Ла-ла-ла-ла!

Там, де гори й полонини,

Де стрiмкi потоки-рiки,
Де смерiчок ген розмай,
Ллється пiсня на просторi…

Ла-ла-ла-ла-ла!!!

I у синю даль
Понад горами лине пiсня ця…

Ла-ла-ла-ла-ла!!!

Прикро, що над моїм співочим краєм лине пісня не Софії Ротару, а світовий мегахіт про істоту, імені якої і називати не хочеться! Ла-ла-ла-ла!

На День Конституції, майже традиційно вирушила на Чорногірський хребет. Так як зі мною був мій синуля, то маршрут обрала супер-лайт: т/б Заросляк – оз.Несамовите – оз.Бребенескул – г.Шпиці – г.Маришевська – т/б Заросляк. Виявилося, що дорослих бажаючих на таку прогулянку теж немало. Знову інтернаціонально: Вінниця, Закарпаття. Тернопіль і Чернівці – всього 9 чоловік. 

Через біостаціонар і метеостанцію, що під Пожежевською, лісовою стежкою до озера. 

Як завше, нас гостинно прийняли і провели екскурсію на метеостанції – щиро дякуємо. І так само традиційно ми отримали причухана за топтання не по стежці на біостаціонарі – теж дякуємо. Без цього пікантного моменту, ми б не відчули, що знаходимося на території заповідника, бо більше нічого на те не вказувало – толпи народу скрізь, гори сміття… Сум, біль, сором…

Перед початком під`йому, на верхньому кордоні лісу, ми зробили 10-хвилинну зупинку і кожен зібрали по снопику дров: дрібних, трохи товстіших, хто що знайшов. Люди добрі! Абсолютна більшість народу ходить на озера цілими компаніями, вас буває і по 10 чоловік. Якщо КОЖЕН візьме з лісу в`язочку дров, вам цих дров, як нам, вистачить на два дні!!! І не потрібно буде рубати в заповіднику жереп. Мало того, ви навіть газ зекономите.

Це дуже просто і ефективно, а, головне, зберігає навколишню рослинність і дарує затишок, який може принести тільки ватра.

В кінці-кінців! Це значно легше, ніж винести на своєму горбі до озера кілька пляшок пива! 

Звиняйте, то мене лють розриває, як бачу, що коїться на Чорногірському хребті, патріотичні ви мої співвітчизники, обвішані синьожовтими стрічечками…

Що таке Несамовите в вихідні на День Конституції?  Це біля 50 наметів і постійний потік тих, хто проходить мимо. І ми там були. І я, буває, хочу пройтися Чорногорою. Тільки своє сміття ми забираємо з собою!

Знову криком кричу! Люди, гідні, патріотичні! Як ви не полінувалися виенсти на хребет скляну пляшку горілки, та ж не полінуйтеся її забрати з собою після того, як випили вміст! Пляшка ж на цілих пів-кілограма стала легшою! Та заберіть ви той непотріб в долину!

А у всьому решта – чудо чудесне: загальна атмосфера відпочинку, свята повернення у весну (на Чорногірському хребті ще весна) і море квітів…

Цей вечір на Несамовитому задав тон всій мандрівці. Уявіть собі: наметів 50, не менше, відповідно, чоловік 150 різних-різних незнайомих людей маленькими групками по всій долині. І тут в з одного краю лунають перші слова мегахіта: “Путін – х-ло!!!” і у відповідь звідусіль: “Ла-ла-ла-ла!” 

Після був і гімн хором, і викрики: “Слава Україні!” Але оце перше “Путін – х-ло” задало тон. Знаєте, так весело-сумно, але єдино на всіх. Чи то може мені так відчувалося?

Відтоді в нас з`явився позивний: “Ла-ла-ла-ла!” Правда, де б не крикнув це “ла-ла-ла”, обов`язково хтось з незнайомих людей відповідав нашим паролем. Доводилося визнавати – свій.

Ранок видався відчутно прохолодним. З фотографів на світанок піднявся тільки Андрій та його вірний штативоносець Віталік. Всі решта ж солодко додивлялися сни аж до 8-ї години – раніше вставати просто зимно.

Зібралися швидко. Не довго розмірковуючи, зібрали залишки принесених дров і понесли їх за собою на озеро Бребенескул.

Йти туди аж … ми години дві повзли. Як? А от так! Фоткалися на кожному камінчику, задивлялися за кожен горизонт, мріяли, спілкувалися – раділи кожній миті.

І всеодно в 12 вже були на Бребенескулі. 

До вечора ще можна було збігати на Піп Іван і вернутися. Але то не про нас. А зато ми всі викупалися! Навіть Тимур по коліно в воду зайшов. Я чесно-чесно дозволила йому купатися. Але вода виявилася для нього надто холодною. Та і кожен з нас, дорослих, супроводжував купанням голосними криками. Купання в Бребенескулі в червні – то не жарт!

Кожному знайшлося заняття до снаги. Одні сходили на Томнатик, інші вийшли на сніжник, решта – фотографували.

На ранок зрадила своїй звичці останніх походів і встала фотогрфувати світанок. То виключно завдяки тому, що озеро в такому собі загашнику, затінку і можна вставати не в 4, а в 6 і все встигнути сфотографувати. Тільки не розказуйте мені митці-мегафотографи, що то не рахується. Рахується-рахується!

Андрій проспав і зустрів нас словами: “Сонце вже надто високо, світла не було.” Хай так, Андрійку, аби ти добре виспався, а ми прогулялися.

Сніжник, Шпиці, Маришевська… і долина.

Гарно було. Спокійно. Неважко фізично. Дуже позитивно. Власне, як і завжди у горах. 

Дякую всім за компанію. Ростіку за фотографії, без яких розповідь була б менш яскравою.

Ну і звичайно: “ЛА-ЛА-ЛА-ЛА!!!”

Миру всім.

P.S. Полюбуватися мармизами, які не втрапили у репортаж, і рештою фоток можна тут. 

Також читайте:

найреальніша реальність