Хребет Синиці
Гора Синиці (1186 м.) – одна з вершин Покутсько-Буковинських Карпат, розташована в межах села Криворівня, Верховинського району Івано-Франківської області. Гуцули ще називають цю гору Довбушанкою, адже вважають, що відомий ватаг опришків колись жив там і заховав в «Довбушевих коморах» золоті скарби. Окрасою даного гірського масиву є так званий кам’яний каньйон — геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Довжина цієї ущелини більше 70 м, ширина внизу – близько 4 м, а глибина сягає до 20 м. Саме там був знятий один з епізодів українського художнього фільму «Олекса Довбуш» 1969 року — перехід опришків дерев’яною кладкою через глибоке провалля між двома скелями.
Цей цікавий туристичний маршрут добре відомий у Верховинському районі, але майже ніхто не знає про нього на Косівщині. Гора Синиці зовсім не схожа на сусідні Ігрець та Писаний Камінь, а також має купу унікальних цікавинок. Дорогу туди нам показав відомий косівський мандрівник — Руслан Солиджук (Руня), який одного разу навіть святкував на Синицях Новий Рік.
З Косова до Криворівні їхати десь годину. Ми традиційно відправляємось в гори верховинським автобусом о 8-50. Виходимо на маршрут біля музею Михайлу Грушевському у Криворівні. Тут легко орієнтуватися, бо музей, магазин і автобусна зупинка розташована за мостом на роздоріжжі. Праворуч, — дорога до села Бережниця, звідки можна підніматися на гору Біла Кобила та Чорний Грунь. А нам треба йти ліворуч, на дерев’яну кладку через Черемош. Потім стежка біжить повз людські хати до гірського потоку. Так як правий берег річки дуже стрімкий, то починаємо підйом руслом потоку. Десь через 200-300 метрів знову з’явиться стежка і нею потрібно продовжувати рух ліворуч від струмка. Тут починається найважча частина мандрівки – досить швидкий набір висоти і відповідно стрімкий підйом. Стежка біжить серпантином через ліс до полонини. Орієнтуємось на стару хату та стайню. Робимо перший привал і насолоджуємось шикарними краєвидами – як на долоні видно смт. Верховину та село Бережниця.
Згодом рушаємо далі і знову через ліс «штурмуємо» гору. Підйом вже не такий стрімкий – йти набагато легше, ніж раніше. Ось і наступна полонина, де також є хата для орієнтиру. Тут робимо другий привал і фотографуємось. З цього гірського відрогу відкривається чудовий краєвид на Чорногірський хребет та Кострич, а також на хребет Ігрець та Писаний Камінь. Відпочивши, продовжуємо підйом стежкою до вершини гори. Проте, скоро нам потрібно буде повернути ліворуч, щоб потрапити до початку кам’яного каньйону. Тут вже є жовтий маркер, який не дає нам заблукати.
Пройшовши між скелями до верху, — фотографуємось. Каньйон — це унікальний туристичний об’єкт, заради якого ми і подолали нелегку дорогу. Хоча і не єдиний на маршруті! Далі ми побачимо жовту табличку «Комори Довбуша» і тут потрібно повернути за маркером праворуч. Через 30 метрів опинимося біля величезних скель, як в урочищі Терношори та на Протятих Каменях. Особливістю даних скельних утворень є їхня форма. Майже ідеальні квадратні та прякутні камені акуратно складені однин на один. Складається враження, що це не природа постаралась, а насправді створено єдиним українським суперменом – Олексою Довбушем. Гуцули кажуть, що ватажок зробив на Синицях не лише комори для золота, але і підземні церкви.
В цій місцині великого каміння дуже багато, проте його важко помітити, бо навколо смерековий ліс. Тому бажано йти на цей маршрут з провідником, який не дасть вам заблукати і покаже всю красоту Синиць.
Якщо йти далі за маркером, то опинимось у Верховині. Це довший, але не такий стрімкий варіант спуску через Слупійку. Хоча я би радив вертатися іншим маршрутом. Повернувши назад до таблички «Комори Добвуша», яка служить орієнтиром, рухаємось до гори, де нас чекають нові цікавинки.
Дуже скоро виходимо на величезне скельне урочище. Тут немає дерев, бо всі вони згоріли – чи то від блискавки чи від людської діяльності. Але враження від місця вражаюче і містичне. Далі варто спускатися на дно цього урочища, яке просто всіяне невеликими печерами та розломами в кам’яній породі. Зупиняємось і уважно досліджуємо місцину.
Виходимо з урочища і йдемо далі вгору повз кам’яні брили. Дуже скоро нам треба починати спуск, стежка повертає ліворуч за маркером. Через 15 хвилин ми опинимося на знайомій полонині з якої ми піднімалися до каньйону, біля старої хати. Але ми повертаємось вже іншою дорогою, — вниз на чергову полонину.
Тут розташована хата-гражда, збудована 150 років назад. Кажуть, що їх залишилось всього три на всій Гуцульщині. Дах її залатаний, двері на замках – стан її ще досить непоганий. Тут часто випасають худобу, яку сторожить пес. Це унікальне місце, куди варто потрапити хоча б раз в житті.
Продовжуємо спуск за маркером. Стежка біжить серпантином через ліс, знову стає стрімко – будьте уважні, не спішіть! Через деякий час ми вийдемо на дорогу та до гірського струмка. Тут розташований ще один цікавий об’єкт – «Папієве джерело», що б’є з-під землі. Для туристів там обладнали пункт відпочинку – є стіл та лавки, можна напитися води і відпочити. Від джерела до траси йти ще хвилин 15. Переходимо через дерев’яний міст і ми вже на автобусній зупинці в селі Криворівня. Тут також є і магазин. В напрямку Косова чекати автобуса доводиться довго, а в салоні зазвичай багато людей, але це ж не причина сидіти вдома).
P.S. Загалом можна сказати, що наш кільцевий маршрут, тривалістю 4-5 годин, не є легкий, особливо на початку. Проте мандрівка має ряд переваг: чудові краєвиди, скельний каньйон, кам’яне урочище, велетеньські розсипи каміння, печери, унікальна хата-гражда та лікувальне джерело. Варто взяти до уваги, що це маловідомий туристичний напрямок, тому тут дуже чисто – немає сміття, а також не має ліній електропередач (ЛЕП), як на сусідніх гірських хребтах. Тому на Синиці безперечно треба йти, але обов’язково з провідником, бо легко можна заблукати. Інформації про гору в Інтернеті практично нема, але є одна хороша стаття, яку я рекомендую прочитати. Враженнями від мандрівки на гору також поділились косівчани з нашої команди:
Надія Риптик:
Синиці — це перша гора, яку я «підкорила». Думала спочатку, що це раз плюнути, та не все так просто, як здавалось. Коли піднімались на перший пагорб, думала, що далі я не зможу йти. Як сказав Сашко Бондаренко: «При першому сходжені, в тобі боряться дві людини – перша здається, а інша підкорює..» Коли піднялись вище, та побачила надзвичайно гарний краєвид і просто змушена була йти далі. Побували ми також в невеличких печерах та в каньйоні. Вдячна за те, що мене взяли із собою. Хочеться піднятись на інші вершини.
Олександр Бондаренко:
Синиці — непоганий маршрут для одноденної прогулянки: красива природа, великі кам’яні брили та «каньйон». Протягом маршруту можна побачити декілька невеликих печер та гуцульську хату-гражду. На відміну від Ігреця чи Писаного каменя практично нема оглядових майданчиків (окрім ділянки перед заходом в ліс). Цим на мій погляд Синиці програють. Проте, тут нема і проводів ЛЕП, як на Ігреці та на Писаному — в цьому безсумнівний виграш. Підсумок — потрібно йти на Синиці).
Юра Танасійчук:
На Синиці вийшли непогано, не зважаючи на такий дивний для мене, як туриста, який вже не перший раз в горах, підйом по руслу джерела. Похід видався цікавим і корисним для ніг — я б поставив оцінку 8 з 10 балів. Ще дуже красивим був краєвид на Чорногору! Цього разу до нашої команди, яка часто ходить в гори, додалась дівчина, яка змогла себе підкорити і гора підкорилась їй! Це надзвичайно круто бачити, коли в людини відкривається друге дихання і допомагає їй піднятись!
я вже десь 5-6 разів лазив на Синиці і біля старої гражди на мене часто нападали бики і коні))) будьте уважні)
ого! то з тобою небезпечно в похід ходити 😉
просто вони пасуться на горі там нема нікого того і до людей не звиклі – самі лякаються бігають кіпішують і людей лякають)
Скільки вже часу пройшло, а потрапила на статтю тільки тепер. Приємно згадати той момент, коли коли гори почали подобатись не тільки візуально!!
вже 10 000 переглядів!