Жовтнева Чорногора (трилогія)

 Зібралося нас тоді чоловік зо 10. Шестеро з тих 10 були мені незнайомі, тому, на жаль, я зараз всіх імен не пригадаю. Але, кого пам`ятаю, перечислю. Якщо знайдете себе, або я про Вас забула, відгукніться! Я для того цей сайт і створювала, щоб знайтися і потішитися спільними спогадами.

Зліва направо на цьому фото: я, Уляна (сестра Тараса рудого з Коломиї. Тарас! відгукнися!), Волошин Олег, двоє дівчат, вибачте, не пригадаю імен, і Наталка (з Наталею зрідка зустрічаємося). Ще були Олексій Степанов, Тарас з Коломиї, і…? Відгукуйтеся!

Сонце гріло тоді файно.

 

 

Спокійним темпом дійшли до місця ночівлі. Посиденьки біля ватри, розмови, жарти, медичний гумор :)) Студентська, гірська романтика!

Наранок спалося добре. Бабине літо тішило своїм теплом і на висоті в майже 2000. Такий подарунок природи налаштовує на лінивий неспішний лад: збиралися поволі, ніхто нікуди не спішив…

 

 

Піднімалися так само неспішно.

 

Милуючись красою зігрітих лагідним осіннім теплом Карпат.

 

Петрос зустрів нас привітно.

 

Легкий обід… і, виявилося, що часу до поїзда залишилося, чомусь, зовсім небагато, навіть МАЛО!

Що робиться в таких випадках? Хватаються ноги в руки і побігли! 

 

 

Звісно, вниз бігти – то не вгору!

 

 

Але спуск є спуск. Хоч в якій гарній фізичній формі я тоді була, але наступного дня до мене прийшла ТАКА крепатура… Я знаю, то тому, що тоді ще не було інтернету з прогнозами погоди і я щоразу в гори носила з собою все, що тільки може знадобитися в осінню пору, хоч знадобились тільки шорти й майка, а пуховка і все решта виявились того разу зайвими.

Та через два тижні в мене була нагода впевнитися в справедливості моєї звички носити все.