Хочу в гори vs подорожуємо і фотографуємо разом

Вкотре хочеться почати розповідь з “мрії збуваються!” Таки збуваються, але як ще раз так напишу, то позаздрите тому скільки їх у мене є, скільки збулося і, авансом, скільки ще збудеться.

Вже традиційно, вп’яте, і без особливої надії, Ігор Меліка запросив мене на Золоту осінь на Закарпаття. Вірніше, на Верховинський Вододільний хребет. Так само, не зраджуючи традиції, пообіцяла, що докладу максимум зусиль, щоб нарешті приїхати. Що розказувати деталі? Море розступилося…

Через 6 годин дороги, буковинські і прикарпатські злидні (то Ігор нас, Олега, Печижака, Сельму і мене, так назвав!) опинилися в Мукачево. Галопом пробігли по центру містечка.

Вважаю, що при найменшій нагоді, обов’язково потрібно виділити день, пів-дня, пару годин, щоб пройтися по Мукачеву. Містечко славне, затишне, дещо незвичне. Архітектура відрізняється від того, що ми звикли бачити по іншу сторону Карпат. Складна така суміш, одночасно схожа на все. І мінарети проглядаються, і готичні шпилі, і приземисті московитські колони. А якщо побуваєте на залізничному вокзалі, вас зустріне нетронута епоха розвинутого соціалізму з масштабними мозаїками кремлівських зірок і робочий з колгоспницею. 

Хоч вже геть стемніло, вирішили бодай проїхати поряд зі славнозвісним замком Паланок, глянути краєм ока. На нашу удачу, там саме проводилися зйомки якогось чергового  фільму і ми, під шумок і за 10 грн, змогли потинятися нічними напівосвітленими коридорами замку. Маю бажання приїхати туди і вдень.

Ігор гостинно запросив нас на ночівлю до себе додому. 

Отут Роман і оголосив: 1:0 на користь “подорожуємо і фотографуємо разом”. Знаєте, нам так сподобалася гостинність, бограч, травяний чай, наливка, пиріг, розмови… Я подумала, що згідна грати у піддавки. 


 Підйом о 4-й – зустрічати решту люду: Сергій та Андрій з Харкова, Ярослав – з Рівного. Юра – мукачівський, але й його підняли вдосвіта. Всього 8 + Сельма.

В Щербовець, звідки починався наш маршрут, ми їхали ще вночі, густим туманом, нічого не бачачи навколо. Крізь півдрімоту лиш дивувало, що на Закарпатті так багато річок і мостів. І всі ті річки називаються Латориця. Тільки вже дорогою назад, вдень, я пригадала той феномен і здогадалася, що дорога йде вздовж ріки. А колись-то думала, що то жарт – побудувати міст вздовж річки.

Біля зупинки в Щербовці залишили транспорт і пішли. Ігор говорив, що коли нема туману, прямо звідти видно Пікуй. На жаль, ні Пікуя видно не було всупереч твердженням Ігора і прогнозам погоди.

101141014091141014

Десь на півдорозі почало проглядати сонечко. Підйом виявився доволі нетривалим, мальовничим, без різких наборів висоти.

DSC 0377-1DSC 0378-1

 Вище лісу вже ніхто не міг сказати, що не бачить Пікуя. Нарешті, ось він!

241141014 11487x2976_

Десять хвилин для різного гатунку селфі і гайда їсти сало!

279141014302141014

Унікальну рецептуру приготування того сала, Юра Сазін тримає в секреті. Шоправда, я й не сильно допитувалася. Признала ще одну поразку і швиденько погодилася їсти то сало шоразу як будемо в горах разом. 

360141014 8776x3892_

DSC 0409 Pan

DSC 0439-1DSC 0420-1

Вододільний вабив мрією побачити особливі буки. Ніі, то не наші буковинські велетні. Таких буків я ще не бачила. То багряна павутина, міцно сплетені вітрами і снігами гілля, придавлені важкою долею високогір’я до землі – як жереп. Видовище, варте того аби його побачити. 

451141014 12172x3054_

Ночувати стали на Панській галявині. Галявина – ціле неймовірних розмірів поле!

459141014 12486x3200_

Спробувала відіграти бодай бал, розпаливши багаття. Але перемоги команди “подорожуємо і фотографуємо разом” посипалися з новою силою.

DSC 0475-1467141014DSC 0495-1

Спочатку Юра приготував неймовірно смачний “явнонебограч Сазіна”. То таке собі “пєрвоє”, в яке можна вткнути ложку. Не можу сказати що то, але “явнонесуп” і “явнонеборщ”. Я, звісно, традиційно рецептом не заморочувалася – погодилася так кормитися в компанії Юри щоразу. Ну і що, що вже 3:0.

617141015IMG 0152613141015

Потім, коли достатньо стемніло, “явнонеборщ Сазіна” був суттєво під’їдений, а на сусідній стоянці перестали копошитися, Ярослав вирішив влаштувати фейерверк! А й справді, не нести ж його ще один день…

Ярославе, 4:0. Але я буду рада піти з тобою в гори ще багато разів і без фейєрверків. Твоя спина не заслужила таке на собі носити.


 Ранок, на відміну від настрою, виявися сірим, сирим і похмурим.

001141015 10285x3348_

Доки готувала сніданок, вітер почав розривати хмари і з долини стали проглядатися освітлені сонцем букові ліси. Не переставала дивуватися відмінності тих Карпат від гір Прикарпаття і Буковини:широкі розлогі долини, схили вкриті буковими лісами, без смерек, і голі верхи хребтів.

Збиралися – не спішили – чай-кава-гречка. А що спішити? Ось-ось хмари підіймуться. Та і йти взагалі всього лиш 10км по хребту без наборів висоти.

017141015DSC 0523-1

DSC 0602-1

 

DSC 0541-1DSC 0612-1

Навмисне не вдаюся в технічні деталі, як то стартували тоді-то, там-то були тоді-то, пройшли такі-то вершини. Ці дані в предостатній кількості і якості описані вже не раз, не мною. Я приїхала по запрошенню і почувалася гостею всі ці дні. Йшла, не задумуючис, куди ведуть. На годинник не поглядала, нікого нікуди не підганяла. Одним словом відпочивала по повній.

Хребет казкової краси – топтати б такий не один день. Йдеш милуєшся, легке спілкування з товаришами. Фотографії. Благодать.

Чуть пообіді прийшли на місце нашої наступної ночівлі. 

 184141015

185141015187141015

Тут-то й почалося…

193141015201141015

 Закарпатські хлопці небезпечні – загодують. Якщо ви раптом на дієті, категорично протипоказано з ними йти в гори. Так само ненадійно йти з ними в гори, якщо ви за фотографією – прогавити вечірню зйомку можете запросто. Як то нам вдалося помітити, що сонце сідає? Майже встигли…

DSC 0672 Pan-1

DSC 0681 Pan-1

DSC 0708 Pan

Обідній перекус плавно почав переростати в вечерю. Сьогодні куховарив маестро Ігор і готував чорбу таранеску. Кількість інгридієнтів дивувала і пояснювала чому получилися такі важкі рюкзаки. Плюс примовляння, нашіптування, причмокування і облизування ложки… Все говорило, що то буде кулінарний шедевр.

530141015 538141015chorba

Змиренно, 5:0


Народ, хто знає мене! Не повірите, але я встала фотографувати світанок! Ну, по-перше, вже осінь і світанок можна застати в пів на восьму. А, по-друге, за горбом світанок ще пізніше… Кароч, доки народ клепав шедеври, розпалили ватру, випили кави, для чогось розбудила Печижака-сплюха (а шо він спить, як вже навіть я встала?!), і пішла фотати залишки розкошу.

DSC 0739 Pan-1

DSC 0750-1DSC 0752-1

 Без Сельми не уявляю собі світанків-заходів…

DSC 0771-1selma

Зазвичай,  в останній день мандрівки зранку всі стають серйозні і смурні. Враження, що наша мандрівка мала тривати ще вічність. Чи то з кількості посмішок я такий висновок зробила, чи то з кількості жратви…

275141016276141016

DSC 0775 Pan-1

DSC 0804 Pan

363141016359141016

DSC 0890-1369141016

Навіть традиційне, на завершення  подорожі, сімейне фото не зіпсувало настрою. І гулянка продовжилася. Безкінечне море позитиву.

416141016418141016

Знаете, люблю такі мандрівки, коли є що згадати, і згадується то неодмінно з блаженною посмішкою, але нема що розказати. Це саме той випадок.

Гарна компанія, гарний настрій, чудова погода і 5:0. Що може мене спасти від такої слодкої поразки? Звичайно, можливість відігратися на своїй території! Благо, скоро зима і мені є чим вас, подорожуючі і фотографуючі разом, здивувати. Головне, що ми всі разом хочемо в гори!

Місце наступної дуелі повідомлю. 

Версію того, що відбувалося, від Ігора читайте тут.

P.S. Більше фото, звісно, тут. Дякую Андрію Девятову та Юрію Сазіну за фото. А всім решта – за мандрівку і бажання про неї розказати.