Чорногірська фотоподорож

Чи багато потрібно для щастя фотографу-мандрівнику? 1000 файлів в день? Крута камера і кілька-10-кг різнофокусної оптики? Та то б, можливо, й не завадило, але не головне. Головне, як завжди в поході, хто крокує поряд. І той один-єдиний кадр, який влучив прямо в серце, в саму душу. 

Дуже сподіваюся, що кожен глядач, серед відзнятого нами матеріалу, знайде щось, що досягне його серця.

Коротко про подорож. В рамках фототуру, був пройдений маршрут з с.Шибене через полонину Веснарка до оз. Марічейка. Далі сходження на г.Піп Іван Чорногірський, траверс Чорногірського хребта та спуск на т/б Заросляк від другого місця ночівлі на оз. Несамовите.

Перед початком підйому Денис запропонував сфотографувати кожному свій варіант “ідеального” пейзажу, створивши його з “підручного”.

Результат виявився приблизно однаковим у всіх. Тому публікую тільки одну з  тих фотографій. Обізнані фотографи можуть знайти тут ряд недоліків, а мені подобається й так, хіба б віддзеркалила. Що скажете?

 

 Полонина Веснарка полонила нас надовго. 

Кожна деталь тут варта розповіді, фото-розповіді.

 

Гостинно нас зустріли господарі, працівники полонини. Спеціально для нас поза графіком видоїли корову, щоб пригостити молоком.

 

Скільки в тих очах промінчиків, скільки добра? Як прожити таке важке, виснажене фізичною працею життя, і не втратити того добра душі?

 

Святая святих – місце, де молоко перетворюється в будз. Як зараз модно говорити, екологічно чистий і без ГМО продукт. 

 

 

Стосовно створення цього дещо незвичного “нічного” пейзажу, кому цікаво, можете почитати тут.

 

Ночівля біля озера подарувала нам ватру, мамалигу з будзом з полонини, довгі балачки про все-все і ясний світанок зі смарагдовою травою, косими промінчиками і стрекозами.

 

 На вершину ми піднялися, коли сонце палило нещадно, з`їдаючи наші сили, а заодно і тіні, які б мали додавати, якщо вірити нашому гуру-митцю і розумним книжкам, об`єму пейзажам. 

Тому нам не залишилося нічого кращого, ніж просто відмітитися сімейним фото з нехитрою назвою і метою – “я тут був”.

Учасник нашого туру, Олег, щиро порадував всіх, вдягнувши на вершині, з нагоди Дня Незалежності, вишиванку.

 

Колись мене навчали: “Хочеш побачити Чорногору у всій красі (ранковій, фотогенічній), йди на сусідні хребти. З Чорногори Чорногору не побачиш”. В тому є раціональне зерно. Ото ми буквально пробігли  решту хребта, майже не зупиняючись для зйомки.

 Вечір здивував нас незвичним заходом сонця. Величезний диск просвічував крізь хмари, швидше схожий на місяць, ніж на звичне сонце.

 

До оз.Несамовитого дісталися вже після заходу сонця. Нехитра вечеря і поспішили відпочити, щоб не проспати світанок.

Туркул позолочений ранковими променями.

 

Не зважаючи на насичений графік туру, викроїли час для милування Кізлами Великими й Малими.  Хіба реально втриматися, щоб не зняти тут широчезну панораму?!

 Власне, на цьому наша мандрівка практично завершилася. Спуск на т/б Заросляк старим лісом, дорога додому… І знову розмови про гори, про фотографію, про фототехніку, про фотографів і просто про все.

Дякую за компанію, до зустрічі на туристських стежках!

 

Більше фото тут

 У розповіді використані фотографії Дениса Кривого, Ємельянової Людмили.