30.08.2013Мандри далекі і близькіПереглядів: 7 794

Подорож на Кавказ 2013 (щоденник)

2 роки назад я вирішив поїхати на Кавказ. Життя спливає, роки летять а я так практично ніде й не бував. Чому Кавказ? Тому що я просто закоханий в гори, сходив Карпати і хотілось нових вражень, нових висот. Минулого літа через збіг обставин не вдалося здійснити мандрівку, проте мої друзі, які все ж поїхали, розповіли багато цікавого і ще більше мене заохотили. А далі логіка була простою – після 25-ти ніколи не наступить 24, а тільки 26, 27 … і т.д. Тобто часу чим далі, тим менше. Десь восени 2012-го я вирішив, що точно поїду, і почав збирати компанію. Спочатку зголосилось десь близько 6 людей, але методом природного відбору, замішаного на відсутності бажання, на весну 2013-го залишився я один. Проте, забігаючи наперед, зазначу, що нічого страшного не вийшло: група підібралася дуже чотка, а моя команда взагалі супер. В горах категорія поганих людей практично відсутня як клас, так що в майбутньому це нехай нікому не стоїть на заваді.

Отже, як же я готувався до Кавказу? Першим ділом потрібно було купити спорядження – зимові штани, куртку, черевики та спец. спорядження – трекінгові палки, льодоруб, кішки тощо. Взагалі все спец. спорядження можна орендувати на місці за умов подобової оплати, проте я вирішив збирати свій еквіпмент. Випробовував ці всі штуки в Карпатах на Новий рік на Попівані та в березні на Петросі. Також часто ходив в одноденні подорожі по найближчих горах. За 2 місяці до подорожі я почав робити о 5-й ранку щоденні пробіжки, які закінчувалися обов’язковим бігом під гору.

Позитивним моментом при підготовці є також опрацювання різноманітних книг та статей, присвячених як історії так і практиці альпінізму. Ці знання не раз мені ставали в пригоді. Так от, 19 липня я сів на поїзд з Франика до Києва, бо вже 20-го наша група відправлялась поїздом Київ–Кисловодськ до П’ятигорська. В дорозі я вів щоденник, а тому наступні матеріали є безпосереднім описом кожного з днів найкращої мандрівки в моєму житті, з відповідною емоційною атмосферою.

Фотографії

Отож, спектакль. Місце дії – Росія, Північний Кавказ, Приельбрусся, Кабардино-Балкарія. Надзвичайно колоритна місцевість. Республіка населена двома етносами: кабардинцями, які зараз при владі і живуть внизу, і балкарцями – мешканцями гір. Селище Ельбрус, де була наша база “Андирчі”, населяють балкарці. Цей цікавий народ, як і кримські татари в роки ДСВ був виселений радянською владою. Сьогодні серед балкарців залишилися віковічні звичаї – рада старійшин, кровна помста, повага до старших і негативне ставлення до “москалів” (принаймні, так розказували самі балкарці).

19.07 (п’ятниця)

В 18-00 я вирушив до Франика. Ще перебуваючи вдома, помітив проблеми з місткістю рюкзака – жесть, який важкий. Почав чекати на потяг. Настрій препаршивий, як завжди, коли їдеш з дому. Але попереду – найцікавіша подорож в моєму житті. Сів у потяг… Лід рухається… рушив.

На крилах, що дає любов
Я втік від дому…

20.07 (субота)

Сьогодні в мене був чудовий день. Приїхав до Києва, зустрівся із знайомою Ірою, погуляв містом, посидів на Дніпровських кручах, берегах… Столиця при хорошій компанії однозначно хороше місце для проведення часу. Далі зустрівся з командою. Хлопці ніби Ок. Говорили про гори, зробили спільну вечерю. Дякувати Богу, поки що все добре.

Який чудовий це момент
Коли ти починаєш жити знову…

21.07 (неділя)

Сьогодні, пройшовши 2 митниці, я перетнув кордон з РФ. Відімкнув телефон. Цілий день в потязі, поза мережами. Проїжджали Таганрог, Ростов (тут навіть встигли з Славіком побігати по вокзалу та купити “Снікерси”). Читав книгу, ганяли чаї, розмовляли – звичайний побут. Проте з кожним днем все ближче…

Дорога. Завжди шлях вперед
Проте не забуваю мрію…

22.07 (понеділок)

Приїхали… Я прокинувся близько 3 – ї ранку. О 5-й прибули в П’ятигорськ, де нас водії погрузили на “газельки” (тут вони є головним транспортом. Маленькі, не завжди зручні. В них відчуваєш гордість за наші “еталони” та “богдани”. Проте одночасно й відчуваєш сором за українські дороги…) і ми вирушили до містечка Ельбрус. По дорозі стався неприємний момент – ми ледь не потрапили в аварію (час реально сповільнюється).

Далі наш шлях пролягав Баксанською ущелиною до містечка Ельбрус. Приїхали. Розмістилися. Сходили до нарзанів. А ще вперше я побачив по-справжньому високі гори. Враження неймовірні. Насичений день… А ще вузли – булінь, прусік, вісімка…

Коли ти перед вічністю віч-на-віч,
Забудь про те, що плинне у душі…

23.07 (вівторок)

Сьогодні робили сходження до хребта Андирчі (дійшли до висоти 2600 м.н.р.м.). Було дуже складно – моментами я реально переживав, щоб не звалитися в ущелину. А ще ці каміння, які постійно летять вниз, намагаючись розбити комусь голову. Я так ще не ходив… Адреналіну дійсно багацько. Після цього ми з Сергієм (учасником моєї команди, яку ми назвали “Сніжний барс”) збігали в магазин, скупили продуктів на 700 рублів і влаштували бенкет.. А ще я відправив смс в Україну.

За крок від смерті завжди кличеш Бога
І Бог приходить, вір…

24.07 (середа)

Цього дня ми були на екскурсії в лижному курорті Чегет. Вийшли до озера Донгузорун, поспілкувалися з прикордонниками, далі сходили в кафе “Ай” (прославлене творчістю Ю.Візбора), побігали по місцевому сувенірному базарчику (дуже нагадує косівський сувенірний ринок). Завтра, згідно плану, вихід в гори на 4 ночівлі. Цікаво, як там…

В передчутті нових пригод
Не зупиняючись, вперед…

25.07 (четвер)

Сьогодні ми вирушили з бази в ущелину Ірикчат для тренувань на льодовику. До вечора дійшли до стоянки “Під каменем”. Зробили вечерю, погуляли долиною, зустріли альпіністів з Харкова. Ввечері були заняття по техніці роботи з льодорубом. Проводила Александрова. “Жостка жиночка”. Погода була чотка, а краєвиди просто неймовірні. Завтра підйом о 6-й і вгору…

Дорога, що здіймається угору,
Підкреслює можливості життя…

26.07 (п’ятниця)

Після підйому та невеликого сніданку, ми вийшли з долини і дійшли до перевалу – висота бл. 3600 м.н.р.м. Тут розбили табір і проходимо акліматизацію. Ввечері були заняття на снігу, робота у зв’язці, навішування перил – достатньо весело. Покищо висота не дає про себе знати. Краєвиди, коли хмари розступаються – просто мега чоткі. Фраза дня – “та це якась галіматня”)))

На висоті посеред хмар
Відчуєш вічність первозданності…

27.07 (субота)

Сьогодні ми спустилися з перевалу. Ночівля була досить екстремальна: – 5, вітер. Славко вставав о 4-й фоткати схід сонця. Я теж вночі виходив – зорі, місяць, штиль і білий велетень Ельбрус. Після спуску з перевалу в нас були льодові заняття, я вперше лазив по стінці. Потім трапилась “історія з трекінговими палицями”, які проте незабаром знайшлися в тріщині. Спустилися на місце попередньої ночівлі. Спокій.

Дорога вниз і відпочинок.
Вже незабаром новий штурм…

28.07 (неділя)

Сьогодні ми прокинулися від повної несподіванки – випав сніг і нашу палатку засипало. Було дуже холодно і ми вирішили спускатися на базу. Після 17-00 ми зійшли в селище Ельбрус, купили пивка і гарно посиділи. А ще прийняли душ. Кайф. Після цього було чаювання. Сусіди святкують також. Весело.

Як відчувається комфорт
Після маленької пригоди…

29.07 (понеділок)

Прокинулися невиспані через те, що до нас вночі п’яна жіночка заходила з питанням: “Где здесь мужчина с ребенком лет 23-х?” Вчора попрали свої речі і наша тераса була схожа на комунальну квартиру. Слава Богу, що все (включаючи знаменитий рушник з надписом “Аякс”) висохло. В обід до нас в гості приходив знаменитий альпініст-рятувальник В.Клестов – автор книги “Записки спасателя”. Розповідав про своє життя, роботу, цікаві випадки з рятувальних операцій. Потім ми з “общака” купили його книги. Після обіду сходили на прогулянку в місто, накупляли сувенірів і ввечері посиділи в кафе “У друга”. Місцева кухня розчарувала. Ось так.

Затишшя затяглося трохи
І хочеться нових пригод…

30.07 (вівторок)

Сьогодні ми їздили на водоспад Дівочі коси – висота бл. 3000 м.н.р.м. Дуже красиве місце. Після цього спустилися в Терскол і рушили до прокату. Славік замовив спорядження в оренду. Ввечері були збори рюкзаків, продуктів (які Володя ретельно прорахував), вечеря і спати. Завтра ранній підйом. О 9-й приїжджає автобус і вгору – до Приюту 11.

Ці почуття коли навколо
Нетлінна вічності краса…

31.07 (середа)

Цього ранку ми прокинулись при прекрасній жаркій погоді в “Андирчі”, дозбирали рюкзаки і вирушили в Азау. Далі посідали на фунікулер і поїхали спочатку на станцію “Старий кругозор”, а згодом на “Мир”. Там нам провели заідеологізовану російською пропагандою екскурсію по музею оборони Приельбрусся (загороджувальних загонів не було, всі йшли воювати за Сталіна, в усьому винна Європа, а голодомор в Україні – політичні ігри). Далі рюкзаки на плечі і вверх до Приюту 11. Близько 3-ї прийшли на місце: купи снігу, вітер, мороз, короче “справжнє літо”. Висота 4000 м.н.р.м. Поставили тент, збудували снігові стіни (дуже ця справа вдалася Сергію. Він навіть казав, що хоче лишитись тут – будувати снігові стіни для інших – ха-ха). А Славік пробував викласти на снігу слово Ельбрус. Виклав перші 3 літери, а буква Е відпала. Так наш намет почав носити горду назву ЛЬ). Ввечері наш шеф-кухар Володя зготував як завжди неперевершену вечерю, і ми повлягалися спати.

Ніщо так не витравлює людину,
Як холод у обмеженому просторі…

01.08 (четвер)

Ніч була просто пекельною (навіть швидше арктичною – в пеклі ж тепло). Ми практично не спали. Аж під ранок потепліло. Встали після 8-ї. В голові нереальні відчуття через висоту – грандіозна втома, все робиш повільно, голова тріщить. О 10-й вийшли на акліматизацію до скал Пастухова (бл. 4700 м.н.р.м.). Зранку було дуже жарко, сонячно і я забув рукавиці. На скалах почався вітер і стало холодно. Я зичив перчатки то у Сергія, то у Славіка. Що зробиш – голови нема, в аптеці не купиш. Посиділи годинку на висоті і вниз. Далі – “Мівіна” (в Росії вона називається “Ролтон” і коли ти приходиш в магазин і кажеш “Дайте мені Мівіну” – в продавців одразу округляються очі), змішана з “тушківкою” (а ще є такі слова як “згущівка” і “гозінакі”), збори і в 6-й вечора відбій. Адже в 12-й ночі підйом, а після 1-ї вихід на штурм гори. Сподіваюся, що Господь мені допоможе в цій затії.

В передчутті чогось значного
І в роздумах про майбуття…

02.08 (п’ятниця)

Сьогодні прокинулися біля 12 ночі (від шостої я спав може годинку). Чайок, короткі збори і вгору. При сходженні з Приюту 11 можна виділити декілька основних пунктів: скелі Пастухова, Коса полиця, Сідловина, підйом на плато Ельбруса і останній горбик висотою до 5 метрів. Відчуття просто нереальні. З кожними 100 м висоти посилюється втома, болить голова. Йдеш 10-15 кроків і зупиняєшся, віддихуєшся. Здається, повен сил, робиш 5-6 кроків – і сили покидають тебе знову.

Отож, з табору ми вийшли о 1-30. Перші кілометри дуже важкі. Був сильний вітер на Косій полиці, проте далі він припинився. В мене в поході сильно замерзли пальці ніг (я йшов в двохслойних шкіряних черевиках, проте без стельок – велика помилка. Тепер на високі гори піду тільки в пластикових черевиках!!!!!). Двічі я роззувався, і Славік мені розтирав пальці, бо я їх вже реально не чув. Від таких несподіванок ловить депресуха. Вкінці кінців на сідловині Славко взяв мої “черевики для французького спуску” (що це таке???) і віддав свої пластики Scarpa. В пластиках йти – саме задоволення, ноги одразу ж зігрілись.

Підйом на площину Ельбруса (це мій власний термін) від сідловини – просто пекло. Піднявшись на плато Західної вершини, потрібно ще трохи пройти майже рівним рельєфом. Проте і там через нестачу кисню кожні 10-20 кроків доводилося зупинятися, віддихуватися, збирати останні сили і рушати далі. Тут же Володя вирішив випити чайку – дарма…

Але якщо вмієш терпіти труднощі, ти завжди досягаєш мети. Таким чином, о 9-35 команда «Сніжний Барс» була на висоті 5642 м.н.р.м. – на найвищій точці Європи. Дуже захоплююче видовище. Невеликий (через повну відсутність сил) фотосет, далі наш гімн – “Кафельний пам’ятник” і вниз. А сили були на межі. Спуск з Косої займав здавалося б цілу вічність – я ще так ніколи не втомлювався (згодом хтось з хлопців зазначив, що сексом треба займатись з дівчиною, а не таким способом з собою). Тим не менше, о 12-й год. ми були в таборі. Позалазили в спальники і віддалися “товаришу сну”. Ось так от.

Чи позитивний той момент
Коли здійснилась твоя мрія?

03.08 (субота)

Сьогодні ми спустилися зі схилу Ельбрусу і повернулися на базу “Андирчі”. Посиділи по дорозі в кафе на станції “Мир”. Там зустріли нашого доброго знайомого – працівника музею, українця за походженням і російського патріота за переконаннями Михайла Павленка. Я і Сергій вступили в суперечку з Михайлом на історичну тему (ми то історики, а він – всього-навсього технар. Це так як альпініст та турист – ха-ха ). Проте, коли на його питання, куди краще рухатися Україні – до Росії чи в Європу – ми відповіли: “однозначно в Європу”, він смертельно образився і покинув нас.
При спуску трапилася неприємна річ – у Славка в фотоапараті згоріла карточка з більшістю наших фоток в т.ч. і з Ельбруса. Закони Мерфі, холера. Проте спогади залишилися на все життя. Далі походили по Азау і в Ельбрус (на цей раз вже в містечко). Пивко, інтелектуальні розмови, чаї… Як я за цим сумуватиму…

Повернення, закінчення мандрівки
І сум прокинувся в душі…

04.08 (неділя)

Черговий день відпочинку. Зранку пішли в Чегет на базар. Йшли 2,5 год. Я купив светр. Смішний. Ще були в музеї ім. В.Висоцького. Нічого особливого. По поверненні нас запросили до сусідів Сашка та Ореста на 50 грам. Ось так пройшов передостанній день на базі “Андирчі”.

Перехід до буденного життя,
Буденні клопоти й проблеми…

05.08 (понеділок)

День зборів. Зранку я почав ладувати свого рюкзака (звичайно ж “фурт-фурт”). Вже не в такому відчаї, як в Косові від габаритів – досвід, холера).
В обід ходили в “долину нарзанів”. Годину пробирались якимись хащами до болота (Берія тут точно не ходив). Хоча було весело. Набрали води (потім я ту бутилу забув вже в Косові в автобусі) і на базу. Ввечері сходили в селище за сувенірами. Нам продавщиці на пам’ять подарували по медалі. Приємно. Завтра додому.

Вертаючись в старе життя,
Ти мислитимеш по новому…

06.08 (вівторок)

Сьогодні о 8-й ранку ми покинули свою, вже частково рідну, базу “Андирчі” і поїхали до Мінеральних вод. Там мали 2 год., отож погуляли трохи. Славік з пошти відправив листівку в Україну. Потім Володя з Сергієм запропонували сходити на піцу. Pizza Land, пиво “Баварія” (правда не німецьке, а російське)… Це було в тему. Далі на вокзал. Там в нас відбувся міні конфлікт з слугами закону, бо хлопці принесли пиво і пили його на вокзалі (за 10 хв. до відправлення). Проте все обійшлось. В спину нам пролунала погроза – “три по 1500 тис руб за три пляшки пива” і ми посідали в потяг Київ – Кісловодськ. 14-30 – рушили. В мене, як і в більшості, бокове верхнє місце – повний жестяк. В потязі нереальна жара, проте з кожною хвилиною я наближаюсь додому, за яким, чесно признаюсь, вже скучив. В 00-00 в нас митниця.

Підходить до кінця мандрівка…
Незрозумілі відчуття…

07.08 (середа)

Пройшли 2 митниці нормально. Спати на верхній боковушці дійсно не дуже зручно, проте й не смертельно. О 7-30 були в Дніпропетровську. Далі наша команда розділялась – частина продовжувала їхати на Київ, а частина пересідала на поїзд Львів – Дніпропетровськ. Я був в 2-й групі. Ми попрощались з нашими друзями по горах, провели їх і так як мали 4 год. в місті, здали речі в камери схову тай вирушили гуляти. Скажу одразу, Дніпропетровськ мені не дуже сподобався – індустріальне місто, русифіковані вулиці, названі іменем “вождів”, гамір, жара…. Єдине гарне місце, з того що я побачив – набережна.

Можливо це несправедливе звинувачення, проте тим не менше.

Перекусивши в пельменній, ми побігли на вокзал. В 11-15 потягом на Львів ми рушили додому. Практично всі (окрім Сашка та Славіка) потрапили в одне купе. Далі ганяли чаї, розмовляли і так до ночі.

Коли прощаєшся з людьми,
Втрачається частинка щастя…

08.08 (четвер)

В 6-й ранку були у Львові. Попрощались з залишками нашої кавказької команди. Ми з Сергієм, який мене проводжав, посиділи біля вокзалу, попили каву з круасанами, попили каву і на вокзал – в мене в 7-й потяг на Франик. “До зустрічі – до зустрічі” і все. О 9-30 я був у Франику, де мене зустрів інший мандрівник – Назар. Декілька хвилин обмінювалися враженнями про свої літні мандри (Назар подорожував стопом по Україні). О 10-й я сів на автобус до Коломиї, а звідти в Косів. В 12-30 я був вдома. Всього від виїзду з “Андирчі” до Косова дорога зайняла 51,5 год. Я приїхав додому останній. Можливо, це й добре, останньому відчути щастя повернення…