не надзвичайний – тому того ранку волів прикинутися туристом, а не фотографом. Надя була невблаганна! Доки вона намагалася розштуркати його, піднялися всі…  

 Денис

Апарати в руки і погнали на зустріч новому дню.

Роса на травах, подих ніжного повітря. Саме під час зустрічі сонця до нас дійшла одна дуже важлива істина! Ні, про 4 шерпів, що потрібно водити з собою в гори з повним комплектом студійного освітлення, то всі знають, а от що в гори триба ще брати копачів… Лягаючи на траву, можна розгледіти дрібну росу на внутрішній стороні листків чорниці, і сонце, пробиваючись скрізь листя своїм ще ледь відчутним світлом, грає різнобарв’ям кольорів на них. І тут ніяк оце не знімеш, навіть якщо поставиш апарат на землю – ніяк, лиш тільки ямку треба;)

Ще трохи і сонце геть вже високо, приємний ранок, простий але такий рідний схід сонця, а поряд ще й малинник.

Я

Грибів назбирати в сумочку з-під фотоапарата – завжди будь ласка, а малину – дзуськи!

Денис

А в що набрати не знайшлось, ну ми ж не перший раз, з любої ситуації вихід є і тут знайшли.

 Які же всі зраділи, коли ми принесли оту малину – смачна, поживна ще й корисна.

Ранкові ванни в озері, спроби наздогнати качку, сніданок піонерський,  все ті ж звуки дримби та сміх, що вже в вухах дзвенить;) і ми потроху починаємо збирати табір. 

 На нас чекають 12 км цікавої дороги: спочатку лісом, де грибів назбирали трохи, потім полонинка з коровами і знову лісом.

 Цікаво те, що весь похід Тімур і Лєра, найменші учасники нашого походу витримали дуже добре. У дорослих було на обличчях видно втому, в когось колінце барахлить, а вони собі хоч би що – спокійненько спустились і посмішками нам світили. Ключик, цукерки, ліс, полонина, ліс, дорога і ми вже майже спустились вниз. А внизу нас чекає Чорна Тиса, морозиво, пиво, річка та сімейне фото.

 

Я

Можливо, як для фототуру, трохи не вистачило допомоги шерпів та копачів, тому шедеврів не сталося. 

Але сам похід виявився 100% шедевральним по атмосфері.

А головне, ми всі їхали по домівках збагачені різними знаннями, почуттями, враженнями. І кожен зробив з поїздки для себе висновки, які я постаралася скласти воєдино.

Висновки з фототуру (виправлені та доповнені):

1.пульт дистанційного керування кнопкою “шедевр” не можна залишати на сусідній стоянці, бо спалять, невігласи.

2.щоб фототур перетворився в мрія-тур, достатньо взяти одну (1!) дримбу на 8 чоловік.

3.щоб сфотографувати листя чорниць в контровому світлі, потрібно найняти пару висококваліфіковани шерпів, які зуміють  викопаюти до світанку акуратну ямку під фотоапарат під різнобарвними листочками чорниць так, щоб не збити росу.  

4.мамалига – то не кукурудзяна каша – то “желтый тортик”, до якого дуже пасує свічечка, знайдена під сусіднім кущиком.

5.вода з Ворожески цілком придатна до вживання навіть у сирому вигляді зі збереженням у пляшці автентичного мікробіоценозу (тільки потрібно мати мікроскоп, щоб мож було ракоподібних почистити від панциря перед вживанням)

6.митець повинен бути голодним, щоб творити, інакше фототур перетворюється на обжираловку і потім нема з чого скласти навіть фоторепортаж. Звички митців детально досліджені і описані Лесем Подерев’янським.

7.коли лінь нести з собою штатив, а світло не дозволяє зняти на потрібній діафрагмі кадр без “шевелинки”, можна відкрити діафрагму і фотографувати пейзажі так, розказуючи потім, що то такий задум афтара… і нехай хтось посміє заперечити!

8.діти цілком спокійно проходять 10 і 15 км і наступного дня в них нема ніякої крепатури і коліна теж не болять. На відміну від дорослих, в рюкзаках яких дивним чином опиняються камені )

9.лекцію по грі на дримбі потрібно слухати, не випускаючи лектора з поля зору, інакше фраза “притисни до зубів” сприймається спотворено в міру розбещеності кожного слухача. Або ж навпаки – із заплющеними очима, щоб скласти як мінімум план зйомки відео, яке порве YouTube.

10.повторення окремих цитат з лекції по грі на дримбі, викликає щирий невимушений регіт у закомплексовани моделей. 

11.після вечірньо-нічних посиділок біля ватри з чудовим напоєм “бабусин каприз” на ранок єдиним дієвим способом вернути себе до життя є гірське озеро…Для всіх, окрім Митця. 

12.Знову ж таки, на ранок в горах (щоправда, то мабуть дається взнаки чисте повітря і перше потрапляння туди) починаєш охоче вірити в існування альпійської корови з ногами на одну сторону.

13.шедеври трапляються тільки і виключно у разі, якщо камера супроводжує митця повсякчас і усюди.

14.Люди,будьте обережні! Бажання фотографувати передається повітряно-крапельним шляхом! 

15.Найголовніший висновок: коли компанія збирається в гори і запрошує з собою, слід  погоджуватись,  не думаючи. Бо інакше йдуть дощі і падають арки ))) Мож тоді і почуваєшся круче президента (на нього тільки вінок падав), але лекція по грі на дримбі канула в Лєту…

 
В розповіді використані фотографії авторів 🙂
 
 
Читайте також враження про мандрівку учасника туру Володі Галузинського.