Кукул-Говерла: мандрівка старим кордоном

Кукул-Говерла: мандрівка старим кордоном

Кукул-Говерла: туди йти не треба” – приблизно таким був меседж тих 3-ох статей, про маршрут по старому польсько-чехословацькому кордону, які я читав в неті. Не ходіть, бо завали такі, що просто агій бідо! Але ж то так загадково і цікаво! От і лежав в мене в списку цей маршрут “до кращих часів”. Кращі часи прийшли в 2020 році, коли Сашко Матура Yurko Hudymaразом з волонтерами зробили неможливе – за кілька акцій прорубали стежку по старому кордону і поки її ще не завалило, треба швидко робити вйо до горбів! В 7й ранку ми вже на КПП – тут справжній затор з бажаючих пакаріть Гавєрлу.  Я точно в горбах, а не в Кийові??? Добре, що нам не потрібно за шлагбаум – залишаємо машину і стартуємо. За 50 хвилин ми вже на пол. Закукул.

Там зустрілися з Nazar Latyk – хлопаком, який знає що таке “Щастя є” і що йде після цього) Світанок не вражає – хмарно, а тому ми тут не затримуємося. Через гору Кукул переходимо на полонину Кукл і звідтіля виходимо на маршрут. Початок маршруту розпізанється по прикордонних стовпчиках і свіжій прорізці – рухаємося туди. Вздовж дороги постійно зустрічаємо всілякі військові артефакти часів Першої світової та міжвоєнного періоду.

Після оспіваної в фб стоянки “Лабутени” починаються підйомчики і аж до Великої Козмеської потрібно буде добряче попрацювати. Плюс на маршруті немає води – майте це на увазі. Залишки завалів просто вражають – і перед працею людей, які лупанули сю скалу, можна тільки схилити голову і сказати “дякую” Також можна задонейтити – подробиці на сторінці в Сашка. З Козмеської ідемо на австрійський цвинтар часів Першої світової. Більшість бійців, які тут поховані, померли в один день – 30.08.1916 року.
Дуже атмосферне місце, яке, на щастя, не є відомим в широких туристичних колах. Пофоткавши і прочитавши віршик (очікуйте на відео) – вирішуємо збігати на Говерлу. Не люблю я її, але вона в тому не винна. Щоб було поменше негативу – цю частину маршруту я не буду описувати. В 17:00 ми вже сиділи на Заросляку. Відправили Ігора за машиною, яку він залишив біля КПП. На диво швидко вдалося зловити попутку – видно на Заросляку люди добріщі, ніж на Букавєлє. В підсумку 20 км по цікавій і покищо досить таємничій стежці, атмосферність якої зашкалює. Були і краєвиди, але то не головне. Головне, що цього року таки вдалося побувати в багатьох нових місцях. Щастя є! Вйо до горбів!