Похід на Чорний Грунь (через Ігрець)

Похід на Чорний Грунь (через Ігрець)

Чорний Грунь – гора в масиві Покутсько-Буковинських Карпат, з висотою 1386 метрів над рівнем моря. Найближчий населений пункт – село Бережниця, Верховинського району, хоча швидше на гору можна потратити через хребет Ігрець з Буковецького перевалу.

Через Грунь проходять кілька туристичних маршрутів – «На гору Грегіт», «Від Пруту до Черемошу». Гора повністю заліснена, з невеликими розсипами каміння (греготами) на вершині. На Гуцульщині досить часто називають гори грунями, наприклад Чорний Грунь є також в масиві Горгани, Рахівського району Закарпатської області, з висотою – 1486 метрів. Тому ці вершини досить часто плутають.

Раніше, я вже описував похід на гору Ігрець та похід до села Снідавка і на Терношори через хребет Ігрець. Тому детальніше про добирання з Косова можна глянути в попередніх матеріалах, а в цій статті піде мова про мандрівку на гору Чорний Грунь, теж через хребет Ігрець. І тут варто сказати, що на Грунь я зміг потрапити лише з третього разу.

Перший раз, коли до вершини гори залишалось якихось 20 хвилин ходу, я потрапив з друзями в дуже сильний град та бурю. Світило сонце, але раптово з Чорногірського хребта налетіла темно-сіра хмара (на фото), яка за 2 хвилини накрила все навколо. Ми навіть не встигли одягнути куртки чи сховатися, – лише присіли серед полонини в шортах та футболках і накрились рюкзаками. Вітер дув просто шалений, а вже скоро почався дощ із градом. Температура повітря за 5 хв. впала на 20 градусів, гуркотів грім, а блискавиці, в руках сердитого Перуна, били в метрі від мене. Я вже думав, що це останній день в моєму житті і так би напевно і сталось, якби я не виключив телефон раніше. Подумки вже попрощався з усіма родичами та друзями, а град боляче бив по голові та ногах. Сильно змоклі та змерзлі, ми змушені були повернути на перевал в село Буківець і вернутися в Косів. Цікаво, що дуже схожий випадок, описував Михайло Коцюбинський в 1911 році в повісті «Тіні забутих ппредків». Ба більше – книга розпочинається саме із цих слів:

«Була гаряча днина. Ігрець закурився, земля парувала, од Чорногори бігли безперестанку хмари та виливались дощі, на які збоку світило сонце. Так було парно, що Палагна нізащо не полізла б на Грунь, коли б не приснився їй сон, який віщував для худоби недобре. Але ледве встигла Палагна злізти на верх, коли од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева. “Коли б не було бурі”, — погадала вона і обернулась лицем до вітру. Ну, так і є… Там клекотіла важка синьо-біласта хмара. Здавалось, сама Чорногора знялася в небо, готова спуститись на землю та все роздушити. Вітер біг перед нею та розпихав смереки, а гори й долини зчорніли одразу, як після пожежі. Нічого було і думати йти далі. Палагна заховалась під наметом смереки. Смерека скрипіла. Здалеку м’яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби, а високі гаджуги згинались удвоє по далеких верхах. “Ще аби градом не вергло”, — лякалась Палагна, загортаючись у кептар»

Гора Грунь


Фото Тарас Пасимок

Вдруге я піднімався вже з села Криворівня, де гора Ігрець теж є найвищою точкою, як і села Буківець, як не дивно. Йти треба дуже довго, адже набір висоти починається з «ями», а не з перевалу. Тому я не рекомендую так іти на гору. І от коли до вершини Чорного Груня залишилось якихось 300 метрів, то дорогу нам перекрив величезний бик. На щастя, неподалік був дуже густий смерековий ліс, де ми швидко змогли заховатись. План був простий – перечекати тихо між деревами і коли бик про нас забуде, то швидко вийдемо на стежку до гори. Але не так склалось, як гадалось! Бик не лише не забув про нас через 15 хвилин, але і вирішив, що пора діяти, а не чекати нас на стежці. Отож добряче розігнавшись, бик залетів прямо в серце густого лісу, де ми ховалися, – залишалось лише тікати! Я чув позаду, як бик ричить і б’є копитом об землю, там що гул стояв у вухах. Бігли десь хвилин 15 (1-2 км.), поки не зупинились. А бик ще довго кричав, що ми порушили кордони його пасовища.) До речі, це не перший такий випадок – знайомі розказували, що бик там справді навіжений і часто кидається на людей!

Але я ж не з тих, хто легко здається і пішов на гору третій раз. Нарешті це було успішно, навіть з ідеальною погодою, тому зміг зробити багато фото та відео. Отож, з Буковецького перевалу на гору Ігрець підніматись десь 1.5-2 години. Йти досить важко через різкий набір висоти. А далі по хребту до Чорного Груня йти вже набагато легше. Теж десь до двох годин. З правого боку гарно видно Сокільський хребет, а з лівого Білу Кобилу та всю панораму найвищого в Карпатах Чорногірського хребта (на фото). Заблудитись не можна, бо на хребті зробили дуже серйозну ґрунтову дорогу, а в кінці хребта треба стежкою через ліс пробігти десь 15-20 хвилин і ось ви вже на вершині Чорного Груня.

Цього разу я просто обійшов биків лісом, а не йшов стежкою через полонину. В лісі було дуже багато червоних голубінок – може то вони так злять биків? Я не знаю… Але все йшло, як по маслу. На самій вершині вже і сніжок був (на фото). Розсипи каміння на фоні Грегота та Білої Колиби дуже скромні. Каміння багато нема, – зате дерев море. То скоріше не Чорний Грунь, а Зелений). В праву сторону від вершини біжить стежка до гори Кам’янистий (1369 м.), а в ліву – спочатку стежка, а згодом широка дорога до села Бережниця.

Хребет Ігрець


Фото Сашко Хтоце

Так як була хороша погода, то я вирішив спускатись в сторону Бережниці, бо давно хотів побувати в тій стороні, а не вертатись назад до Буківця. І не прогадав – краєвиди просто вразили серце і захопили душу. Бо хоч вершина Чорного Груня вкрита лісом і краси Карпат не побачиш, але якщо трохи спуститися до Бережниці, то опинимося на повністю безлісому хребті, де лише одні полонини і можна насолоджуватися панорамою Карпат на всі 360 градусів. Навіть, через сніг, було добре видно колишню обсерваторію «Білий Слон», яку зараз відновлюють, на Попівані. Також чудово, як на долоні, видно гору Білу Кобилу, про яку я вже писав раніше, а також найвищу вершину Косівського району – гору Грегіт (на відео). Згодом, коли спускаєшся трохи нижче, то з лівого боку чудово видно весь хребет Ігрець з іншого боку, а також гори Копілаш та Писаний Камінь (на фото).

Відео

В Бережницю я спускався десь 3.5 години і згодом вийшов до траси Верховина-Косів. Село розташоване між високих гір, в дуже мальовничому місці. Не дивно, що тут величезних готелів та зелених садиб більше, ніж звичайних хат. Безперервно чути рев від бензопил – селяни активно пиляють ліс, бо що там робити? Неприємно вразили купи сміття, які не лише валялись попри дорогу, але і на самій дорозі його вистачало (на фото). Видно проблема сміття для Верховинського району така ж актуальна і невирішена, як і для Косівського.

Загалом враження від походу лише позитивні – з Косова виїхав в 8-55, на Буківці в 9-40, на Ігреці був в 11-00, на Груні в 12-00, а на трасі в 15-20. В 16-00 мене забрав автобус на Косів. Отож, відкрив для себе новий чудовий туристичний маршрут і вам рекомендую туди піти!

P.S. До речі, активно ведуться робити по електрифікації того району. Зі сторони Буківця, через весь хребет Ігрець, тягнуть високовольтну лінію аж до Чорного Груня. Те саме і від сторони Бережниці в сторону Груня – робота йде ударними темпами, одночасно працює кілька бригад. Жителі Буківця розказали, що то має бути «конкурент Буковеля» на Білій Кобилі – тобто потужний гірськолижний курорт, неподалік Верховини. Загалом ідея гарна – і туристи будуть і місцеві щось зароблять, але все це руйнує і спотворює природу. Також, люди кажуть, що відома на всю Україну ведмедиця перейшла з Уторопів на Космач, де вночі трусила грушку в людей. Ще один «медвідь» напав на дівчину в Бистреці, яка збирала гриби, але їй пощастило і вона змогла втекти. Тож будьте уважні в лісі!

Тарас Пасимок