Хребет Ігрець

Відпочинок для більшості молодих косівчан в рідних Карпатах є чимось рідкісним і не модним. Крім того, мало хто може похвалитися знаннями географії нашого району, не кажучи вже про назви гір чи хребтів. І причина цьому, на мою думку, менталітет людей, які живучи в красі, її не помічають, а кияни чи львів’яни в той же час платять за кілька днів перебування тут шалені гроші. Щось схоже ми можемо спостерігати в жителів біля моря, яким те море в жахливих снах сниться, — вони мріють лише про гори.

Тому часто хорошим знанням наших гір можуть похвалитися студенти інших міст з Косівського інституту. Вони є справжніми фанатами наших країв, які мандруючи з одного хребта на інший, насолоджуються кожною миттю, а ми ж в той же час сидимо, як не в місцевому барі, то за монітором комп’ютера. Для того, щоб розворушити косівчан, любителів сидіти вдома, і з’явився цей нарис.

Для початку варто зауважити, що в гори треба вибиратись рано, що теж є перепоною для багатьох, особливо на вихідних. Проте, якщо ви хоч один раз успішно мандрували горами, то наступні рази встається легко, адже краще за гори є лише гори, на яких ти ще не був, як співається в одній старій популярній пісні В. Висоцького. Отож, нас було четверо: Тарас Тиможинський, студент із Луцька, Руслан Фединчик, студент із Криму, а також Сашко Бондаренко з Косова та я.

Вже в 8-30 ми були на автостанції, беручи квитки до села Буківець, Верховинського району. Проте варто зазначити, що сполучення з Верховинським районом є вкрай поганим, що і підтвердило наше чекання 1,5 години на автостанції, адже наш автобус так і не приїхав, нас пересадили на інший, який прямував в той бік. Квиток коштує 5-6 гривень, що є оптимальним, як для студентів, так і для молодих працівників. Треба розуміти, що чекання в межах 1-2 годин для цього напрямку є звичним і варто запастись терпінням, або ж їхати власним транспортом. З Косова до Буківця десь пів-години їзди на Буковецький перевал, звідки, повернувши ліворуч, можна вийти на Писаний Камінь, а якщо йти попри церкву Святого Вознесіння різко праворуч, то через півтори години в нормальному темпі можна добратися на гору Ігрець.

Село Буківець під час повені 2008 року значно постраждало. Адже знесло дорогу на повороті на перевал, а також зсуви грунту порвали схил і зруйнували кілька хат місцевих мешканців. На щастя, нанесені стихією рани природи уже менш-більш загоїлися. Отож, хоч із запізненням ми прибули в пункт призначення на перевал. Щоб уточнити наш маршрут, яким ми четверо йшли вперше, ми запитали місцевих жителів. І як це не дивно, кілька людей, які живуть в селі Буківець, так і не змогли сказати, де розташована гора Ігрець і загалом про існування цієї гори вони здивовано дізнавалися з наших запитань. Як виявляється, проблема зі знанням гір не лише косівська.

На щастя, з третьої спроби ми таки отримали необхідну інформацію щодо нашого маршруту і попрямували вгору. Гора хоч і не є дуже високою, але виглядає грізно і насуплено, тому здається, що йти до її верха будеш цілий день. Напевно, це через те, що гора досить стрімка, до того ж майже вся лиса, майже без лісу, який вигулькує посеред царинок та на шпилі гори невеличкими оазами. — Для чого йти на Ігрець? Саме через те, що на горі мало лісу, з вершини відкриваються незабутні краєвиди навколишніх гір. А йти туди восени потрібно обов’язково, адже такого барвистого різноманіття кольорів годі і шукати в іншу пору року. Нам пощастило вибратись туди в суботу, 29 жовтня, коли погода була досить тепла, а в горах не було туману і всі навколишні По-кутсько-Буковинські, Гринявські гори, Кострича і Чоногора і навіть Чивчини з Марамороськими відрогами виглядали десь внизу як розбурхані хвилі велетенського синього моря.

Говерла уже надягла на своє чоло снігову шапку, а внизу, немов велетенська змія, зигзагом поміж гір гуркоче і жене свої хвилі могутній Чорний Черемош. Піднявшись на вершину, попадаєш немов у фільм «Володар Кілець», адже навколо лише гори. Куди не глянь, на 360 градусів, видно красу нашого краю, хатинки ж в автентичному стилі, можна побачити майже біля самої вершини. Розклавши багаття, відпочивали, порівнювали Карпати та Кримські гори. Загалом враження від мандрівки не передати словами. Там просто треба бути. До речі, саме з-під Ігреця починається наша річка Рибниця, хоча там вона ще тільки малопомітний маленький потічок. Варто зазначити, що повернулись ми в Буківець з купою позитивних вражень і чітким бажанням частіше бувати в горах, коли погода дозволяє. Проте змушені були чекати цілу годину на автобус, який прямував до Косова.

З села Буківець, а точніше з Буковецького перевалу, для туриста доступні дуже круті маршрути:

Автор тексту і фото Тарас Пасимок


21 коментар “Хребет Ігрець”

  1. Тарас

    виявляється ігрець найвища точка села Криворівня – треба буде проробити туди маршрут! Руня казав шо файно!

  2. Тарас

    Навіть в книжках оспіваний Ігрець!)

    “Тіні Забутих Предків” (Михайло Коцюбинський):

    Була гаряча днина. Ігрець закурився, земля парувала, од Чорногори бігли безперестанку хмари та виливались дощі, на які збоку світило сонце. Так було парно, що Палагна нізащо не полізла б на грунь, коли б не приснився їй сон, який віщував для худоби недобре. Але ледве встигла Палагна злізти на верх, коли од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева. “Коли б не було бурі”, — погадала вона і обернулась лицем до вітру. Ну, так і є…

    Там клекотіла важка синьо-біласта хмара. Здавалось, сама Чорногора знялася в небо, готова спуститись на землю та все роздушити. Вітер біг перед нею та розпихав смереки, а гори й долини зчорніли одразу, як після пожежі. Нічого було і думати йти далі.

    Палагна заховалась під наметом смереки. Смерека скрипіла. Здалеку м’яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби, а високі гаджуги згинались удвоє по далеких верхах. “Ще аби градом не вергло”, — лякалась Палагна, загортаючись у кептар.

  3. Василь Гуменюк

    З цікавістю переглянув фоторепортаж, але склалося враження, що сюжети зафіксовані не одного дня, а ранньої і пізньої осені (тобто це збірка різночасових світлин). А ще вони розташовані не в “хронологічній послідовності” й важко зорієнтуватися, звідки ви саме йшли туди-назад. Найвища точка Ігреця має романтичну назву Чорний Грунь (1311 м над рівнем моря); Рибниця витікає не “з підніжжя Ігреця”, а майже з самої вершини (там обладнане корито для напування худоби). Але кажу це не ради настанов, просто брак інформації і добрих карт дуже утруднює мандрівку в наші гори, особливо тим, хто робить це вперше і в незнайомому для себе місці. І ще: фотосюжети (особливо пейзажні) варто підписувати, вказуючи точку фотографування – це значно полегшить орієнтацію тим, хто захоче пройти вашими слідами. Спасибі, хлопці!

    • Тарас

      не судіть мене строго за цю статтю – це моя перша про гори в житті за жовтень 2011 року – я ще тоді багато чого не знав і не вмів, зате завдяки Стасу я вже краще пишу і про гори теж)

      скоро ви ці статті побачите на МапіКосів та ВелоКосові

      п.с. Сьогодні був з друзями на Ігреці – це жах, я радий що ще застав цю гору без високовольтних вишок….

      зараз цей об’єкт втратив 50% своєї привабливості, навіть на самій вершині вишка

Коментувати

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал

%d bloggers like this: