Город туристичний

Виникло в 1408 році, хоч поселення існувало ще в X–XIII ст. У Городі виявлено сліди оборонних споруд, які свідчать, що тут ще за часів Київської Русі існувало оборонне городище. Лісові урочища: Рогатка, Камора, Камінь Довбуша, Припір, Кабино, Згарчипа, Закутки, Лази. Межує з містом Косовом та селами Бабин і Соколівка. Висота над рівнем моря 450–750 м., найвища висота на території села — гора Михалків (812 м), на якій обладнана гірськолижна траса з підйомником. 228 господарств. Типові прізвища: Бурдяк, Гордій. Населення працює в основному на підприємствах і в організаціях Косова, займається присадибним господарством. Є фермерське господарство. Поширені різьбярство, ліжникарство, вишивка. У селі живе М.Кікоть, відомий керамік, член Спілки художників. До села належить два присілки Равниці і Сокири. Більша частина села розташована в долині річки Рибниці. Відстань від Косова — 3 км, від залізничної станції Вижниця — 15 км. Центральна дорога заасфальтована, автобусне сполучення приміськими та міжміськими автобусами, що проходять через село. АТС на 100 номерів, поштове відділення в Косові. Неповна середня школа в нетиповому старому приміщенні. Народний дім (1974 р.) з бібліотекою. Фельдшерсько-акушерський пункт. Релігійна громада УПЦ–КП, церква св. Стефана. Храмові свята 9 січня (Архидиякона Стефана) та 8 листопада (Великомученика Дмитрія).

Пам’яткою архітектури є церква св. Стефана, побудована в 1866 р. У 1940–50-х роках у селі діяла боївка УПА. Житель Города І. Шведюк — “Сірко” був районним привідником ОУН, загинув у бою 31.08.1950 р. В УПА та в’язницях НКВД загинули 5 чоловік, у братовбивчій боротьбі стали жертвами 16 городян — активістів радянської влади. 24 серпня 1994 року на кутку Сокири встановлено пам’ятні хрести і освячено каплицю на місці загибелі 12 грудня 1951 року повстанців Ю. Близнюка з Косова, Онуфрія Воротняка з Малого Ріжна та одного невідомого повстанця.

Церква Святого Стефана

Церква Святого Стефана — дерев’яна гуцульська церква в с. Город Івано-Франківської області, Україна, пам’ятка архітектури національного значення, датована 1868 роком.

Церкву почали будувати 1868 році замість церкви, збудованої наприкінці XVIII ст., та освятили в квітні 1872 року Косівський декан о. Сильвестр Сіминович за участю пароха з Соколівки о. Дем’яна Зварича та отця-експозита Якова Сінгалевича. Вона була філією Церкви Святого Василія Великого в Косові. Храм розташований на території кладовища в східній частині села, біля головної дороги.

Загалом о. Андрій назбирав 300 золотих ринських і 4 жовтня 1870 року уклав угоду з майстром Герасимом Ковбчуком з Бабиного на будівництво, очікувана вартість якого складала 400 золотих ринських. Члени громади також брали участь у будівництві, зокрема Петро Савчук і Дмитро Яремійчук. У 1871 році о. Андрій Стотанчик був переведений до с. Пациків Станіславського деканату, а будівництво здійснюваломь під наглядом о. Йосифа Тиховича, а потім о. Якова Сінгалевича. Церкву завершили в березні 1872 року. Церква була перекрита гонтом.

До 1871 року в церкві відправи були тричі на рік: Великдень, свято Святого Юрія, свято Святого Стефана (у третій день Різдва), а в 1872 році вже літургії проводились щотретьої неділі.Також церкву датують по таблиці, виготовленій графіком Петром Федусевичем та розміщеній у святилищі на запрестольній стіні з таким написом:

Гроші на облаштування церкви збирались у різний спосіб, зокрема було зібрано 26 золотих ринських під час її освячення, кошти надали жертводавці, такі як: Дмитро Яремійчук, Василина Яремійчук, Параска Савчук, Петро Савчук, Федір Сав’юк, дружина священика Валерія та його сини (Ярослав, Володимир, Олександр). Також о. Яків був деканальним місіонером з питань запровадження тверезості. Він проповідував в селах Косівського деканату та збирав кошти на облаштування церкви.В церкві зберігається видане в 1875 році в Києво-Печерській лаврі Євангіліє, Ірмологіон та служебник, виданий в 1866 році у Львові.

Церква налажала до складу Української греко-католицької церкви, а 9 жовтня 1900 року церкву відвідав з візитацією владика Андрей Шептицький, який об’їжджав всі парафії Косівського деканату. До сільської парафії належало 342 греко-католиків, під головуванням священика-експозита діяла позичкова каса «Власна поміч» та при церкві діяло Братство тверезості (130 учасників)

Хребет Острий

Остра (Острий), з висотою 584 метри, гора на межі міста Косів та села Город, «Острий» по-гуцульськи означає гострий і це дійсно відповідає стрімким скелястим схилам гори. Через пожежу на вершині гори і, як наслідок, відсутність дерев – гора стала приваблива через неймовірні краєвиди. З Острого, як на долоні, — видно весь Косів та сусідні села. За ініціативи активіста та тургіда Тараса Пасимка, з Програми розвитку туризму в районі профінансовано оглядовий майданчик, який збудував та облаштував НПП «Гуцульщина». Місцина стала улюбленим місцем відпочинку косівчан і туристів, а влітку активно використовується для занять йоги. На маршруті присутнє маркування, а також лавочки і альтанки для комфорту подорожуючих. Під хребтом Острий також є каскад із п’яти «таємничих» водоспадів!

Каменистий хребет

З півночі над селом здіймається хребет Каменистий — пам’ятка природи місцевого значення. З хребта відкриваються чудові панорами Города і Косова. На хребет веде маркована стежка від Косівського лісництва, до якого можна потрапити, перейшовши на східній околиці села через підвісний місток на лівий берег річки Рибниці.

Каменистий, з висотою до 700 метрів, — гірський масив вкритий густим непроглядним лісом. Лежить в межах села Город та частково міста Косів і є пам’яткою природи місцевого значення. Назва «Каменистий» пішла від великої кількості каменів і скель пісковика. Найбільші кам’яні глиби на ньому називаються: Пугач (Каня), Камінь Довбуша, Крісло Довбуша. Колись Каменистий служив нашим предкам надійним оборонним форпостом. Ще за часів Київської Русі біля хребта діяло укріплене поселення Город (град-городище). Така назва залишилася і сьогодні.

Хоминський хребет

Хребет Хоминський, з висотою до 879 метрів, — є частиною Покутсько-Буковинських Карпат. Гірський масив тягнеться в межах сіл Город, Бабин та Малий Рожен Косівського району Івано-Франківської області. З вершини відкриваються чудові краєвиди на більш відомий серед туристів хребет — Сокільський.

Хоча Хоминський розташований досить близько від Косова, проте не можна сказати, що це популярний піший маршрут. Адже навіть в Інтернеті інформації про цю гору практично немає. Тим не менше, подорож варта уваги!

Мій дивіз життя – «Кожен день відкривай нове!» Тому я стараюсь не ходити на одне й теж місце, не читаю двічі одну книгу, не дивлюся вдруге фільмів і не люблю робити весь час одну роботу. Тому гори ідеально підходять для мене, адже вони кожної пори року інші. Особливий контраст є між літом та зимою, — сніг зовсім змінює ландшафт і часто гори набагато красивіші, в тому числі і Хоминський – це моя думка і на фото є підтвердження цьому).

Я був на хребті кілька разів літом і якось зимою в туман, – то це було дуже круто! Люблю ходити «зимов», бо нема болота і дуже чисте свіже повітря! Короткі маршрути зимою, — це ідеальна нагода не вмерти від рутини вдома і підтримувати пристойну фізичну форму на весну, коли розпочинається сезон походів. Потрапити на вершину Хоминського можна багатьма дорогами. Це і не дивно, адже хребет розташований фактично на роздоріжжі.

І нарешті – річка, без якої взагалі не було б сенсу шукати межу між Косовим, Смодною, Старим Косом та іншими, бо саме по ній ця межа й проходить. Рибниця бере початок десь під гірськими схилами в районі Ігреця та Писаного Каменя, на висоті близько 800 метрів над рівнем моря. Залежно від методики підрахунку (від витоку чи від офіційно визнаної точки початку) довжину річки також по-різному – від 54 до 61 кілометра, а площу басейну оцінюють у 276–291 квадратних кілометрів.

У гірській частині долини Рибниці вузька, з крутими, високо піднятими берегами, а ближче до Косова помітно розширюється. Швидкість течії тут невелика, але її вистачає, щоб у руслі утворилося чимало порогів і невеликих водоспадів, які на Гуцульщині зазвичай називають «гуками». Найвідоміший з них – Косівський Гук.

Зрештою, ці туристичні об’єкти лише та частина, яку легко пізнати. Все решта  ̶  це люди, які тут просто живуть і працюють. Хтось розводить коней, хтось вирізьблює орнаменти, хтось пише вірші. Достатньо лише опинитися тут, і неодмінно знайдеться хтось із місцевих, хто покаже, чим це село може здивувати.

Карпатські річки — це повноцінний відпочинок для дорослих і дітей, покращення здоров’я та хороший настрій! Гуки є улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів та туристів, які приїжджають з різних куточків України та закордону. Саме на водоспадах завдяки сильним струменям джерельно чистої води можна проводити цілющий масаж всього тіла.

Найбільш популярні серед туристів три річки, які протікають на Косівщині: Рибниця, Пістинька та Черемош. В даній статті мова піде про найпопулярніші  пляжі неподалік Косова. Перше місце і безумовне лідерство за кількістю відпочивальників займає  пляж в центрі села Шешори, який є одним із найпопулярніших місць для купання в Карпатах і Україні загалом.

Плесо Довгий Камінь

На всій гірській ділянці Рибниці знаходяться численні пороги-водоспади гуки, які є геологічною пам’яткою природи місцевого значення. Вони розташовані між горами Острий та Стіжки.

Значний інтерес становлять геологічні відслонення на берегах річки, зокрема урвище хребта Каменистого біля села Город, який є добре збереженим та цінним у науковому відношенні природним комплексом. Режим Рибниці типово карпатський, в ній водиться королівська риба форель.Назва плеса «Довгий Камінь» є буквальною — справді в його центрі є великий і довгий скельний виступ.

Цікавою особливістю даного плеса є його розташування — прямо навпроти повороту на гору Острий. Тому після цікавої екскурсії туристи літом можуть скупатись безпосередньо під горою. А також поряд є великий дерев’яний міст, який гуцули називають “кладка”, що теж є цікавим для туристів.

Два плеса біля Валила

У гуцулів «валило» — це масивна дерев’яна діжа, в яку з величезною силою падає потік води.

Це простий конусоподібний пристрій з товстих дощок для валяння вовни. В ньому вироби з вовни (ліжники, гуні) ущільнювали та одержували ворс шляхом шести-восьмигодинного валяння. Вода, що з великою силою падає згори, “валяє” — обертає виріб, надаючи відповідної щільності та вибиваючи кінці спряденої вовни.

Деякі туристи залязать у валило для купання замість ліжника. Там їх неначе в центрифузі промиває, щоб відчути гірське водне “гуцульске джакузі”.

Біля валила в Городі, яке саме по собі є цікавим туристичним об’єктом, розташовані два плеса для купання, оточене скелями, а також є таємнича печера Довбуша, де за легендами він сховав свої скарби.

Сірководневе джерело

Цілюще джерело майже на вершині гори Зіняків верх (Стіжки) має вміст сірководню і є лікувальним. Ця мандрівка вже є складнішою і більш тривалою. До води веде біло-зелене маркування. Підніматись потрібно буде весь час в гору, проте будуть доступні чудові краєвиди на навколишні села та гори Острий  і Михалкову. Біля джерела в лісі є стіл та лавки, де можна зробити привал та відпочити! Над криничкою поставили хрест, а потім і капличу. Воду, а також капличку освятив восени 1996 року тепер уже покійний священик Дмитро Близнюк. Упорядкували місце довкола пам’ятки природи, офіційно взятої під охорону держави, перекинули через стрімке урвище місток працівники косівського санаторію «Карпатські зорі».

Могила Івана Гречука (УПА)

З початком російсько-української війни, тема патріотичного туризму стала дуже популярна в Україні. Вже навіть на Буковелі відкривають відновлені схрони УПА, також активну участь в цьому процесі бере і Косівщин.

Науковим дослідником діяльності ОУН-УПА на Гуцульщині є Василь Гуменюк з Яворова. Варто відзначити також значну роль працівників ДП «Кутське лісове господарство» в плані пошуку і відновлення схронів. В даній статті буде короткий опис об’єктів, які були відновлені та відкриті за останні роки, щоб зібрати їх в одному місці з різних туристичних сайтів.

Підвісний міст – кладка

Для туристів — це одна з емоційних локацій на маршруті! В Українських Карпатах є багато гарних підвісних мостів. Вони допомагають людям переходити швидкі річки та приваблюють туристів для яскравих фото. Це ще й підвісні місточки, які місцеві називають просто — кладки. Кладка — це підвісний міст, зазвичай виготовлений з дерев’яних дошок, натягнутих на сталеві троси. Вона служить для переходу через річку — пішоходами, а іноді навіть і з велосипедом, худобою чи візочками. У Гуцульській столиці та районі таких містків десятки. Вони часто розташовані в місцях, де немає автомобільного мосту, але мешканці щодня використовують як можливість дістатися до шкіл, роботи  та ринку. Ступаєш — і міст похитується. Навколо — запах хвойних лісів і звуки пташок. Це не просто міст — це випробування для рівноваги. Хто хоча б раз проходив кладкою, той пам’ятає це відчуття: легке тремтіння під ногами, звук дошок, що реагують на кожен крок, і шум води десь унизу. Це не просто перехід — це момент присутності. Ніби сама природа нагадує: будь тут і зараз.

Також читайте:

Туристичний маршрут Косовом Гуцульське Валило (gps-трек) Яворів туристичний Пістинь туристичний