Теплий сезон — 2014: хроніки ніг і коліс. Част. 2

Теплий сезон — 2014: хроніки ніг і коліс. Част. 2

У нову подорож я вирушив 14-15 травня, цього разу у гори. Планував підкорити Писаний Камінь та Ігрець – обидві місцини знаходяться біля села Буковець у Верховинському районі, дорога до них починається з Буковецького перевалу – 850 м над рівнем моря.

Писаний Камінь має славу одного з наймістичніших місць України – існує не менш як десяток легенд про його виникнення від рук давнього плем’я карпатських велетів, про скарби, які зарив під ним Довбуш і зачаклував вхід, про озера на ньому, які видовбали для жертвоприношень наші предки-язичники, про повіря чого не можна каламутити воду в цих озерах і т.п. На вигляд це брила пісковику, розташована на 1206-ти м серед дуже мальовничого місця у Покутсько-Буковинських відрогах Карпат, яка нагадує спину велетенського динозавра і сама слугує окрасою цього місця подібно до діаманту в золотій оправі. Щоправда, її трохи підпсували автографи типу «тут був Вася» або «Вітя бик», хоча серед усіх цих Вась і Віть є також підписи Ольги Кобилянської (побачив), Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших відомих людей. Ігрець розташований із зворотнього боку від перевалу, це є стрімкий хребет із трьома гребенями, висота найвищого з яких – 1307 м. Він. Звичайно, теж містичний (Карпати ж, нє?), але Писаному значно поступається. Краєвиди, звісно, неймовірні, що звідти, що звідти, причому з обох місць добре видно Чорногірський хребет.

До Косова добирався автостопом по традиційному маршруту: Тисмениця – Коломия – Яблунів – Косів. Цього разу добрався трьома пересадками із цікавими та почасти кумедними водіями: один із них був любителем мультиків і переповідав мені всілякі сюжети з них, інший намагався додзвонитися в дорозі до жінки, щоби вона взнала і поміняла його провайдер на «Ютім», який я йому порекомендував, ще інші (торгові з Франика) розповідали мені про останні подробиці кримінального життя у Косівському районі. У самому Косові до мене приєднався Тарас Пасимок і на автобусі ми доїхали до перевалу. Далі ногами дочеберяли 8 км до Писаного (Тарас ще мав із собою GPS-трекер, щоб записати маршрут), ішли іноді важко іноді легко (по дорозі є один вельми важкий підйом, все інше – доволі проста справа).

Бачили хмари, які кублилися над Чорногорою і повзли у наш бік, бачили дощ і блискавки над Ігрецем, молилися про себе, щоб залишитися сухими. Відтак по приході повилізали на камінь і Тарас став награвати мелодії на своєму варґані, а я – курити люльку. Ще потім пішли до колишньої дачі сина Яника, який собі вгаратав її за 200 метрів від власне Каменю, однак якби не знаття про те кому вона належала, то особливо нічого цікавого для пересічного туриста. Відтак Тарас рушив у зворотню дорогу, а я просто блукати і відпочивати тут на самоті. Заночував я, звісно, під самим каменем. Вечір був чудесно-прегарним, а ніч – холодною і неймовірно зоряною, до того ж уночі щось шолопалося в моїй клейонці над наметом, мабуть та упіймала якусь повітрулю.

Зранку повітря було прозоро-криштальним, а небо – прозоро-голубим, я дістався знову до перевалу, де уже лежав на лавці Тарас і ми рушили на Ігрець. Підйом був незмірно важчий, ніж учора, але за півтори години добралися до перемички, а відтак – і до вершини. При спуску обминули стадо з биками, які гнівно зиркали на нас (заради цього довелося збочити зі стежки і трекер записав трохи дивний маршрут, але, як сказав Тарас, життя дорожче). У самому низу трапилась техніка, яка прокладала дорогу на гору (зверху уже стоять металеві опори для ЛЕП) і це змусило задуматися над тим, що невдовзі цей шматок природи може бути поглинутий якимось черговим бізнес-проектом на кшталт «Буковелю». А ще по приході на перевал, коли ми очікували автобуса на лавці, якісь міліціянти, які невідомо звідки тут вискочили на машині, перевірили у нас документи чи ми, бува, не сепаратисти.

Після того в гори я вибрався нескоро – аж 3 червня. Зі мною на цей раз були Наталка Лазаревич з Києва і Юлечка Рущак. Лазили ми на Маковицю під Яремче (висота 984 м). Чесно кажучи, пригод було більше до початку підйому, коли ми блудили по Яремче, намагаючись дістатися хоча б до початку підйому. Помимо того, завітали на яремчанський водоспад, встигли якимось незбагненним чином розвернутися у зворотній бік і вийти, куди було треба (цієї містики дотепер пояснити не можу). Як би там не було, нарешті ми завітали у двір до якихось підвипивши селян, які нам усе показали і далі вже без пригод ми човпали по доволі пологому схилу. Взагалі, Маковиця – це найбільш підходящий маршрут для початківців з доволі помірними фізичними даними, простіше кажучи – маршрут для дитячої недільної школи. Зайшли ми нагору зі сторони Ямної, умудрилися підібрати кілька суниць (перших у цьому сезоні!) і навіть натрапили на якусь сироїжку, а ще я назбирав трав собі на чайок – м’яти, чебрецю і суничного листя. З вершини можна було побачити Яремче, Микуличин, інші села, а також Хомяк і Говерлу. Гора користується неабиякою популярністю, бо, попри те, що був будній день, чимало туристів і навіть окремих груп снувало її схилами в різних напрямках. Дівчата залишились дуже задоволеними, попри те, що нас на спуску застукав дощ (щоправда, несильний). А Наталка від цього отримала миле фото з парасолькою у лісі на гірській стежині.

Назар Розлуцький