Соколівка туристична
Туристам, які люблять відпочивати в тиші, варто відвідати одне село на Косівщині. Тут неймовірні гірські краєвиди, традиційна архітектура, є мальовнича річка та навіть два водоспади.
Справжня перлина Карпат: де шукати своєрідне гуцульське село з традиційною архітектурою Село Соколівка оточене горами та розташоване біля річки Рибниця, що робить його мальовничим і спокійним місцем. Тут немає натовпів туристів через нерозвинений туризм, а також є можливість насолоджуватися традиційною гуцульською архітектурою та природними водоспадами. Це все сприяє відпочинку в тиші та спокої. У Соколівці можна помилуватися річкою Рибницею, водоспадом Соколівським та водоспадом Дзеркальним. У Соколівці можна побачити традиційну гуцульську архітектуру, зокрема церкву Зіслання Святого Духа, яка датується 1866 роком. Церква має хрестоподібний план, одноверху конструкцію і п’ятизрубну будову з ажурно різьбленим і позолоченим іконостасом. На Косівщині є одне село, де природа просто неймовірна, і воно досі залишається непопулярним серед туристів. Воно розташоване в оточенні гір, там є річка та два водоспади. А ще в селі можна побачити унікальні приклади гуцульської архітектури.
Село Соколівка з усіх боків оточують гори. Воно розташоване біля підніжжя чотирьох хребтів: Брусного, Сокільського, Старої та Семенови. Висота над рівнем моря – 450 метрів у районі центру. Через Соколівку протікає мальовнича річка Рибниця, що є правою притокою Пруту. А ще в селі можна помилуватися двома водоспадами. Перший – Соколівський, розташований на річці Рибниці й має висоту 1,5 метра. Другий – Дзеркальний, розташований на безіменному струмку, біля скелі Дзеркало.
На карті є лише Дзеркальний водоспад, тому аби дійти до Соколівського, треба запитувати дорогу в місцевих. Це, власне, є вказівкою на те, що туризм у Соколівці не розвинений. Тут можна відпочити без натовпів туристів, так би мовити, “для душі”. У Соколівці можна побачити приклади традиційної гуцульської архітектури, зокрема церкву Зіслання Святого Духа. Храм датується 1866 роком. Він дерев’яний, хрестоподібний у плані, одноверхий і п’ятизрубний, що і є ознаками давнього місцевого стилю. Усередині зберігся ажурно різьблений та покритий позолотою іконостас з декількома рядами ікон, царськими та “дияконськими” бічними воротами.
У селі проживає небагато людей – станом на 2021 рік трохи більше як дві тисячі осіб. Відстань до Косова – 8 кілометрів, а до найближчої залізничної станції, а це у Вижниці, – 19 кілометрів.
Хребет Сокільський
Сокільський хребет — частина Покутсько-Буковинських Карпат у межах Косівського району Івано-Франківської області. Загальна протяжність — 15 км., максимальна висота — 940 м.
Сокільський, як і Писаний Камінь, користується великою популярністю серед туристів, — як мешканців Косівщини, так і гостей з інших міст. Піший маршрут є досить простий і легкий. З вершини хребта відкриваються чудові краєвиди на Ігрець, Хоминський та Писаний камінь.
Серед цікавинок — велика кількість мальовничих пісковикових скель (висотою до 40 м.). На багатьох з них прокладені скелелазні маршрути, тому радимо захопити з собою альпіністичну мотузку, метрів так з 50, альпіністичну систему і кілька карабінів, — додатковий викид адреналіну гарантовано.
Легенда також відзначає, що на камінні була сторожова залога опришків, які трембітою подавали сигнал про небезпеку. Найвищою з трьох скель є Чортів палець, або Бесівський камінь, який піднімається по крутосхилі на висоту близько 30-ти метрів. За характером наскельних зображень, структурними особливостями можна дійти висновку про те, що на Лесівському камінні виявлено унікальне святилище, яке має складну структуру.
Село Соколівка — перша письмова згадка 1630 р. Межує з селами Город, Бабин, Яворів, Річка. Відстань від Косова 8 км, висота над рівнем моря — 450 м.
Цілющі джерела на Косівщині цікавлять туристів та місцевих мешканців. Особливо, роль цих джерел зростає в часи глобального потепління, коли в косівських криницях часто пропадає вода і десятки людей щодня йдуть на джерело за такою важливою гірською водою. Ще одна причина популярності — це м’якість води з джерел, на фоні води з криниць, адже на Косівщині вода дуже жорстка (тобто має крейдяний осад), що шкідливо для організму (утворюється каміння в нирках).
Знайти Соколівське джерело не так легко, хоч воно і розташоване практично на трасі Косів-Верховина, проте заховане в гущі дерев. Потрібно рухатись з Сококолівки та в сторону села Яворів і навпроти дерев’яного мосту повернути ліворуч та пройти лісовою дорогою 30 метрів вверх. Джерело буде з правої сторони лісової дороги, що веде на легендарний Сокільський хребет. Вода там дуже смачна та прохолодна, завжди втамовує спрагу мандрівників та місцевих гуцулів.
Висота джерела — 462 метри над рівнем моря, відстань від Косова 9 км, орієнтиром вам буде дерев’яний міст з правої сторони дороги (на фото).
Веломаршрут Косів-Соколівка через Бабин (середній)
Його переваги: недалеко від Косова, мальовничий, «непопсовий», з тривалими гірськими спусками. А недоліки, – це затяжний підйом з Бабина, де доведеться довго і наполегливо тручєти ваш байк вгору. Цікавинкою цього маршруту може стати приватний музей гуцульських старожитностей Богдана Петричука в с. Бабин.
Активний відпочинок вже давно увійшов у моду: це здорово і доступно, це приносить справжнє задоволення. А Карпати — це найкраще в Україні місце для активного відпочинку і не тільки взимку. Карпати влітку — це чиста природа, мало людей, ягоди і гриби, світанки під хмарами — краще гір можуть бути тільки гори! Мета проекту «ВелоКосів» — це популяризація туристично-культурного потенціалу Косівського району серед українських та іноземних туристів, налагодження міжнародних зв’язків і, як результат, покращення економічного, туристичного і культурного розвитку Косівщини. Веломандрівки Карпатами: карти, треки та маршрути. Відпочивайте на велосипедах, діліться враженнями, живіть активно, любіть людей та поважайте природу!
Веломандрівка Косів-Шешори (через Соколівку)
Легкий, але цікавий маршрут, який традиційно розпочинається на косівській автостанції, — рухаємось в сторону Верховини, через мальовничі гуцульські села Город та Соколівка. Їдемо швидко та із задоволенням, по новому асфальту.
В центрі села Соколівка робимо традиційний привал, біля церкви бачимо роздоріжжя – ліворуч траса на Яворів та Буковецький перевал, а праворуч – на село Річка. Повертаємо праворуч і їдемо метрів 500 вниз до залізного мосту, а за ним різко повертаємо праворуч – орієнтиром служить велика двоповерхова біла каплиця в селі Соколівка, де щороку традиційно відбувається купання на Йордана.
Далі, переїхавши річку через дерев’яний місток, прямуємо затяжним підйомом в гору, по грунтовій дорозі. Дорога в досить хорошому стані, чим вище піднімаємось, то бачимо красиві краєвиди села Яворів, хребта Сокільський та інші гори.
Проїхавши десь близько кілометра вздовж течії потоку, ми успішно виїхали в селі Шешори, біля підвісної кладки. Сонце припікало, а наші «залізні коні» були вкриті болотом, як і ми, – отож було прийняте дружнє рішення поїхати на річку Пістиньку, щоб скупнутись і почиститись.
Веломаршрут дуже крутий і вартий уваги не лише велосипедистів, але і пішохідних мандрівників, хоча краще його їхати чи йти в суху погоду.
Соколівка – лісова хатинка УПА
В 2014 році, в селі Соколівка на присілку «Кирничне», відбулося урочисте відкриття лісової хатини — в пам’ять воїнів УПА. Дерев’яний будинок збудували не під землею, а на поверхні, бо в тій місцевості кам’янистий грунт. Хатинка повстанців розташована в дуже мальовничій місцевості, звідки відкривається чудовий краєвид на Сокільський хребет.
Дерев’яний будинок збудували не під землею, а на поверхні, бо в тій місцевості кам’янистий грунт. Хатинка повстанців розташована в дуже мальовничій місцевості, звідки відкривається чудовий краєвид на Сокільський хребет. Будівля розташована біля гірського джерела із смачною та лікувальною водою. І хоча добратися до криївки не є легко – треба підніматися 2-3 км. гірським серпантином, але цей об’єкт цілком може бути цікавим не лише в історичному плані, але й пізнавальним пішохідним туристичним маршрутом. Як повідомив лісничий Косівського лісництва Пліхтяк П.П., це вже друга така споруда побудована лісгоспом в Косівському районі, відновлений бандерівський бункер вже є в селі Микитинці, який був останнім прихистком сотенного «Білого».
Також там є смачне джерело. Даний об’єкт розташований на високій горі, тому він поки не є відомим серед туристів.
Веломандрівка до лісової хатинки в Соколівці
Косів-Соколівка-присілок Кирничне-лісова хатинка-джерело. Маршрут традиційно розпочинається із автостанції в Косові і далі рухаємось вулицями «Небесної сотні» та Івана Франка до села Город. Далі їдемо Облазом, повз хребет Острий, трасою Косів-Верховина.
За 20 метрів до церкви в центрі села Соколівка є поворот праворуч до річки Рибниці. Проїхавши повз цвинтар, який служить орієнтиром і перейшовши через дерев’яний місток, ми починаємо затяжний підйом до джерела. Цей маршрут буде цікавий не лише велосипедистам, але і мотоциклістам, пішоходам чи просто туристам на всюдихідному транспорті. Якщо ви не маєте бажання тягнути велосипед вгору, бо їхати там майже нереально через стрімкий набір висоти, то можете залиши «вел» внизу біля річки.
Як це не дивно, але на присілку Кирничне живе дуже багато людей. Тому ви легко зможете уточнити ваш маршрут в людей, які живуть повз дорогу. Чим вище ви піднімаєтесь, тим кращий краєвид відкривається на Покутсько-Буковинські Карпати. Часто від косівчан можна почути, що в нас все таке нудне і нецікаве — тому варто їхати «чорт-зна-куди» і вже там точно є гарні краєвиди та справжні гори. Я категорично не згідний із таким підходом до принад Косівщини. Просто ми самі так мало знаємо про наш район, що здається ніби тут немає нічого цікавого. Але мій опис даного маршруту наглядно показує, що можна робити нові та унікальні мандрівки в радіусі 10 км. від Косова.
Отож, піднімаючись на гору я побачив, що заблукати досить легко — багато доріг ведуть до приватних хат і можна зійти з головної дороги. Тому краще перший раз йти туди з гідом і трекером, щоб добратись на гору.
Десь за 1-1.5 години я був майже на вершині і тут почалися справжні пригоди. На верху ще лежав сніг і разом із глеєм-глиною мій велосипед геть заклинило від болота і прийшлось останні 400 метрів його нести на плечах. Ну чого лише не зробиш заради опису, треку та фотозвіту 
Хоча я б не радив повторювати мій геройський «марш-кидок». Бо сама лісова хатинка є не на самій вершині гори, а на 100 метрів нижче і там дорога відповідно сильно заболочена. Спускаючись до хатинки виходимо на велику поляну, де раніше була полонина колгоспу. Звідти відкривається чудовий краєвид на Сокільський хребет.
Сама хатинка розташована в лісі, але там зараз проходить рубка і можливо скоро і від хатинки буде теж гарний краєвид. Сама атмосфера і аура місця дуже позитивна. Вода смачна і хочеться посидіти-побути там якнайдовше. Думаю, якщо домовитись із держлісгоспом, то можна залишитись на ночівлю в хатинці. Там є великий стіл та лавки, а також два дерев’яних ліжка, хоча на підлозі зі спальниками теж може 4-5 людей поміститись. Ну і як варіант, щоб не просити дозволу для ночівки можна йти з палатками — на полонині їх можна поставити без проблем, а вода завжди під рукою.
Правда на зворотній дорозі також не обійшлося без пригод. Виявилось що одна із старих доріг була у поганому стані і місцеві користувалися стежкою, щоб потрапити в центр. Отож я на всій швидкості мчуся повз здивованих гуцулів, які кричали мені вслід, що це «часная тєриторія». Я вже думав, що залишусь на присілку навічно, від пострілу «бандерівського гвера» в спину, але пояснив хлопцям ситуацію і вони мене направили правильною стежкою додому Всі дві дороги є на треку, тому вам вже не доведеться потрапляти в мою ситуацію.
Льодове містечко в Соколівці на Йордана (Водохреща)
Підготовка та святкування Водохреща чи, як говорять на Гуцульщині, Йордану — традиція, що базується на давній загальноукраїнській, і в той же час тут вона набула досить своєрідної форми. Так, в селі Соколівка Косівського району, окрім традиційно вирубаного хреста в ополонці, з льоду вирізають браму, дерева, янголів, інформують
Соколівка налічує більше десяти присілків. Кожного року напередодні свята на ріці працюють жителі одного з них. 2000 року хтось проявив фантазію й вперше вирізав не лише хрест, але й браму. Присілок, що працював наступного року, вдосконалив знахідку попередників і додав свої елементи. Тепер рік за роком льодове містечко збільшується, традиція зміцнюється. А сьогодні мешканці Соколівки чекають у льодове містечко туристів та гостей. Пропонуємо переглянути відео приготувань з висоти пташиного лету. Раніше йшлося, що сьогодні православні і греко-католики відзначають Богоявлення Господнє.
У косівському селі Соколівка майже 30 років поспіль на Йордана біля річки споруджують льодове містечко. Кожного разу придумують щось нове. Якщо зима тепла, то замість криги пиляють березу. Робота кипить аж тиждень: усі від старого до малого кидають свої справи і цілою громадою йдуть до річки будувати. Бо то є традиція. На Франківщині далеко не одне село зводить льодове містечко на Йордана, але в Соколівці кажуть, що саме вони були найперші. Офіційно почали традицію ще в ’92-му, придумали її церковні брати.
«За комуністів ми роками мусили потайки святити воду на Йордана, – каже Василь Кознюк. – А коли стали незалежними, людям у селі захотілося, аби то було гарно, пишно». Хоча настоятель сільського Храму зішестя святого Духа отець Василь Дійчук пригадує, як був ще малим, коли в Соколівці до Йордана зробили перший великий хрест із льоду. І то було наприкінці 80-х. Зібралися кілька ґаздів і після Святвечора, коли добряче стемніло, пішли «на ріку» вирубувати кригу.
Соколівка – село велике, має аж 22 присілки. Щороку льодове містечко споруджує інший присілок, або об’єднуються кілька малих. Виходить, що черга кожного присілка наступає приблизно раз на 10-12 років. Цікаво, що між присілками ще здавна зародилася конкуренція: кожна громада старається вигадати щось цікавіше, ніж у попередні роки. Тому щоразу дійство стає все більш помпезне. «Що би то був за гуцул, якби не хотів зробити краще, ніж у сусіда?», – сміється Василь Кознюк. А ще буде фотозона, дзвіниця, довжелезна арка, яка світитиметься гірляндами, велика золота зірка, красиво облаштований підхід до води і дерев’яна палатка, аби перевдягнутися.
До речі, усі витрати на спорудження містечка бере на себе задіяний присілок. Люди починають збирати гроші ще з осені. Цього разу кожна хата здавала по три тисячі гривень. Хоча це не примусово. Якщо в сім’ї біда, то ніхто не вимагатиме грошей. Кожного року на початку зими вся Соколівка переживає, чи буде лід. Ще донедавна майже завжди був. Кригу спершу брали у Косові в ставках, а потім свої ставки викопали у селі.
На Йордана до Соколівки щороку з’їжджається купа люду, не лише з області, але й з України – побачити льодове містечко. Дорога від центру до річки завше забита людьми і машинами, а це аж кілометр. Якось маршрутний автобус відстояв цілу годину поки зміг проїхати.
«Таке багаторічне слідування традиції є ще й чудовим прикладом для наших дітей, – каже отець Василь. – Вони помагають батькам, теж діляться своїми ідеями… Ви би бачили, як у них очі горять. Розумієте, у Соколівці така згуртована і свідома громада була завжди. Сільську церкву, яка діяла ще з 1866 року, люди зуміли зберегти протягом усієї радянської доби. Навіть ті, хто працював на державних роботах, кожного тижня їхали до Франківська до уповноваженого в справах релігії писати заяви, аби не дали церкву закрити. Потім людям за це навіть пенсію не давали. З нашого храму комуністам так і не вдалося зробити склади».
Фактично вже за кілька тижнів до Водохреща господарське життя в одному з присілків Соколівки завмирає, люди живуть лише льодовим містечком.
Те, що власними силами сотворили ці талановиті майстри і справді вражає своєю довершеністю. Це і дзвіниця у формі вхідної арки, і церковця-каплиця, і пам’ятник «Слава Україні», величаві хрести, віфлеємська шопка з березового матеріалу. Дітей потішає льодяна гірка. Спорудження льодового містечка вже стало доброю традицією для соколівчан. Створені місцевими умільцями унікальні різдвяні атрибути засвідчують про глибоку віру і любов людей до Всевишнього, їхню жертовність щодо дотримання релігійних традицій.
18-19 січня священики здійснюють чин освячення води. Вважають, що від Надвечір’я Богоявлення (18 січня) і до півночі Богоявлення Господнього (19 січня) уся вода набуває чудодійних властивостей, які зберігає протягом усього року. Люди здавна вважали освячену йорданську воду за велику святість. її мали у кожній родині, бо вірили, що вона має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Ця вода і справді зберігає в собі якусь надприродну силу: вона не псується, не набуває неприємного запаху. Феномен йорданської води підтверджують і науковці. Вона допомагає зцілити тілесні і душевні недуги. На Водохреща чимало охочих занурюються в крижану купель, щоб отримати заряд здоров’я на цілий рік.
А ще фізичні властивості води підсилює позитивною енергією щира молитва. Отож віряни у свято Водохреща молилися й за тих, хто оберігає наш спокій, молилися, щоб нарешті запанував мир в Україні, щоб наша держава була цілісною, чого хотіли й за що боролися наші діди і прадіди.
Двоповерхова капличка в селі Соколівка
Чудовою і оригінальною спорудою є двоповерхова капличка в селі Соколівка, біля річки за церквою. При нагоді стараюсь туди заїжджати на велосипеді.
Каплиця – це невелика християнська будівля без спеціального приміщення для вівтаря. В Європі їх ще називають – капелла, а в Росії – часовня. Назва походить від терміну «часы», так називаються короткі служби в Православній та Католицькій церковних конфесіях.
Раніше каплички будувалися в місцях поховання святих, явлення Божих сил, цілющих джерел. Також, як правило, їх споруджували у віддалених районах для людей, які в силу старості чи отриманих каліцтв, не могли постійно ходити на службу в головний храм і тому відвідували каплицю. Насправді, ця традиція має давнє коріння і в свій час була виправданою. Як відомо, гуцули є глибоко релігійні люди і за жодних обставин не могли пропускати Службу Божу. Але так як люди в горах жили далеко один від одного, а церква була лише одна в центрі села, то через погоду, особливо взимку, добиратися туди було дуже важко. Тому люди разом будували маленькі церкви (каплички) на куті чи в присілку, щоб молитися і не грішити.
За документальними даними церква збудована у 1866 році з добротного довгостійкого дерева.В основу храму закладено центральний хрестовий тил. З урахуванням вівтаря, тетраподу та бабинця. Талановиті зодчі села (Господь знає їх імена) вписали свої довговічні автографи в літопис рідної Соколівки, доклавши неабиякий хист, зусилля, природне чуття й естетичний смак у цей шедевр дерев’яної архітектури. Прекрасна сакральна споруда поставлена на дубові підвалини. Основа з’єднана в традиційні «кані». Закид зроблений з міцних смерекових брусів, завезених з місцевого лісу. Форми притвори, фронтонів, хорів продумані, вишукані і зручні. Бані церкви в первинному вигляді були покриті колотою гонтою у гуцульському стилі. Перекриття було «запущене» довготривкими природними барвниками.
Серцем храму є величавий ошатний вівтар. Він має «царські» ворота і двоє бічних «дияконських» дверей. Іконостас складається з кількох рядів образів-ікон. На думку кандидата мистецтвознавства з м. Косова Олега Слободяна, це справжні високомистецькі твори. Вівтар оздоблений ажурною і рельєфною різьбою, що покрита позолотою і вражає парафіян та гостей своєю красою, гармонією і довершеністю. Наприкінці 70-х і на початку 80-х років минулого століття виникла необхідність заново перекривати бані церкви і дах (бо вже протікав) добротною бляхою.
Це був період розгулу войовничого атеїзму. Задумане втілити в життя було нелегко. Односельці пригадують, що цією важливою роботою безпосередньо займався світлої пам’яті колишній старший церковний брат, голова церковного комітету Петро Григорчук, який жив на присілку Горби. За його порадою і вказівкою, цинкові та алюмінієві листи бляхи, накриті верітками, Петро Рибенчук з кутка Зелена вулиця перевозив фірою у сховок на цвинтарі. Там листи прикривали сухим листям і гіллям. Майстрам іноді доводилось викінчувати покрівельні роботи даху в нічний час, при світлі ручних і кишенькових ліхтарів, а то й при світлі місяця. І одного прекрасного дня церква засяяла на сонці усіма кольорами веселки.
Та несподівано, проїздом на Верховинщину, в село завітав непроханий гість з обласного центру (нині уже покійний), який відповідав за атеїстичну роботу на Прикарпатті. Він звернувся до голови церковного комітету з принциповим запитанням: «За які кошти придбано будівельні матеріали?». Петро Григорчук подав йому список прізвищ, які безкоштовно трудилися на перебудові і хто офірував свої пожертви на потреби церкви. З’ясувалося, що до списку було внесено прізвища жителів села, яких уже не було серед живих, і що спитаєш з покійників? Але головний атеїст області не вгавав. Він прискіпливо кинув оком на сяючі купол і бані, на яскравий, вилитий із срібла фасад. Знервований чиновник наказав або зірвати алюмінієву бляху, або перефарбувати фасад. Представникам церковного комітету довелось підкоритись горе-настановам чиновника і виконати його наказ. Але з часом, під дією вітру і дощу, зелена фарба облущилася, і церква знову засяяла на сонці фасадом, мов вилита зі срібла.
Соколівчани пишаються тим, що в радянські часи їхній храм Божий залишався чи не єдиним діючим в околиці. У великі свята до нього сходилось багато люду на Богослужіння з різних населених пунктів району. І до цього часу у цьому селі збереглись місцеві релігійні звичаї, традиції, обряди, адже горяни щиро турбуються про свою духовну святиню.
Перших гостей відреставрований ресторан прийняв 7 липня 2002 року.
Ресторан «Колиба» розташований на околиці села Соколівка біля автодороги Косів-Верховина. Поруч з колибою:
- протікає швидкоплинна річка Рибниця з красивими водоспадами;
- неподалік працює валило, в якому відбувається кінцева обробка знаменитих на весь світ місцевих Яворівських ліжників;
- є природні джерела з кришталево чистою, цілющою холодною водою;
- у навколишніх оселях проживають народні гуцульські майстри, золоті руки яких творять прекрасні вироби з дерева, вовни;
- від «Колиби» бере початок еколого-пізнавальна стежка «Ріка Рибниця — хребет Сокільський».
- екологічно чисті продукти та улюблені страви горян, які відзначаються поживністю і надзвичайно корисні для організму, особливо такі, як кулеша і бануш із кукурудзяної муки, квашена особливим способом молоко-гуслянка, коров’яча і овеча бриндза, свіжі овочі і фрукти та вишукані блюда з них, страви із свіжих, сушених, маринованих і солених грибів;
- фірмовий напій — чай заварений із лікарських цілющих трав, зібраних на високогірних полонинах Карпат.
Ресторан може приймати влітку одночасно 100 відвідувачів, узимку — 50. Загальна площа приміщення 80 квадратних метри. Ви будете приємно вражені якістю обслуговування, яке здійснює привітний молодіжний колектив, який пригостить вас гуцульськими стравами, приготовленими за власними особливими рецептами!
Як відомо, найкращий спосіб мандрувати по туристичних місцях на Гуцульщині – це велосипед! Саме тому всі детальні описи маршрутів та gps-треки описані мною на сайті «ВелоКосів»
Маловідомий водоспад в с. Соколівка на Косівщині, Івано – Франківської обл. У вузькому скельному каньйоні. Біля семи каскадів, загальною висотою орієнтовно 30 м.
Важкодоступний, захаращений, є небезпека каменепадів (був прецидентик😏). Влітку маловодний.
Але тепер просто фантастичний.