Похід на Каменистий

Похід на Каменистий

Хребет Каменистий, з висотою до 700 метрів, — є частиною Покутських Карпат. Гірський масив вкритий густим непроглядним лісом. Лежить в межах села Город та частково міста Косів і є пам’яткою природи місцевого значення.

Назва «Каменистий» пішла від великої кількості каменів і скель пісковика. Найбільші кам’яні глиби на ньому називаються: Пугач (Каня), Камінь Довбуша, Крісло Довбуша. В підніжжі хребта біжить гірська річка Рибниця.

Каменистий розташований практично в Косові і є досить популярним пішохідним маршрутом серед жителів та гостей нашого міста. Проте в Мережі практично немає інформації про цей красивий шматочок Карпат. А між тим цей туристичний об’єкт заслуговує вашої уваги. Сам маршрут є досить легким (прогулянковим), який чудово підійде, як для дорослих, так і для дітей.

Тридцять гектарів його площі оголошено ландшафтним заповідником. У чагарникових покривах хребта нерідко переважає ожина шорстка, на освітлених ділянках великі популяції утворює Іван-чай. На кам’яних ділянках росте голокучник дубовий, аспленій волосовидний. У смузі смерекових лісів є ділянки із розрідженим деревостаном, який всихає, та вологі місця з характерними видами рослин.

У даному урочищі збереглись різноманітні ділянки букових пралісів, деревостан у них розріджений, тут старі буки у віці біля 120 років досягають 30 метрів висоти і мають діаметр 90 сантиметрів. В масиві поширені середньовікові букові насадження віком 50-60 років з домішкою смереки, ялиці і явора. Навколо добре розвинені популяції багатоніжок звичайної та проміжної, які місцями суцільним шаром вкривають окремі кам’яні глиби. Можна тут також ще натрапити на щитник чоловічий і шартрський, ожину волосисту, квасеницю звичайну. Із чагарників росте шипшина повисла, ялівець сибірський.

Значну наукову цінність становлять виявлені фрагменти букових лісів зеленчуково-лунарієвих. Лунарія оживаюча — це реліктовий вид, занесений до «Червоної книги України». Тут зростають також рідкісні види, притаманні буковим лісам, такі як багаторядники Брауна та списовидний. Також тут є червонокнижні гніздівка звичайна та коручка пурпурова, лісові орхідеї.

Зі світу тварин можна побачити ящірку прудку, з птахів водяться дятел строкатий, рябчик, сойка, шишкар сосновий. Гризуни представлені зайцем-русаком, білкою карпатською, із ссавців поширені козуля європейська, кабан, лисиця, олень.

Як добратись

На гору ведуть багато шляхів, як зі сторони Косова так і з села Город. Найвідоміша і найшвидша дорога, — це рухатися з Косова вулицею над Гуком до туристичного комплексу «Байка». Звідти, під гору біжить лісова дорога, яка виведе нас на роздоріжжя. Нам потрібно повернути на ліво – до Каменистого, а направо дорога до гори Стіжки (Зіняків Верх, Сопка). Також, неподалік від дерев’яної підвісної кладки через Рибницю, що з’єднує Косів і Город є стежка, яка попри «Байку», через густий смерековий ліс, — виведе вас до гори.

Під час підйому є кілька цікавинок. Маленький, але на жаль запущений ставок (на фото). Старі люди розказували, що раніше там і риба водилась. Неподалік від дороги є також великий залізний хрест, на могилі загиблому воїну УПА (на фото).

Якщо ж вам вже набридли стандартні маршрути або просто хочеться прогулятися, то можна урізноманітнити шлях на хребет. Цей цікавий маршрут я ходив минулої зими. Йти треба по вулиці Середній чи Лісній, а потім до Гори Стіжки (Сопка). Як варіант, можна підніматися і по вулиці Каменистій. По дорозі відкриваються чудові краєвиди на гору Михалків (на фото), що лежить на протилежному боці Рибниці.

Згодом виходимо до відомого туристичного об’єкту – сірко-водневе джерело, де можна поповнити запаси води і відпочити.

Колись, біля джерела була красива маленька капличка, — зроблена з металу в гуцульському стилі. На жаль, вандали її зруйнували, а люди не відновили. Від джерела під гору біжить дорога, яка виведе нас на роздоріжжя і звідти треба стежкою ліворуч спускатися крізь ліс. Варто знати, що стежка досить в запущеному стані, часто впоперек лежать повалені дерева і кущі теж ускладнюють шлях. Через півгодини, ми опинимося неподалік «Байки» і можемо впевнено підніматися на Каменистий по вже знайомій дорозі.

Піднімаючись все вище і вище побачимо, що з’являються багато кам’яних розсипів, а на самій вершині вже велетенські брили. Вони звісно менші, ніж на Терношорах чи Протятих, але це тільки тому, що їх в 19 столітті підірвали. Загалом на горі відчувається містична атмосфера, особливо в похмуру погоду і в туман. Проте, зимою каміння зовсім вкриті снігом і сховані від ока, — тому краще йти в теплу пору року!

З самого хребта, я б пропонував не повертатися знайомими дорогами в Косів, а спускатися лісовою дорогою в село Город. Мені там дуже подобається – красиві краєвиди Карпат, практично немає людей і машин. Тишу іноді порушує гірський струмкок, але відчуття, ніби переносишся назад в часі. Рекомендую! Заблукати там не можна, бо є маркування.

Дорога нас виведе попри стадіон, до траси Косів-Верховина, неподалік заправки і магазину. Звідти можна або транспортом доїхати, або мандрувати на своїх двох:).

Фотографії

Цікаві факти

  • Ще сто років тому, Каменистий хребет був повністю «лисим». З висоти відкривалися чудові краєвиди на навколишні населені пункти. Це можна побачити на старовинних польських фотографіях та гравюрах. Вже в той час хребет користувався великою популярністю.
  • По дорозі на хребет є могила молодого воїна УПА Івана Гречука (1926-1945), який із товаришем прийняли нерівний бій на горі під лісом (трохи вище туристичного комплексу «Байка»). Оточені воїни вдвох тримали оборону, відстрілюючись 5-6 годин. Івана, пораненого, але ще живого спалили живцем на тому ж місці червоні кати. Іншого ж хлопця, теж пораненого, зловили і відвезли у відділ НКВД, яке розташовувалось на території сучасної косівської гімназії. Проте упівець зміг не лише втекти, але й вбити зрадника, який здав місце знаходження їхнього бункера за кілька метрів тканини. 14 жовтня там відбувається щорічне вшанування Героїв України і Косова.
  • Колись Каменистий служив нашим предкам надійним оборонним форпостом. Ще за часів Київської Русі біля хребта діяло укріплене поселення Город (град-городище). Така назва залишилася і сьогодні.
  • Є легенда, що на Каменистому відбувся великий бій між українцями і турками. Коли загарбники наблизилися, то люди сховалися на горі в лісі. Під час атаки люди кидали в «бусурманів» камені і дерев’яні ковбки. Перемога була на нашому боці. Тоді ріка під скалою була червона від вражої крові.
  • Кажуть люди, що в 1947 році, загін УПА переходив через наш край з Тернопільської області до кордону. Воїни теж йшли через вулицю Середню на Сопку (з Пістиня), а звідти на Каменистий, — і в сторону Верховини. Навіть зупинялися, що відпочити на кілька днів на Середній в наших людей. На щастя, про їхнє перебування «червоні кати» не дізналися!
  • На вершині гори були скали, підірвані італійськими мостобудівниками наприкінці ХІХ на початку ХХ століть ще за часів Австрії для будівельного матеріалу, який використали на укріплення берега. Цього домігся тодішній посол (депутат) до австрійського парламенту юрист Теофіл Окуневський. Підірвані кам’яні глиби, можливо, саме і служили колись сторожовими вежами з пристосуваннями для оборони. Дуже шкода, що вони не збереглися до наших днів, а берег річки можна було укріпити не за рахунок знищення древніх каменів…

P.S. Щоб краще ознайомитися з історією та легендами цього загадкового хребта, рекомендую читати дуже якісний і цікавий матеріал, — видатного журналіста Косівщини Михайла Городенка — «Каменистий Град-Город».

Тарас Пасимок

VKOdnoklassnikiLiveJournal