Похід на Терношори (через Ігрець)

Похід на Терношори (через Ігрець)

Раніше, я вже писав про гору Ігрець біля Буківця та урочище Терношори в Снідавці. Але мова піде про те, як об’єднавши ці два чудові об’єкти, — ми отримаємо найкращий пішохідний маршрут в межах Косівського та Верховинського районів (на фото).

Отож, наша подорож буде середньої складності, проте досить тривала (7-8 годин).

З друзями я вже кілька разів бігав по хребту з Ігреця в Снідавку, як літом так і зимою, тому є хороший досвід, яким можна поділитися. Чому ми пройшли весь хребет? Бо там дуже красиві краєвиди і видно не лише Чорногору (на фото). Це така точка на карті, недалеко від Косова, де можна відчути себе містером Фродо, немов потрапивши в казку Володаря Кілець.

Тішить також, що тут немає сміття і є якісне та часте маркування, адже ми на Верховинщині. Тут про туриста дбають, на відміну від Косівського району. До речі, мандруючи хребтом десь 3 години, ми можемо опинитися на найближчій до Ігреця горі — Чорний Грунь, де на вершині є цікаві кам’яні розсипи, як на Греготі, але про це вже в наступній статті.

Отож, літом ми мандрували хребтом десь 3-4 години і спускалися в найвіддаленіші присілки Снідавки. Це дуже далеко від Косова і цивілізації 🙂 Коли ми нарешті вийшли з найгустішого лісу в житті, то дуже раділи, що нас дорогою не з’їв ведмідь чи вовк. Але пригоди на цьому не закінчились. В першій же хаті, де хотіли уточнити маршрут, — нас зустріла стара гуцулка з сокирою в руці і собакою, яку от-от хотіла спустити.

Ми казали, що туристи, але здається вона сприйняла нас за «клятих москалів» чи «фріців»). Тікаючи від злої старої, ми таки добралися пізно додому, але це коштувало нам неабияких сил, — пішки пройти всю Снідавку, — це вам не коники з сиру ліпити).

Ігрець влітку і взимку: фотографії

Зимою нам пощастило більше! І хоча в Косові погода була ідеальна, але з Ігреця дув шалений льодяний вітер (на фото). Та ми не з тих, хто легко здається, тому піднялись крізь сніги і буревій на гору Ігрець. Там ми побачили снігову печеру-хатинку, — рукотворне чудо, яке створив відомий турист-косівчанин Руня. На вершині Руня викопав в снігу 2-поверхову печеру з ліжком, де і ночував. Ми теж туди залізли — виявилось під товщею снігу досить тепло, але спати там не наважились).

Після відпочинку і фотосесії прямуємо далі хребтом з прицілом заскочити на Терношори. Щоб скоротити шлях і не повторювати виснажливий літній маршрут вирішуємо спускатися в Снідавку на середині, а не в кінці хребта. Потрібно знайти лісову дорогу з правого боку хребта, яка швидко виведе нас в центр Снідавки, за якихось 20 хвилин. На спуску нас чекають захоплюючі краєвиди, — як на долоні розкинулось найвище село в Косівському районі — Снідавка. Отож насолоджуємось і фотографуємо красу Карпат.

Добігли швидко в центр села, — орієнтиром служить магазин та велике роздоріжжя. Тут нам треба повернути направо і за короткий час опиняємося на древньому кам’яному капищі — Терношори. Варто знати, що неподалік хати біля перших великих каменів є гірський струмок, де можна відпочити і поповнити запаси питної води.

Треба сказати, що люди, які ніколи не бували на Терношорах і не знають маршруту — не мають шансів їх знайти. Чому? Бо немає жодної таблички в селі, яка би вказувала шлях туристу. Жодного маркування теж немає, а самі камені, хоч і велетенські — добре сховані серед лісу. Немає карт місцевості чи інформаційних стендів — це просто ганьба і посміховисько! Тут ще непочатий край роботи, щоб привести один з найкращих туристичних об’єктів Косівщини до ладу. Цікаво чим займаються наші чиновники від туризму, крім розпилу грошей? Питання риторичне….

Так як в попередній статті про Терношори я більше описав першу купу каміння, то зараз кілька слів про другу — Голову Довбуша. Між камінням біжить вниз стежка серед лісу, яка виводить нас прямо на колибу до маленької річки Безулька 2. Звідти треба повернути на ліво і через 15-20 хв. серед лісу побачимо перші брили каміння. Добратися на самий верх других скель набагато легше, ніж на першій купі каміння, яка є досить стрімкою. Тут каміння розсипані досить полого, отож вилазимо без проблем.

Ого, яка краса! (на фото) Недарма ж ми сюди так довго йшли! З вершини Скель Довбуша, з правого боку, відкривається вид на хребет Ігреця, який ми щойно пробігли. А з лівого, — чудово видно гори Копілаж та Писаний Камінь. Робимо останній привал та фотографуємо пейзажі. Варто зазначити, що для економії сил не варто повертатися тією ж дорогою назад в центр Снідавки, щоб потрапити до траси на Косів. Це дуже довго і стомлююче. Тому найкраще від Голови Довбуша підніматися вверх до поля і через нього спускатися до людей і дороги. Це економить вам добру годину часу, а то і всі півтори.

Але повертатися не хочеться, — ось воно справжнє життя тут в горах, а не в он-лайні! Ось де справжні емоції, без зайвих слів! Проте холодніє і ми обіцяємо собі повернутися сюди літом з палатками, щоб краще дослідити камені. До траси добираємось за годину часу. Ще годину чекаємо поки з’явиться автобус на Косів.

Ну ось і все — відкрито новий і цікавий маршрут, який виявився одним із найкращих!

Щасливої вам дороги!

Тарас Пасимок