Сплав по Білому Черемошу

Сплав по Білому Черемошу

Білий Черемошрічка в Українських Карпатах (на Гуцульщині), на межі Верховинського району Івано-Франківської області та Путильського району Чернівецької області. Долина річки з дуже стрімкими схилами, вкритими хвойними лісами, лише ближче до гирла з’являються невеликі розширення долини, де розміщені села.

29-30 березня, завдяки спільним зусиллям “НПП Верховинський”, “Черемош-Фесту”, туристичних клубів “Гряда” (Київ) та “Файні Мандри” (Тернопіль), — відбувся сплав порогами Білого Черемошу. Цей сплав може стати останнім, адже через кілька місяців річку планують спотворити цілим каскадом мінігесів.

Дороги і життя

Наш маршрут починався у Верховині і закінчувався аж на озері Перкалаба. Ночували ми у лісництві Національного природного парку «Верховинський». Легендарний в Карпатах «Газ 66», віз нас цілий день берегом річки, по важкопрохідній території, яка в них краях називається «дорогою». Щастило хіба, що було більш-менш сухо і ми не тонули в ямах півметрової глибини, проте кількість пилюки, яку ми з’їли за час мандрівки побила всі рекорди. Відчуття було таке, ніби ми їхали на заслання на край світу і ніколи більше не повернемось до цивілізації.

Фактично, життя в цій частині Гуцульщини складається з двох слів – вода і ліс. Тут лісник має набагато більше влади, ніж голова села). Всі поселення, які починаються від злиття Білого і Чорного Черемошів в Устеріках і аж до кордону з Румунією в Сараті — виживають за рахунок активної вирубки лісу. Іншої роботи тут просто немає. Відома на всю Україну Перкалаба, через одноіменну франківську фольк-групу, – це 8 хат та лісництво. Місцевість дуже дика і чимось нагадує Горгани.

Туризм

Чи варто їхати в цей Богом і людьми забутий край? Звісно, що так! Хоча б раз в житті там обов’язково варто побувати. Це не буде легка прогулянка, але є об’єкти, які заслуговують на увагу:

  1. Кляуза «Кронпринца Рудольфа» в Перкалабі, де між горами, майже в небі, розташоване мальовниче озеро. Неподалік є також сірководневе джерело, з лікувальною та дуже смачною водою. Якби не відірваність від цивілізації, тут однозначно було би багато туристів. Глибина озера десь 1-1.5 м, тому плавати на рафтах чи катамаранах можна без проблем.
  2. Також в цьому гірському районі розташований вже покинутий, а колись секретний військовий об’єкт на кордоні з Румунією — РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик. Детальніше про цей цікавий і унікальний об’єкт можна прочитати в статті відомого фотографа та мандрівника Ігора Меліки.
  3. Піший туризм – гірські гребти Гринявських та Чивчинських гір, які мають багато скельних утворень. Найвідоміша скеля — «Баба». Даний маршрут також проходить через гору Васильків, полонину Паляниця, це найбільше плоскогір’я в Карпатах. Ще за часів другої Світової війни на цьому плоскогір’ї був аеродром, де зупинялися літаки на дозаправку. Окрім того тут є закинута шахта, де раніше видобували родоніт. Всі ці об’єкти знаходяться на території НПП «Верховинський».

Туристи-екстремали, які все-таки відважились сюди приїхати, переважно добираються власним транспортом – позашляховиками. То і не дивно, бо автобус їде лише до Голошино, а звідти ще 30 кілометрів до кляузи «Кронпринца Рудольфа», названої так на честь єдиного сина австро-угорського імператора Франца Йосипа в 1879 році.

Кляуза (klause) – це гребля, гать на річках українських Карпат. Використовувались переважно для сплавляння лісу — проходження плотів (бокорів) маловодними гірськими річками. Вище клявзи утворювалося водосховище, на якому формували плоти. Клявзи були обладнані спеціальними воротами-шлюзами. Для спуску води з плотом та плотогонами (бокорашами) шлюз відкривали, і вода з водосховища бурхливим потоком мчала вниз, несучи зі собою пліт. Завдяки цьому пліт допливав до іншої клявзи або до достатньо повноводної річки, якою він міг без перешкод рухатися в долину. Така система діяла увесь рік, за винятком деяких зимових місяців. Клявзи були дерев’яними, лише основу робили з каміння. Донині в Карпатах частково збереглося лише кілька клявз, наприклад клявза в Перкалабі. Залишилися лише спомини про екзотичну трудову професію гірської річки у пам’яті, віршах і піснях про відважних плотогонів — бокорашів. Детальніше про кляузи на Білому Черемоші.

Річка і ГЕС

Білий Черемош є однією з найчистіших і найбільш незайманих річок в Карпатах, особливо у верхів’ї. А все тому, що тут практично не живуть люди і немає кому руйнувати еко-систему. Сплавлятись тут можна і треба – відсутність людей, а також високі скельні береги надають мандрівці незабутнього шарму. Вранці вода дуже холодна, можна сказати льодяна, але під обід прогрівається сонцем. І хоча Білий Черемош лише трохи менша річка, ніж Чорний Черемош – через погані дороги і важкодоступність українці практично нічого не знають про це диво природи, а жаль.

Поки в Україні готуються до виборів чи то до війни з Росією, на Білому Черемоші добігає кінця жахлива і фатальна битва між людиною та природою. Красиву і чисту гірську річку через 2-3 місяці планують перетворити на інструмент для виробництва енергії. І це в той час, коли наша країна експортує електроенергію до сусідньої Румунії та Угорщини. Іржаві гігантські труби поставлять остаточний хрест на туристичному потенціалі річки. Через каскад ГЕС в Черемоші зникне риба, в тому числі червонокнижна форель струмкова та дунайський лосось.

Чи варто нищити гірську річку, заради прибутку власника ГЕС на «зеленому тарифі»? До речі, за кожен кіловат енергії держава виплачує в 10 разів дорожче тарифу для населення. Всі ці рішення про спорудження мінігес приймалися похапцем, через повені 2008-2010 років з надією, що ГЕС убережуть в майбутньому від води горян. Проте, як виявилось на прикладі вже споруджених ГЕС — худоба не п’є такої води, бо через іржаві б/у труби вода, що ними проходить, перетворюється на «водовмісну суміш». Відкрийте батарею в кімнаті і побачите, якою стане вода в карпатських річках, якщо не зупинити це безчинство.

Не дивно, що деякі місцеві мешканці підтримують будівництво мініГЕС – вони просто радіють, що хоч комусь за 25 років існування України стали потрібні. Люди відчувають себе покинутими і забутими, тому зароблена копійка на бетонуванні річки оцінюється вище, ніж збережена природа. Адже їсти хочеться кожен день…

Фото

Висновки

Після перемоги Майдану є надія, що нова влада, яка підтримує європейські цінності, не дозволить нищити так бездумно карпатську природу. Ми повинні швидко знайти нові підходи до вирішення проблеми з мінігесами допоки не стало надто пізно:

  1. Головне не бути байдужим – я, як журналіст звертаюсь до всіх засобів масової інформації з проханням висвітлити тему забудови Білого Черемошу мінігесами.
  2. Найкраще і найлегше розвивати даний регіон через розвиток туризму, адже так роблять у всьому світі. Зважаючи на близькість кордону можна працювати і на залучення іноземного туриста з Румунії та країн Євросоюзу. Для цього потрібно створювати більше пропускних пунктів у Верховинському та Путильському районах, щоб зробити його більш доступним для іноземців.
  3. Держава, а також інвестори повинні вкладати гроші в розвиток регіону, який занепадає. Найважливіше — це створення нормальних доріг та туристичної інфраструктури.
  4. Для захисту і збереження річки та лісу варто розширити межі ННП «Верховинський».
  5. Туризм на річці можна розвивати і через сплави. Там немає постійного рівня води, але можна створити кілька спеціальних відрізків з гумовими затримувачами, які би зберігали достатній рівень води на весну-літо і в жодному разі не використовувались би під час нересту.

Тарас Пасимок

Відео