Кобаки туристичні

Кобаки – одне з найбільших сіл Косівщини, розташоване приблизно за 18 кілометрів від Косова, на берегах річки Волиці та на узбережжі Черемоша. Сьогодні село входить до складу Рожнівської сільської громади, його площа майже 23 квадратні кілометри, а населення перевищує 2500 осіб.

Перше письмова згадка про поселення датується або 1442, або 1450 роком (джерела тут трохи різняться, але обидві дати говорять про те, що селу вже понад пів тисячоліття). У давніх документах воно фігурує під назвою Здвижен (Здвиження), і лише десь на початку 17 століття закріпилася назва Кобаки, яке село носить і донині. За цей час йому довелося пережити щонайменше три спустошливі атаки кочівників, проте щоразу люди поверталися і відбудовували хати знову, бо ці місця, оточені горами й яблуневими садами, того явно вартували.

Межують Кобаки з селами Рибне, Слобідка, Рожнів і Черганівка, а по Черемошу – із селом Іспас, що вже на Буковині, в Чернівецькій області. Саме в цьому селі, у звичайній селянській родині, народився Іван Семанюк,  письменник, якого світ знає під псевдонімом Марко Черемшина. Це ім’я й досі залишається однією з головних візитівок Кобак, хоча в селі є на що подивитися, крім хати новеліста.

Пасіка Святого Миколая

На території Національного природного парку «Гуцульщина» в Кобаках живе, мабуть, найфотогенічніша пасіка Косівщини. Її господар, Василь Палійчук, почав із вуликів-пнів – саме в такому споконвіку оселялися бджоли, ще задовго до того, як людина почала будувати для них акуратні дерев’яні ящики. Спочатку він поселив туди лише дві сім’ї бджіл карпатської породи.

Згодом родинам стало затісно, ​​і пасічник вирішив не просто розширити пасіку, а зробити з неї ціле бджолине село. А й справді, чому у людей є свої населені пункти, а у бджіл немає? Так і з’явилися вулики у формі гуцульської хати, школи, церкви і каплички, млина, діжки. Але в селі мають бути які-не-які мешканці, тому з’явилися ще й вулик-дід, вулик-баба, вулики-діти. Пізніше додалася і лісова тематика: вулики-ведмеді й бджілки. Оформленням цих витворів займався працівник відділу рекреації парку Зеновій Бойчук.

Бджолам у такому незвичному житлі комфортно, оскільки рамки у вуликах розташовані так, що  вони повністю повторюють геометрію природного бджолиного гнізда. Утеплює пасічник свої будиночки переважно лісовим карпатським мохом, адже бджоли його люблять найбільше, хоча в нагоді можуть стати й старі ковдри. 

Тож якщо ви прагнете потішити свою душу та насолодитися неймовірною естетикою – вам обов’язково варто сюди завітати!

Духовно-екологічний центр «Здвижин»

11 жовтня 1934 року кобаківчанин Микола Букатчук випасав худобу на власній ділянці – і, за переказом, побачив, як з небес у супроводі двох постатей у білому зійшла Богородиця. Мало хто відразу ж повірив, але згодом на місці явлення поставили пам’ятний хрест, а сьогодні зображення цієї події можна побачити на стіні каплички в центрі території.

Ідею облаштувати тут повноцінний духовно-екологічний осередок ініціювало товариство «Гуцульщина», підтримали Косівська районна рада, райдержадміністрація та підприємство «Райагрополіс». Назва «Здвижин» невипадкова, адже походить від давнього імені самого села. На території центру сьогодні є пам’ятний хрест, храм, капличка, статуя Матері Божої, Хресна дорога й екологічна стежка, а для відпочинку відвідувачів облаштовані всі умови: лавки, альтанка та кіоск із духовною літературою. Поруч стоїть пам’ятник меценату й організатору центру Дмитру Ватаманюку, голові Всеукраїнського товариства «Гуцульщина». Дивовижний збіг обставин у тому, що він помер 11 числа, такого ж дня, коли сталося видіння.

Найцікавіше, що літургію за здоров’я та водосвятний молебень тут відправляють щомісяця 11 числа рівно об 11 годині. Завдяки такій магії чисел мандрівникам надзвичайно легко запам’ятати розклад і заздалегідь запланувати поїздку до цього духовного осередку.

Окремо варто назвати капличку-криничку в урочищі Дубини – вона теж частина «Здвижину». Поруч із нею є джерело, яке вважається цілющим, а далі йде Хресна дорога і лісова екологічна стежка. Люди сюди заходять кожен по своє: хтось помолитися, хтось набрати води, хтось просто пройти лісом і помовчати.

Хата-музей Марка Черемшини

Під горою, не надто далеко від центру села, стоїть невелика хатина, яка ніби застигла крізь віки. Саме тут народився і виріс Іван Семанюк, відомий усьому світові як Марко Черемшина. Навчався він у Коломийській гімназії, а згодом на юридичному факультеті Віденського університету; працював адвокатом у Снятині, поєднуючи професію з літературною та громадською діяльністю. У своїх новелах «Село вигибає», «Карби», «Парасочка»  він глибоко й психологічно змальовував побут, характери та внутрішній світ гуцулів.

Сьогодні хата вже не під соломяним дахом, без огорожі, спокійно стоїть серед зелені, а поруч розгалужені крони верб і одинока тополя, які наче оберігають цю територію. Двері музею зачинені, проте погляд крізь вікна здатен розповісти цілу історію. У першій кімнаті – стіл із книгами й тарілками, стенди з фотографіями Франка, Шевченка, Гоголя та газетними вирізками про самого Черемшину, все це доповнюють вишиті ручники й скатертини. У другій кімнаті – велика зелена піч із посудом, горнятами й глечиками, ліжко з маленькою колисочкою над ним, теплі гуцульські кожухи й вишиванки, а над ліжком – образ Божий.

Музей відкрили ще в 1952 році, того ж року встановили його пам’ятник письменнику. Це місце чудово підходить для екскурсій, адже тут можна на власні очі побачити, де починався творчий шлях одного з яскравих представників української літератури.

Іванна Стеф’юк

Черемшина – не останній письменник, якого світу дали Кобаки. Іванна Стеф’юк народилася тут у 1989 році, а сьогодні вона – письменниця, літературознавиця, етнографіня, членкиня Національної спілки письменників України та наукова працівниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини. 

Аспірантуру Чернівецького університету вона присвятила саме Черемшині, потім написала монографію «Людина і світ у слові Марка Черемшини».  Це була не випадковість, а свідомий вибір, адже досліджувати письменника, який народився в тому самому селі, де й ти сама неабияк захопливо. Вона є також упорядницею книги «Марко Черемшина в спогадах, документах і матеріалах». Лауреатка літературно-мистецької премії його імені. 

У художній прозі Стеф’юк домінує гуцульська говірка, світ горян, містика і сакральне в повсякденному. Якраз те, що вона з дитинства видивлялася в рідних Кобаках. Видала збірку роману «З гостем за руку», роман «На хітанці», поетичну книгу «Рибниця», у 2017 році отримала Грант Президента України в галузі літератури. 

Крім літератури й науки – писанкарство, моделювання одягу, верхова їзда. І ще вона час від часу пише про Кобаки. Письменниця активно популяризує рідне село у своїх статтях та соцмережах не тому, що треба, а з щирого бажання відкрити цей край для інших. Зокрема, у статті «Кобацький ожелюд», яка стала її своєрідною посвятою селу, вона детально розповіла про місцевість, вікові дубові ліси та унікальність цього порубіжного місця.

Церква святого Миколи

Історія церкви в Кобаках значно давніша за саму будівлю, яку можна побачити сьогодні. Перша згадка про дерев’яний храм Воздвиження Чесного Хреста сягає 1680 року, а вже у 1708-му на його місці стала нова церква. У 1740-х роках коштом місцевого пароха звелося ще одна, присвячена святому Миколі.

Дерев’яні храми вражають своєю красою, але водночас вони більш вразливі до руйнувань. Храм Воздвиження згорів у 1950 році, проіснувавши 99 років. А церкву Святого Миколи, яку сьогодні можна побачити в Кобаках, звели в 1852 році. Ці дані й донині читаються на причілку бабинця. Спершу вона була філіальною щодо парафіяльної церкви Воздвиження, повністю відновили її в 1989-му, а в 2012 році громада відсвяткувала 160-річний ювілейний храм. Зараз там сучасний інтер’єр, проте не менш гарний, як був раніше.

Кобацькі стави

У крайній західній частині Кобак розкинулося кілька ставків загальною площею близько 12 гектарів. Господарство було засноване у 1977–1983 роках як перспективний об’єкт рибного промислу. Масштаб проєкту підтверджувався статистикою: щороку сюди завозили до 1800 кілограмів зарибка з підприємств Прикарпатського та Херсонського регіонів. Завдяки стабільному забезпеченню кормами підприємство щороку отримувало 12–13 тонн товарної риби. Основою тутешньої фауни є товстолоб, карась, короп і білий амур, а місцеві соми-велетні іноді сягали до 16 кілограмів.

Сьогодні риби в ставках менше, проте місцеві все одно люблять сюди приходити – посидіти з вудкою чи просто погуляти берегом. Водойми за ці роки встигли збагатити й місцеву фауну. Тут оселилися дикі качки, білі лебеді. Ставки входять і до велосипедного маршруту «До пасіки Святого Миколая», який пролягає від Косова через Смодну. Гостям парку «Гуцульщина» тут радять зупинитися й поспостерігати за парою лебедів.

100-літній велетенський дуб

У самому центрі Кобак, біля розважального закладу, на місці якого в 1910–20-х роках стояв Народний Дім, височіє столітній дуб. Це одна із зупинок місцевої екологічної стежини «Кобаківчанка» – дерево, яке пережило не одну люту зиму і застало багато вагомих подій в історії села за останнє століття.

Узагалі дубові ліси – це своєрідна візитівка Кобак. Тутешні урочища Дубина, Зрубок, Київське й Павловське вкриті дубовими насадженнями, серед яких трапляються дерева віком понад 130 років. До того ж лісові масиви села користуються неабиякою популярністю серед любителів «тихого полювання». Сюди по гриби залюбки приїжджають жителі з усіх навколишніх населених пунктів.

Річка Черемош і Волиця

Кобаки лежать відразу на двох річках: по Черемошу село межує з буковинським Іспасом, а Волиця, ліва притока Черемошу. Бере Волиця початок під Хоменським хребтом, де зливаються потоки Михалкова та Палтина, а її загальна довжина близько 21 кілометра. Цікаво, що річка дуже «петляє», утворюючи числові меандри, а інколи й стариці. 

Черемош для Кобак – це як гарний краєвид, так і частина драматичної історії. Найбільшою повінню за пам’ять старожилів вважають червень 1927 року, коли річка забрала цілі хати з верховинських сіл Хороцева, Барвінкова та Устеріків. Люди й досі розповідають, як по воді плив будинок, у якому ще горіло світло. До 1980-х років річкою сплавляли ліс – останні плоти пройшли по Черемошу 11 серпня 1979 року, і відтоді ця сторінка господарського життя Гуцульщини закрилася остаточно.

Завдяки своїй мальовничості та сприятливим природним умовам, узбережжя річок Волиця та Черемош у селі Кобаки стали улюбленими локаціями для відпочинку. Сюди охоче приходять як місцеві жителі, так і гості села, щоб провести час на свіжому повітрі.

Веломаршрути: ВелоКосів + Нацпарк

Кобаки давно ввійшли в карту місцевих велосипедних маршрутів, і це геть не випадково. Дороги тут не надто завантажені, а краєвиди винагороджують за будь-яким підйом. Маршрут «Здвижин» починається біля лабораторного корпусу Національного природного парку «Гуцульщина» в селі Смодна, веде об’їздною дорогою Косова, далі ґрунтовою через Дубовий гай, і виводить просто до духовного центру в Кобаках.

Ще один маршрут, «До пасіки Святого Миколая», прокладений самим парком «Гуцульщина». Починається в Косові біля парку науково-просвітницького центру, пролягає колоритними сільськими ландшафтами Смодної, а вже в Кобаках звертає до тих-таки ставів, де можна і порибалити, і просто постояти, дивлячись на лебедів.

Є й довші варіанти. Наприклад, авторський веломаршрут Косів–Слобідка через Кобаки, який варто планувати тим, хто хоче побачити відразу кілька сіл за один виїзд. Мова про маршрут, який розробив та описав гід та журналіст Тарас Пасимок, тому ідеально підійде як для досвідченого веломандрівника, так і для новачка. Також на сайті ВелоКосів є маршрут Велотріп Косів — Рибне (через Кобаки). Цікавий маршрут з бджолами, пасікою, бузьками, яблуками та купанням в Черемоші!

За 15 років, від часу створення волонтерського проекту «ВелоКосів», про велосипедний туризм на Косівщині та в Карпатах, вже опублікувано більше 300 описів маршрутів та 70 карт (gps-треків).На території Косівського району є 10 маркованих веломаршрутів, в тому числі до Здвижину в Кобаках.

Зрештою, Кобаки – це взагалі не те село, яке можна просто проскочити мимохіть. Там реально треба зупинитися. Сама атмосфера неймовірна: величезні столітні дуби, ставки з лебедями, стара хата, де народився класик. Жодні описи цього не передадуть. Просто треба зібратися і з’їздити туди на вихідні, тоді самостійно все побачите і відчуєте!

Автор статті Павлюк Віолетта, студентка 3 курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Редактор гід та журналіст — Тарас ПАСИМОК

Також читайте:

Смодна туристична Шешори туристичні Туристичний маршрут Косовом Косівський гід розповів про туристичні маршрути