Як проводить вечір гід з Косова

Велосипед, футболка з лого Супермена і «літня» борода – взимку ще довша:

– Привіт, готова?

– Ще б пак!

Спочатку річка, потім робота

Це гід Тарас Пасимок. Колись ми разом вчилися у Києві на журналістів. Університет дав відмінну англійську, навчив ораторському мистецтву та вмінню писати круті тексти. Але Тарас повернувся до рідного міста, де став екскурсоводом:

–  Я отримав червоний диплом, але це був час президентства Януковича. Мені казали на співбесідах: «Пиши російською». А в мене вся родина в УПА, я сам наполовину гуцул, наполовину бойко. Я пишу тільки рідною мовою.

Нині він розвиває інтернет-ресурси краю: «МапаКосів», «Гуцулія. інфо», «ВелоКосів», «Місто Косів» і «Косівська підпільна чайна». Там можна обрати собі маршрут, почитати мандрівні історії і замовити послуги гіда.

Ми йдемо залитою сонцем косівською вуличкою.

Під ногами гравій, босоніжки піднімають пил. Обабіч дороги чепурні карпатські хати, я зупиняюсь і від серця кажу:

– Як же у вас красиво!

Тарас схвально киває. Він звик до неймовірних краєвидів і сусідів з хорошим смаком. У рідному місті та регіоні знає кожну стежинку. Університет допоміг освоїти англійську, ораторське мистецтво та написання журналістських матеріалів. Тож далі розвиток був очевидним: екскурсії.

Влітку у Косові спекотно та волого, тому робота пересувається на вечори. Та зараз тільки 16-та година. Я розслаблено вийшла у купальнику та домашній сукенці: до річки 5 хвилин, потім забіжу переодягнутися.

–  Десь близько 18-ї спадає спека, –  каже Тарас. Можна поїхати з туристами на Терношорську Ладу –  це красиве скельне утворення. Там можна купатись. Ще у нашому регіоні є «місце сили» –  Купіль Мавок з крижаною водою. Кажуть, купання у ній омолоджує. Туди веде просто гірська дорога, а назад каньон: скеля розходиться на дві частини, йдеш наче тунелем.

Але сьогодні у нас буде інший маршрут.

Моя уява сміливо витісняє розпечений вагон, який привіз мене сюди. Тепер час гір, мавок та водоспадів. Ми спускаємося по валунах до річки Рибниці: її дно цієї весни штучно зробили глибшим. Все для туристів. Тепер всюди досі по коліна, але є кілька метрів, куди не страшно навіть стрибати зі скелі.

На гору у купальнику

Біжу до води і пірнаю у стрімкий потік. Вода за день встигла нагрітися. Тарас теж у воді: пильно спостерігає за мною. Сьогодні я його туристка і він відповідає за мене. Не встигаю вийти з води, як:

– Давай збиратися. Схоже, що дощу не буде – це рідкість. І ми можемо побачити захід сонця на горі.

– Зараз зайду перевдягну…

– На це немає часу. Іди так.

Ввечері на гору у купальнику? Ввечері на гору у купальнику!

Маршрут на гору Острий вважається одним із найлегших.

Спочатку він тягнеться серпантином вздовж Рибниці і можна бачити, як люди на гірських пляжиках стають меншими і меншими. Нависають круті скелі, шумлять маленькі водоспадики. Пахне гарячим камінням і сонцем:

– До речі, тут неподалік є Таємничі водоспади – я туди теж туристів вожу, – розповідає дорогою Тарас. – Знаєш, чому Таємничі? Бо я їх так назвав. І назва прижилась.

Асфальт змінюється лісом. Природа дихає прохолодою, десь квакають маленькі жабки. Я перестрибую калюжі, тримаючись за дерева. Попереду підвісний міст. Під ним провалля вниз метрів на 10 і кам’янисте дно річки. Основи мосту – тонкі металеві конструкції, а під ногами… Господи, це ж старі дошки, прибиті як попало!

– Тут їздять мотоциклісти на важких байках…

Збираю докупи усю свою сміливість.  Все, на що її вистачило – фото для вас.

Коли зовсім стемніє, увімкнуться ліхтарики. Провалля не буде видно. Залишиться тільки шум води і міст у невідоме.

Ракети і ровери

Дивлюсь на Тараса та не дивлюсь під ноги: міст подолано. Сонце починає активно хилитися до обрію: маємо встигнути зустріти його захід на вершині. Прискорююсь. Мій гід, здається, може йти тут з заплющеними очима. Чи їхати велосипедом. Заплющивши фари.

Крім пішого туризму, Тарас розвиває і велосипедний. Роверів тут багато, вони якісні, недорогі і на будь-який смак.

Серед гір тут прокладені професійні траси для спортсменів-даунхільщиків, але звичайні косівчани теж переважно на двох колесах. Громадського транспорту нема, час і натхнення є:

– Тут це модно і престижно. Є хлопці, що вкладають 2-3 тисячі доларів щоб купити велосипед і ще стільки ж потім, щоб його покращити. Влітку ми з хлопцями спільноти «ВелоКосів» вечорами, якщо нема туристів, їдемо у якесь красиве місце. Беремо дрон. Знімаємо красиві відео для розвитку цього руху.

Точніше, так було до війни.

Українці їдуть у Карпати відпочити від сирен та обстрілів. Проте Косів неподалік від міста Бурштин, у якому є велика теплова електростанція. Ціль рускіх ще з першого дня війни:

– В перший день у мене вдома шибки тряслися, хоча летіло все далеко. Це гори, так проходить звук, – розповідає Тарас, вправно піднімаючись всипаною листям стежкою.

А ще тут ракети можна бачити низько, метрів 15 над землею. Тварі їх запускають через територію інших країн і наскрізь через Косів. Тому це міф, що всюди в Карпатах тихо.

Африканські барабани та чайна церемонія

До вершини уже зовсім трішки. Сонце чекає. Вечір уже тут, він огортає гори. Ноги гудять, а душа радіє. Співають пташки. Моє дихання збивається, та я встигаю ставити запитання. А Тарас? А що йому: звичайний понеділок:

– Мої туристи майже всі іноземці. У них нема «матрацного» відпочинку. Для них відпочити – це дуже активно провести час. До мене приїздив працівник мерії Лондона, айтівці з компанії «Apple”. Був ще турист старше 50-ти років: йому було  цікаво все. Один вечір похід, інший – велосипед, на третій на рафтинг поїхав. Їм у нас дуже цікаво і дешево. Скоріше б перемога і далі їх продовжити закохувати в Україну.

Та попереду осінь. Міжсезоння. Дощів стане ще більше. Осінніми вечорами Тарас дістане барабани і запросить на майстер клас з гри або проведе чайну церемонію.

Для Карпат ці нетрадиційні атракції в новинку. Тому попит є.

Вершина! Місто як на долоні. Легкий вітерець. І сонце, сонце! Воно розфарбувало нас і  все довколо помаранчевим. Хмар нема. Тільки ми, гори і вечір.

– Я бачу таке лише кілька разів на рік. Нам дуже пощастило, – Тарас замріяно замовкає, вдивляючись у далечінь.

Сонце сідає дуже швидко. Та кілька годин підйому були варті того. Попереду спуск і ніч – уже о 21-й в Косові припиняють працювати магазини і кафе. Та наступного вечора, коли спаде спека, Тарас прокладе новий маршрут.

Він вірить, що у гір є своя магія. І готовий ділитися нею з іншими.

Також читайте:

Як проводять вечори жителі Косова Карпатський вечір Похід у Карпати з гідом ТОП-10 місць Косівщини