Гори моїх мрій

У серпні цього року нарешті збулась моя мрія — я потрапив у справжнісінькі гори. Вперше побачені гори «тиснуть» на тебе — вони і справді «підпирають» небо, тому і почуваєш себе поряд з ними малесеньким. Коли стоїш біля підніжжя Карпатської гори, між тобою і небом залишається лише суцільна зелена стіна, — це вражає.

Коли піднімаєшся на одну із вершин, ти по-справжньому починаєш відчувати велич цих гір. Саме від них, здається, можна «почути» усі вікові таємниці цієї землі. Напевно, вони пам’ятають кожного хто тут був і, мабуть, знають багато.

А ось, коли розвести у різні боки руки і підставити обличчя вітру, що володарює над цими горами, тоді здається, що ти птаха. Закривши очі, ти подумки можеш летіти з цим вітром і над горами, і за гори. Якщо захочеш стати лісовим звіром — тобі слід з’їсти чарівних афинів (чорниці), що рясною ковдрою покривають тутешні галявини. Скуштувавши цієї ягоди, здається, ти починаєш чути голоси тутешніх ведмедів, косуль, зайців і білок, які щодня смакують цими ягодами. Коли ж ти досхочу насолодився піднебесним світом і починаєш помало спускатись, то дуже швидко повертаєшся у реальність. Першою ознакою присутності людини в природі є «різані рани» на тлі гори. Повсюди залишене сміття є теж свідченням руйнування первинної краси природи. Руки самі тягнуться підібрати залишене кимось сміття, бо серце волає рятувати природу.

Коли ти остаточно спустився в долину і відчуваєш величезну втому в усіх м’язах, виникає повага до місцевого населення. Мабуть, їм тяжко долати такий шлях щодня. Важко уявити їхні зимові дні.

Але, при всій повазі до місцевого населення, у душі залишається образа на них за нещадно вирубані ліси та звалені кучугури сміття до гірських річок. Ми лише сподіваємось, що їхня улюблена фраза «Велика вода забере все!» згодом перестане існувати, і місцеве населення стане більш відповідальним у ставленні до навколишнього середовища. Цього вимагає сама природа, цього вимагають наступні покоління.

Владислав Сергієнко,
14 років,  село Половинкине Старобільського району Луганської області.
Учасник Перших громадських українознавчих студій «Школа юного журналіста».

«Гуцульський край», №38, 30.09.2016 року

Також читайте:

Рахів, Рахів — місто мрій і надій Чи варто ходити в гори самому? (опитування) Подорожникам у гори (ретро) «Я вмію любити гори»