Жовтнева Чорногора (трилогія)

Частина третя

Знову осінь!

Ох, та Чорногора… Вже просто справа принципу її пройти!

Отже, спроба третя, останні вихідні жовтня.

Знову не знаходжу бажаючих студитися вітрами Чорногори. Однодумець знаходиться в Вижниці – Рома. За планом, з Чернівців виїзджаю сама, він підсяде в поїзд дорогою, в Заваллі.

Знову ретельні збори, тепер ще ретельніші. Бо ще свіжо в пам`яті, як два тижні тому хотілося, щоб в рюкзаку були кішки (є сніг і лід – повинні бути кішки), а в руках льодоруб. Вдруге на ті граблі не станемо – беремо з собою мінімальний льодовий інвентар – льодоруб подзенькує у лямці рюкзака, я готова до любих сюрпризів!

Четвер, 3-30 ранку, сирий холодний перон Чернівецького вокзалу… І я одна-єдина брожу з рюкзаком в очікуванні поїзда на Коломию. А раптом Ромка проспить?! Куди я сама?

Та бачу, десь там кілька людей з рюкзаками. Цікаво… Приглядаюся – якісь матрацники, мабуть, з колобками, в звичайних куртках, міських черевиках… Нам явно не по дорозі.

Та тут до мене направляється, очевидно, старший. Приблизно зі словами:”Людмило, а ми Вас бачили, ми Вас знаємо! Ми теж у гори! Ви на Чорногору?! І ми теж! Справді можна з Вами?!”

Хай будутьз колобками, в туфлях і звичайних куртках! Але я вже не повернуся додому! Я піду на Чорногору! Тим більше, що хлопці ивявилися з мого ж медінституту, трохи старшими. 

Дорогою підсів Рома. І поїхали.

Добре пам`ятаючи підйом до Вухатого Каменя, глянувши на взуття моїх нових товаришів, вирішила, що розумніше буде підніматися з Шибеного. 

 Хлопці довго і несміливо намагалися виснити в мене для чого мені льодоруб. Мої, оздоблені яскравими епітетами, розповіді справляли на них враження тільки доти, доки ми не вийшли вище зони лісу. Мені й самій вже не вірилося, що  всього два тижні тому я тут гребла глибокими снігами…

 Друга ніч на Бребенескулі. Холодне те озеро і влітку. Страшно подумати ,як би нам там два тижні до того було вдвох з Надьою.

 Оксамитовою травою встелена дорога. Легко і приємно такою стежкою мандрувати. Вже й до Говерли недалеко.

 На Говерлу я не пішла, мотивуючи це тим, що обійду траверсом, приготую обід на всіх і не зіпсую круглої дати – цього року на Говерлі вже була 10 раз, 11-й не хочу.

Все чітко, все згідно запланованого. Наступна, остання ночівля під Петросом в колибі. Прощальна вечеря, можна доїдати все, що зайве, довго балакати і не спішити вранці прокидатися.

Вже коли геть було темно, все з`їдено і випито останню кружку чаю, по схилу застрибав промінь ліхтаря – хтось спускався з перемички, явно направляючись на вогник до нас. Довго не роздумуючи, як колись вчили, приготувала нову порцію чаю. І вогник підійшов. То виявилася два хлопи з Франківська, Юрко та Сергій. Доки вони перекусили, випили чаю, роззнайомилися. Виявилося, Юра любить фотографувати і має намір вранці вдосвіта прокинутися, щоб зустріти світанок на вершині Петроса. 

Сонечка на Петросі я ще не зустрічала, тому спокусилася на запрошення нічних гостей, таємно сподіваючись, що “утро вечера мудренее” і ніхто не буде нікуди підриватися в таку рань. Наївна! Хоч як я намагалася вранці віддякуватися і не піти – мене таки вигнали на ранковий мороз.

Зрештою, на гору нас вийшло 5-ро. 

 То був мій перший в житті світанок на вершині. Дякую!

Нарешті мені вдалося пройти весь Чорногірський хребет, від Попа Івана до Петроса, з третьої спроби, протягом одного жовтня, одного року. 

Жовтень – місяць контрастів. Якщо не встигли сходити в гори влітку, зимою і восени – ви завжди можете встигнути це зробити лише за один місяць, за кілька днів жовтня 🙂

Всі фото і трошки більше тут.

Також читайте:

Зимова Чорногора Зимова Чорногора Один у Карпатах: Мармароси-Чорногора (відео) Чорногірський хребет (gps-трек)

Pages: 1 2 3 4