Чому ми мандруємо? (опитування)

Людей, що люблять подорожувати — стали називати «туристами» десь наприкінці XIX століття. Запозичене з французької мови слово носило тоді дещо глузливий відтінок, наближаючись за значенням до «гультяя» та «швенді». Згодом, слово «туризм» почали тлумачити як «подорож задля власної насолоди, розваги».

Мої друзі — активні і позитивні люди, які із задоволенням багато мандрують. Я і сам дуже люблю активний спосіб життя (походи в гори, веломандрівки, сплави гірськими річками), тому вирішив запитати їх, чому їм не сидиться на місці, а весь час манить незвідане.

Людмила Ємельянова:

Загалом, ми просто йдемо за покликом генів — людство кочувало набагато довше, ніж живе в кам’яних багатоповерхівках. Тобто, мандруємо, бо хочеться, а якщо оформляти ці істинні мотиви в форму прийнятну для суспільства, то це спосіб відпочити душею, втомитися тілом, розім’яти засиджені за комп’ютером і кермом м’язи і, чи не найголовніше, — набратися спогадів, вражень, емоцій, акумулювати щастя!

Ірина Ржевська:

Мандрівка для мене — це в першу чергу зміна середовища, декорацій. Сірі робочо-побутові будні змінюєш на нові враження, нові відчуття, нові емоції, пригоди, знайомства… Обожнюю піші прогулянки новими незнайомими місцями, старими містами. Бувало на екскурсіях обійдеш все по програмі, а потім у вільний час (поки всі нормальні дівчата «шопінгують») намотуєш кілометри нових незабутніх вражень. Повертаєшся в готель смертельно втомлена, але щаслива. Але якщо про походи в гори, то це зовсім інше. Гори — це наркотик. Кілька разів сходив і ти вже присів назавжди на цю чудодійну отруту. А ще похід в гори для мене майже, як секс) Збори, сходження на гору — сам процес … Вершина… бачиш краєвиди — ОРГАЗМ) Навіть у непогоду, коли виходиш на вершину, а краєвидів не видно — не біда. Процес сходження завжди незабутній. А якщо ще і компанія файна, то взагалі «бімба»! А ще мандрівки, а особливо гори, лікують душу. Я б для душевно хворих, крім медикаментозного лікування призначала обов’язкові походи в гори. Це як трудотерапія, тільки, думаю, приємніша і ефективніша процедура. Хочу в мандри!!!

Андрій Мороз:

Подорож — це можливість потрапити у повністю нове середовище, відкрити щось нове не тільки навколо себе, а і у собі. Інтерес, бажання пригод, — печуть одне місце, тому доводиться пакувати рюкзак і рушати. Не важко передбачити, яким буде завтрашній день на роботі, але коли ти подорожуєш, — не можливо передбачити яким буде завтрашній день у новому місці. Люблю коли можна нікуди не спішити, ні про що не думати, а просто насолоджуватись новими місцями, спілкуватись з цікавими людьми. Люди з песимістичним мисленням десь в горах, на сплаві чи якомусь хостелі або гестхаузі — це винятки. Думаю, що це не випадково!)

Іра Пташинська:

Для мене подорожі — це продовження, початок і кінець. Я втікаю від цивілізації, буднів, роботи та, на жаль, не можу втекти від себе. Для мене подорожі — не лише радість, знайомства, спілкування з цікавими людьми, пізнання нових місць. Це і сум, і втома, і печаль, і біль — це пошук себе, а він чомусь завжди болючий. Вдома, в місті ніяк себе не з знайду….ХОЧУ В ГОРИ!)

«Кожна жила моя до йкоїс кєчери приросла. Я дивлюси на верх, а мені в голові: отут тоді таке було, а тоді таке… Ні.. У сім краю й кров моя, і диханнє моє. Видорви мене видси — і серце розірветси, витече кров. Ні… Гуцула брати з гір не мож. Нам нічим дихати у ваших долах. Озми пструга і кинь його у ставок. За мінуту вже буде пузцем ід горі. Так і гуцул. Отруя для нас — повітря ваших долин. Ми від віків дихаємо отсим-о. І повів рукою довкола себе, а між пальцями йому переливався срібний потік ароматного повітря. Прозоре, напоєне смолами цілющими, випарами найздоровших трав, воно лилося з оцих вершин, з небес, підіймалося з землі й роздувало груди, а вони просили: «ЩЕ…ЩЕ ТАКОГО НЕКТАРУ…ЗАВЖДИ…ДО КІНЦЯ ЖИТТЯ…» — Гнат Хоткевич. В подорожах моїми любими горами я можу дихати!

Назар Бобикайло:

Подорож — це процес (приємний процес). Починається звичайно з пакування рюкзака і закінчується його ж таки розпаковуванням. А далі біг на вокзал, пересадки, дерев’яні лавки в старих електричках, переповнені маршрутки, чайочок з термосу, підйом… А далі сонце/туман/дощ/сніг, намет, колиба, зупка на вечерю, ліхтарик на лобі, запах диму, сухі шерстяні шкарпетки, яскравий вогонь, схід сонця, сніданок «дитяча мрія», вогкий і свіжий ліс, стежка, … там я вдома… А ще перезавантаження, матрацування, спілкування, мисливські та риболовні історії… А потім перегляд фото, лайки і коменти. Це чудовий спосіб життя!

Оля Кошева:

Мандри та подорожі для мене «наркотик», який вводиться тобі в душу, приносить користь тілу, радує погляд. Це такі собі «ін’єкції» щастя та позитиву. Враховуючи те, що країна в нас надзвичайно красива природою та багата на добрих людей, — подорожувати дуже цікаво!

Назар Розлуцький:

Люди, міста, місця, краєвиди, ландшафти, сприйняття, уява і висновки. а ще — втома і кумедні пригоди. Загалом, у багатьох моментах хочеться сказати, що більше нікуди і ніколи не поїдеш. але минає час і ти розумієш, що поїдеш. а для чого — сам не розумієш). Під час мандрівки, як співають «Тінь Сонця», — «б’є життя через край».

Ганна Нагорна:

Постійно хочу НОВОГО і не має значення, якого формату це НОВЕ має бути: новий краєвид на сільській дорозі під Тернополем, кава у іншій, незнайомій для мене, кав`ярні у Львові, колиба на Кукулі з Говерлою та Петросом вдалині чи шмат піци на сходинках палаццо у Венеції.

Ельвіра Подолінська:

Більш спеціалізуюся на подорожах по горбах, але, думаю, це можна пристосувати до будь-яких мандрівок. Гори — найкращий антидепресант. В будь-якій непевній ситуації збирай рюкзак і йди в гори і повернешся відти оновленим і зі спрагою до життя. Це як медитація. Пізнання себе. Випробування на міцність, коли трафиш у якусь «сраку», навіть переоцінка цінностей. Гори — спосіб самовираження і примарний шанс лишити слід по собі на цій землі. Гори — шанс зустріти відкритих щирих людей, однодумців! А це — велике щастя! Гори-мандрівки — це спосіб життя, спосіб мислення, що відображається на всьому і від цього неможливо відмовитись, це те, що буде з тобою назавжди, доки зможеш ходити і дихати.

Оля Щербанюк:

Мандри — дороги, шляхи, люди, місця — це щомиті нові враження, емоції, відчуття. Це можливість відчути простір, свободу. Коли йдеш чи їдеш назустріч невідомому, незнаному, коли опиняєшся сам на сам з природою, зі світом, — це відкриває в тобі щоразу щось нове. Те, що весь час шукаєш, але не завжди вдається знайти. Коли мандруєш, зустрічаєш різних людей і розумієш, що більшість із них можеш ніколи і не зустріти знову, і від того спілкування з ними особливе. Так само кожне місце, дерево чи пташка. Все це є тут і зараз, у цю мить, в цій точці простору. І намагаєшся це все відчути, увібрати, зупинитись і просто відчувати все це кожною клітинкою. Але все ж рухатись далі, пізнавати, бо кожен наступний крок і погляд відкриють щось нове. І це не просто пошук, пошук себе, свого місця, — це бажання відчути і побачити весь цей світ, бо він такий неймовірний і неосяжний, що просто бракує слів.

Оля Кіцнак:

Люблю подорожі новими містами, проте найбільше мене заворожують гірські походеньки, бо тільки там я відчуваю себе вільною, наче птаха, від усього світу. Вільною від шуму міста, інтернету, соціальних мереж, які забирають так багато часу, непотрібних телефонних дзвінків, шкідливої іжі…Тільки там ти розумієш, який великий світ і як багато треба встигнути побачити Люблю запах ранкової прохолоди, гірські потічки, вітерець на обличчі, та особливо їжу зварену на вогні. Це неповторна суміш запаху і смаку (так не смакує ніде, і те що їстся на вершинах ти не спробуєш в буденному житті). Проте найголовнішою причиною, яка заставляє мене збирати рюкзак і вирушати в дорогу є те, що я підкорюю нову вершину, роблю нове звершення, вдосконалюю себе.

Христина Стринадюк:

Мандри — часто задля відчуття руху. Картинки, які швидко змінюються перед очима, які супроводжуються певною музикою (а іноді навмисно її відсутністю), люди (портрети), історії, розмови, голоси — все це синтезується потім в записи, ескізи, потім творчі роботи. Загалом, мета подорожей — новий досвід+відкриття+пошук себе+спостереження. Бо ж щоразу повертаєшся додому іншим і часто цікаво яким повернешся цього разу, як на тебе вплине наступна подорож. В дорозі я часто знаходжу для себе відповіді на запитання, які можуть мучити місяцями.

Підготував ТАРАС ПАСИМОК.


10 коментарів на “Чому ми мандруємо? (опитування)”

  1. Olena Zaharchenko

    Є люди які не хочуть мати дому. Вони їздять, мандрують, бродять але ніде в них нема власного дому і їм це подобається. Вони кажуть, що тільки так і можна бути щасливим. Такі люди існують завжди. В давні часи які ще не описані але згадки і здогадки про бродячих мисливців. Описані часи раннього і пізнього середньовіччя коли і ваганти і монахи і розбійники і паломники і кого тільки нема. Часи воїн, коли були професійні воїни яким не вбивати а мандрувати, кудись йти і жити в шатрі. Хіпі або, на крайняк, гірськи туристи. І це чудово і я б була геть в захваті якби не одне але – від свого щастя вони іноді нагадують “свідків” і намагаються впхати тобі “вартову вежу”, намагаючись переконати, що щастя буває тільки так, тільки без дому, тільки в дорозі.
    І навіть якщо ти – з жалю чи з любові чи з ввічливості чи зі страху бути лохом – йдеш слідом, бредеш і намагаєшся бути як вони і хапнути своє щастя – воно не приходить до тебе чомусь.

  2. Сергій

    Наша планета – це велика книга. Якщо ви не будете подорожувати, то прочитаєте тільки одну сторінку цієї книги.

    Я люблю подорожувати, це мені приносить величезне задоволення. Найбільше подобається мандрівки горами – тут я можу забути про все на світі, подихати свіжим повітрям і помилуватися красою природи. Поїздки на велосипеді потребують трохи більше фізичних зусиль і це чудовий спосіб провести час із користю і приємністю!

  3. Денис Мирко

    Світ, який проникає в тебе і назавжди змінює ….. сон наяву ….. відчуття нескінченності часу і миті існування ….. інший світ, інша планета ….. світ, де все постійно змінюється і незмінно століттями ….. місце, де єдина цінність – життя ….. тяжкість і легкість, труднощі і сила ….. дивовижна, холодна, безжалісна, незвичайна і дивна краса, яка нестримно притягує до себе …. . зрозуміти його, стати частиною цього світу – значить вижити в ньому (Олег Раєвський. “Гори”)

  4. Олександр Бондаренко

    Справжня подорож ніколи не має іншої мети, крім самої подорожі.Моя теорія полягає в тому, що подорож потрібна для того, щоби побачити подібності, які роблять все зовсім інакшим, і відмінності, які показують, наскільки все однакове. Тарас Прохасько )))

  5. Анатолій Дутка

    Мандрувати я почав не так давно, але люблю відкривати для себе нові вершини, місця де воювали наші прадіди, навіть просто і гарно провести час та насолодитися враженнями та красою своєї країни.

  6. Sergiy Grymalyuk

    я не є великий турист але останнім часом –дякуючи моєму двоюрідному братові Юркові Кравчуку-побував на Вухатому камені а також на Терношірській ладі -можу сказати .що мало знаю рідні Карпати і сподіваюсь дякуючи новим знайомствам продовжувати відкривати Карпати.Бо часто приїзжають знайомі з Києва хочуть кудись піти в гори по цікавому маршруті -але поки що не так багато знаю, щоб їм щось запропонувати-єдине знову вертаючись до наболівшого-доріг-приїхали вони на власному авто -тиждень все добре, а як настав момент від”їзду то шофера почало тіпати ще до від”їзду, лиш уявивши дороги ,які треба проїхати!

  7. Andriy Klymchuk

    Коли працюєш цілий рік у Києві майже безвилазно, то хочеться змінити обстановку. Це, мабуть, єдиний спосіб відпочити. До того ж зовсім не важливо, куди їхати, – аби кудись якомога далі. Я ще дуже люблю знайомитися з новими людьми, спостерігати за тим, як живуть в інших регіонах і країнах. І звісно, сама дорога, краєвиди! Взагалі, сумно усвідомлювати, що ти бачив лише соту частину відсотка планети, на якій живеш. Але це можна виправити!)

  8. Bogdana Babych

    Деякі мої родичі й знайомі не розуміють, навіщо витрачати час та гроші на подорожі. Намагаюсь пояснювати, що мене не цікавлять матеріальні речі на кшталт чергової сукні відомого бренду чи пак колекція сумок Луї Віттон))

    Мені важливіше показати світ дитині, аби розширити її горизонт пізнання.

    Важливіше пройти 20 км., видертись на гору аби подивитись Фіц Рой і випробувати свої фізичні можливості, ніж придбати нову автівку аби підкреслити свій статус.

    Матеріальні речі втрачають свою цінність, коли дивишся на творіння природи.

  9. Уля Третяк

    тре це опитування дати почитати моїм батькам. Як тільки я беруся за свій сірий рюкзак, вони закочують очі й кажуть, – куда ти вже йдеш? тий чого ти туда йдеш? на ватру дивитися?.. я посміхаюся, але роблю своє. Казати, шо я мандрівник – то нагло збрехати, бо подорожую я дуже-дуже мало, та й тільки горами (не люблю міста, там живуть ці люди), але я вже “урвалася з ланца”. Напевно на це запитання конкретної і об’єктивної відповіді не даси, на мою думку. Бо, коли в мене друзі питають чого мене “пре” у гори, в мене “ступор”, я навіть не знаю, шо їм відповісти, настільки це питання для мене є безглуздим. Насправді, в кожного по-різному, хтось йде, шоб відпочити від сірої буденності, хтось – від людей, для когось спосіб заробити гроші, хтось здобуває трофеї підкоряючи ту чи іншу вершину, або все це разом взяте. Шо стосується мене, я не знаю чо я йду, мене просто тягне. І якшо вже раз пішов, то зупинитись не можливо. Мені подобається та людина, яка прокидається в мені, коли я в горах, мені подобаються люди, яких я зустрічаю в горах, я їх відразу люблю, ні за шо. При цьому там можна побачити знігзбиваючі краєвиди, і хмари так близько.. я забуваю про всі проблеми, негаразди, неприємності, а коли повертаюсь до дому весь негатив чарівним способом зникає або знаходиться вихід, який би раніше мені нізащо в голову не прийшов. В горах прикольно, там вільно почуваєшся, там всі рівні, нема “чорних і білих”, то ніби якийсь інший вимір. І цей вимір мені до душі!

Leave a Reply to Andriy Klymchuk Cancel reply

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал

%d bloggers like this: