Гора Біла Кобила

Гора Біла Кобила (1477 м.) — третя по висоті вершина Покутсько-Буковинських Карпат, після вершин Ротило (1483 м.) та Хорде (1479 м.). Розташована в межах Верховинського району Івано-Франківської області. Вершина майже плоска, але зі стрімкими схилами, місцями заросла низькорослим смерековим лісом. У центральній частині Білої Кобили є сідловина, вкрита кам’яними розсипами (греготами), яка надає їй форми кінського тулуба і навесні довго залишається вкритою снігом. Звідси і походить назва гори. З вершини також добре видно «кінський хвіст» — нагромадження кам’яних брил, які, за легендою, приховують під собою могилу найвидатнішого карпатського опришка — Олекси Довбуша. Дуже добре видно з гори і Чорногірський хребет.

Як добратись?

Піти на Білу Кобилу хотілося давно — хоча б через оригінальну назву. Похід виявився важчий, але набагато мальовничіший і цікавіший, ніж очікувалось! Місцеві жителі кажуть, що гора містична — часом зле жартує з мандрівниками і нікому легко не відкривається. Від Косова до Верховини, звідки розпочинається маршрут, — десь біля години їзди розбитими гірськими шляхами. На автостанції, місцевий вуйко Іван, побачивши наші великі рюкзаки, запропонував покататися на конях — 80 грн. за годину на бричці чи в сідлі. З його слів, один кінний маршрут займає 2-3 години по горах. Обіцяємо спробувати наступного разу, адже часу обмаль.

Є дві основні дороги, якими можна потрапити на Білу Кобилу — з Верховини та з села Бережниця. Ми йшли на гору вперше, а інформація в Інтернеті була саме про першу дорогу, тому нею і скористались. Маршрут: тривалість 7 годин (в обидва боки), довжина 10 км., перепад висот — 760 м..

Від автостанції нам потрібно перейти міст і 2 км. йти Верховиною, проти течії Черемошу. Орієнтиром служить магазин «Обрій», а згодом табличка «Віпче». Повертаємо на право і ґрунтовою дорогою починаємо плавний набір висоти присілком «Віпчин». На жаль, маршрут на Білу Кобилу не промаркований, — є лише вицвіле маркування від «ВелоКраїни», тому туристів тут досить мало. Яскравими орієнтирами на дорозі є капличка та невелике кладовище і нова споруда водозабірника. На шляху до вершини, дорогу з двох сторін оточує смерековий ліс, тому лише через 2-3 години відкриваються красиві краєвиди на Верховинську сторону. З правого боку, знаходимо хороше місце зі столом та лавками для мандрівників. Робимо привал і відпочиваємо. Також запасаємося джерельною водою і піднімаємося до найвищого присілку в Україні — Великий Осліп (1250 м.), розташованого між вершинами Випчинка (ліворуч) і Біла Кобила (праворуч).

Не дивно, що людям подобається тут жити, адже ця земля справжній рай: цілющі трави, журавлина, чорниці (афини), малина, ну і просто «море» грибів в лісі. Зелений туризм в дії: в чоловіка на присілку уточняємо маршрут, а він нас радо запрошує в гості, щоб вечеряти і ночувати в хаті, а гору підкорити вже в ранці. Гарна пропозиція, але погода сприяє нашим мандрам, тож широкою просікою в лісі починаємо штурм вершини!

Що варто побачити?

Найкраще даний похід робити дводенним з ночівлею на горі, — там є рівне місце для палаток та багато сухого хмизу для багаття. З вершини відкривається чудовий краєвид на Верховину. В цьому плані є певна схожість із горою Михалків та видом на Косів, проте в загальному гора нагадує Гуцульські Альпи (Мармароси). Також дуже добре видно весь Чорногірський хребет з одного боку, а з іншого видно гори Грегіт (найвища точка Косівського району) та Чорний Грунь. Споглядаємо на містичний захід сонця і готуємо вечерю. Погода ідеальна для туриста — тепло, нема дощу і навіть вітру.

В ранці, після сніданку йдемо милуватися кам’яними розсипами сідловини — греготами. Йти важко, треба бути дуже обережним, але сама атмосфера просто захоплююча. На вершині та хребті Білої Кобили майже весь ліс сухостій. Це добре для вогню, але не для тіла, яке сильно можна подерти гострими та колючими гілками. З висоти красивих і великих каменів добре видно село Бережницю, а також річку Чорний Черемош.

Фотографії

Зробивши фото та насолодившись краєвидами повертаємо назад, хоча йти зовсім не хочеться. Відчуваю, що обов’язково повернуся на Білу Кобилу і вже планую підкорювати Чорний Грунь, Хорде та Ротило.

P.S. Дорогою назад був смішний момент, коли малий гуцулик побачив мої трекінгові палиці і здивовано питає мами: «а нашо дядькові тоті патики?» На щастя, гроза захопила нас, коли вже відправлялися на Косів. Автобус був наповнений переважно молодими туристами, які разом із нами голосно і активно обговорювали підкорення популярних вершин Карпат.

Автор тексту і треків — Тарас ПАСИМОК,Фотографії: Оля Гордійчук та Сашко ХтоЦе

Також читайте:

Гора Біла Кобила (gps-трек) Гора Ротило Гора Ґрофа Косівська Міська гора (gps-трек)