05.09.2017Мандри далекі і близькіПереглядів: 6 861

Гуцульський Казбек 2017, або Грузія очима косівчан

Після поїздки 2014 року в Грузію, я безмежно закохався в цю країну і пообіцяв собі обов’язково повернутися. І от, в 2015-му році, ми з косівськими друзями почали планувати мандрівку, обов’язковою частиною якої повинно було стати сходження на одну з найцікавіших вершин Кавказу – гору Казбек. В 2016 році нам не вдалося поїхати, тому 2017-й став часом Ч. Вже в кінці березня у нас були авіаквитки, ми почали спортивну підготовку, яка включала біг та нічні походи в гори, одним словом підготовка йшла повним ходом.

За тиждень до від’їзду ми замовили сублімовану їжу, яку ми використовували у високогірній частині нашої мандрівки для того, щоб полегшити рюкзаки, які і без того були важкими. Отже, шоу почалося, щоденник відкривається і ви починаєте мандрівку разом з нами.

04.07 Вт

Автобус-потяг-шлях

Знову дорога, знову поклик гір, знову на мене чекає Кавказ. Цього разу потрібно було впакувати якомога легший рюкзак, адже в нашому тарифі на літак ліміт 23 кг плюс 7 кг ручний багаж, тому збори тривали кілька днів. Все зайве викидалося, рюкзак ставав все легшим, доки ваги не показали 22,3 кг. Згадую про лоукост Wizzair, де багаж міг досягати 32 кг, і квитки були втричі дешевшими…

В 13:00 виїхали з Косова до Коломиї, де о 16:30 сіли на потяг до Києва. Під стук коліс потяга ми поволі позасинали…

05.07 Ср

Бориспіль-небо-Тбілісі

Зранку приїхали в Київ, сіли на маршрутне таксі, яке довезло нас до аеропорту Бориспіль, на батьківщину моєї бабусі, між іншим. Вартість таксі, як і автобуса – 85 грн. До речі, вартість аналогічної покатушки в автобусі у Тбілісі – 50 тетрі (5,5, грн). Всі наші спроби знайти дешевший транспорт в Києві, на жаль, завершилися провалом.

В аеропорту почалися довгі очікування на реєстрацію рейсу. Ми хвилювалися, що наші рюкзаки не пройдуть по габаритах, і доведеться доплачувати, але все пройшло добре. О 12:00 ми піднялися в небо і вже через 2,5 год були в Тбілісі.

В аеропорту ми поміняли валюту і сіли на 37й автобус, який довіз нас до центру. Звідтіля ми вже пішки добралися до костелу, розташувалися там, привели себе в порядок. Там наш друг Отя почастував нас вином, від якого настрій значно покращився) Посидівши трішки в хостелі, ми вирушили в центр, де продовжили наше знайомство з вечірнім Тбілісі…

06.07 Чт

Тбілісі-Степанцмінда-цмінда

Прокинулися і одразу ж почали збирати рюкзаки. Потім поїхали на ринок, де докупили продуктів, потім пішли в магазин Geoland, купили 2 газові балони по 450 грн (вартість балону в магазині 30 ларі), запакувалися і поїхали на станцію метро Дідубі, звідкіля їздять маршрутки на Степанцмінду. Одразу ж знайшли водія, який погодився нас відвезти за 25 ларі з людини (як згодом виявиться, можна доїхати за 10 ларі з людини). Загалом, людина, яка приїжджає в Грузію, повинна виробити в собі певний імунітет до таксистів, якщо є бажання зекономити на добиранні. Дорогою нас супроводжували дощ і туман, а тому ми так і не змогли вповні насолодитися величчю краєвидів Військово-грузинської дороги. Краєвиди ми залишили на потім.

По приїзді ми найняли джип, який за 60 ларі вивіз нас до Цмінда Самеба Гергетіс, біля якої ми і розклали намет. Туман, нічого не видно. Навколо купа туристів, які постійно прибувають до Цмінди. Біля намету бігають велетенські собаки, які вдень здавалися досить миролюбними, а вночі навіть намагалися атакувати наш намет.

07.07. Пт

Дощ-пастухи-зустріч

Сьогодні була кепська погода. Цілий день просиділи в наметі. Дощ вмикався і вимикався, немов хтось нагорі натискав на химерні клавіші. В перервах поміж дощами сходили на Божу службу в Цмінда Самеба. Зустріли місцевих пастухів, Аня з ними навіть розговорилася. Тяжке в них життя…

Після цього сталася просто таки містична ситуація: сидимо ми біля намету, сушимо промоклі речі, і тут до нас підходить Марічка з Косова зі своєю білоруською подругою. Дійсно, де ж ще можуть зустрітися косівські люди, як не під Казбеком))) Далі були привітання, чаювання і пісні до ночі.

Завтра вдосвіта підйом і вверх – до метео. Нас чекає 1500 м набору по вертикалі з важкезними рюкзаками.

08.07. Сб

Цмінда-Арша-метео

Надзвичайно тяжкий перехід з велетенськими рюкзаками. Це було жаливо… Увесь час, аж до льодовика Гергеті, ми йшли в тумані. Хмари інколи розступалися, але ненадовго. Добре, що хоча б не було дощу. На морені в мене страшенно розболілася голова, але на льодовику полегшало. Тут таки ж ми втратили орієнтир і на деякий час, здавалося, навіть заблудилися. Проте все ж знайшли стежку. Не зв’язуючись, ми досить швидко проскочили льодовик. Останні пекельні 150 м вгору і ми на метео. На шаленому вітрі розклали намет, зареєструвалися в рятувальників, заплатили 10 ларі за ніч (за намет. Якщо є бажання ночувати в метео, ціна 35 ларі з людини за ніч) і о 8й вечора полягали спати. Холодно…

09.07 Нд

Прогулянка-акліматизація-передчуття

Прокинулися о 8й ранку від неймовірної спеки – надворі була трохи вітряна, проте чудова сонячна погода. Поснідали на метео (за 10 ларі, які сплачуєш за намет, отримуєш чудовий бонус у вигляді можливості їсти на кухні в метео), позбиралися і пішли на акліматизаційне сходження. Дійшли до 4140 м – попили чайку і спустилися в ABC – разом підйом і спуск зайняли 3 години – хороша прогулянка.

На метео ми знову зустрілися з Марічкою, яка прийшла сюди прогулятися з Вольгою. Чотко, коли десь далеко зустрічаєш знайомих!

Пообідали, помилися і полягали спати, адже о 12й ночі підйом і спроба штурму вершини. Якими ж ми будемо в цей час наступного дня?..

10.07 Пн

Страждання-вершина-насолода

Вчора полягали рано, але то нічого не дало – ніхто так і не заснув. В 00:20 підйом, перекус і збори. О 02:00 виходимо на штурм Казбека. Не так вже й багато людей стартувало разом з нами – ми сподівалися, що набагато більше піде, адже попередні дні була негода, а сьогодні – погодне вікно. Йдемо першу годину, другу, доходимо до місця перед плато, де потрібно зв’язуватися і ставати на кішки, і тут виникає супер серйозна проблема: ми не підігнали Аніні кішки до її черевиків. А вони підганяються виключно викруткою, або чимось схожим… А в нас нема навіть ножа… Стоїмо під Хмаурою, шалений вітер розносить червону пилюку повсюди, заповнює нею наші очі, рот, пальці мерзнуть, а ми намагаємося розкрутити болти на кішках. Це велетенський протуп… Програлися ми з цим близько години по відчуттях, нас вже почали одна за одною обганяти групи, навіть зароджувалася думка, щоб спуститися вниз, але грузинський гід, який проходив повз, позичив нам свій “ножь” і ми все виправили. Що ж, світ не без добрих людей, хоча таких помилок варто уникати. В горах кожна дрібниця може поставити під сумнів все сходження…

Дорога до Мкінварі була надзвичайно тривалою і виснажливою. Проходимо перше плато, друге, довгий траверс гори. З висотою сил стає все менше, кожні 10 кроків відпочинок. Тааааа, в 2014-му сходження здавалося легшим. Болить голова. Але ми крок за кроком наближаємося до вершини, погода чудова, а тому відступати не можна. І ось вже перед нами стрімкий вершинний гребінь, вкритий фірном і льодом. Лиш би кішки не підвели. І вони не підводять! О 9:20 ми на вершині! Ми таки змогли себе здолати, і СЕБЕ підкорити, а вершина дала нам можливість зійти. На горі страшенний вітер, тож ми там не затримуємося – робимо фото “для протоколу” і вниз – сходження рахується вдалим після вдалого спуску. Сонце, хороша видимість, вітер вщухає, але на спуску втома жахлива. Якщо є вислів “тваринна лють”, то я відчував “тваринну втому” – єдине бажання – напитися води і лягти спати (вода в нас закінчилася перед вершиною, коли Андрій впустив корочок і він полетів десь в напрямку Росії).

Близько 13:00 доходимо до метео, миємося і СПАТИ!!!

Годинка відпочинку і я підрихтований – пообідали, походили і знову залізли в спальники. Дякую тобі, Мкінварі, ти цього разу був гостинний. Дякую, Господи, за допомогу. Завтра ми спускаємося в Степанцмінду, заночуємо там і відправляємося в подальші мандри Грузією.

Гірську мандрівку цією країною ми практично завершили…

11.07 Вт

Вниз-Міцубісі-вода

Півночі я ходив і знімав нічні пейзажі біля метео. Хоч і не виспався, але воно було того варте. Зранку ми зібралися і біля 10:30 почали спуск в Степанцмінду. Можливо це і добре, адже почав проявлятися “наметний синдром”. Йшли разом з групою Анатолія Скряги, а дорогою він запропонував нам разом з ними вписатися в хостел, ми погодилися (Нана хостел, 25 ларі з людини. Хоча в Степанцмінді є варіанти як дешевші, так і дорожчі). Від Цмінда Самеба нас всіх забрав джип, в який ми з труднощами, проте залізли – 7 чоловік з великими рюкзаками (з нас взяли по 10 ларі). Тож все було чотко.

Яким же було розчарування, коли ми дізналися, що в селі відключили воду, і невідомо, коли включать! Останні 2 дні я тільки і думав про душ і помитися… Розчаровані ми пішли в Степанцмінду пити пиво і перекусити. Ввечері в магазині нас ще й надурили, продавши 5 персиків за 5 ларі, при тому що кілограм персиків коштує в середньому 1-2 ларі. Так що грузини теж різні бувають, зважте на це.

Ввечері на терасі з “колегами по сходженню” пили вино, обговорювали майбутні плани – відпочиваємо.

P.S. О 22:00 включили воду, тому спати ми полягали вже чистими)

12.07 Ср

Степанцмінда-Тбілісі-хостел

Спав я кепсько, прокинувся вдосвіта і вже не міг заснути. Андрій з Анею встали пізніше, ми помилися і почали збиратися. Вгорі були хмари, так що Казбек з тераси ми так і не побачили. Близько 10ї покинули Nana hostel, прогулялися по центру, сіли в маршрутку і об 11й поїхали в Тбілісі. Вартість маршрутки, до речі, 10 ларі, так що на трансферах в Грузії можна суттєво зекономити, якщо виробити імунітет до таксистів. О 14:00 приїхали в Тбілісі, сіли на метро і поїхали в Hostel 34 (20 ларі). Ввечері походили по Тбілісі і поїли смаколиків. Матраснічаєм).

13.07 Чт

Тбілісі-Мцхета-Светіцховелі

Сьогодні їздили в Мцхету – давню столицю Грузії, яка оповита легендами, храмами і сотнями паломників. Приїхали на якесь свято і в Светіцховельському кафедральному соборі (головному храмі Грузії) службу правив патріарх Грузинської православної церкви Ілля ІІ. Людей було море! Потім, як годиться, ми загубилися і, як годиться, знайшлися)

До речі про море – взяли квитки на Батумі (50 ларі в дві сторони) і зранку вирушаємо – відігрітися і відкупатися)

14.07 Пт

Батумі-море-намет

Зранку зібралися і 802-м потягом о 8й ранку поїхали. Потяги в Грузії це звичайно щось з чимось – порівняно з укрзалізничними, почуваєшся в них як в далекому майбутньому. Їхали у вагоні, в якому вчителі везли дітей на море – було жахливо гамірно. Хто їздив у вагоні з групою в 30 дітей, зрозуміє. Приїхали і одразу ж пішли в інфоцентр – дізнатися, де в Батумі можна ставити намет. Виявилося ніде, проте цілком таємно, нам вказали на мапі місця, де “віделі етих с палаткамі”. Ми пішли до готелю «Хілтон», там побачили кілька наметів. Виявилося, що це місце, де на літо приїжджають продавці різних сувенірів, і сюди не приходять копи, щоб проганяти. Повезло. Розмістилися, сходили на базарчик, неподалік якого я мешкав в 2014-му, скупилися і пішли на пляж – купатися, засмагати, а ввечері прогулялися нічним Батумі. Вночі тут просто надзвичайно…

15.07 Сб

Пляж-засмага-сієста

Сьогодні була неймовірна спека. Я згорів так, що боляче носити шорти і футболку. Півдня ми пролежали на пляжі. Потім сієста в затінку алеї. Ввечері знову прогулювалися містом і попри те, що я не люблю море, варто визнати, що нічний Батумі вражає…

16.07 Нд

Батумі-вокзал-вогні

Сьогодні в нас по плану від’їзд у Тбілісі. Нарешті ми втечемо від цієї шаленої спеки! Зранку, поки не було ядерного сонця, скупався і потім цілий день лежав у тіні під деревами. Вчорашні опіки шалено дають про себе знати (ще 3 тижні після цього в мене злазила шкіра). Близько 18:00 ми зібрали намет і вирушили в центр. Там закупили вина (до речі, в магазині працює біженець з Донецька, а загалом в місті багато наших співвітчизників), сіли на 10-ту маршрутку і поїхали на вокзал. Потяг наш о 00:35, тому змогли в повній мірі насолодитися панорамою Батумі, заходом сонця в море, закінченням дня і початком нового життя – нічного. Місто про це нам сигналізувало запаленням тисяч вогнів.

17.07 Пн

Тбілісі-прогулянка-шашлик

Їхати і спати сидячи – це просто жахливо (це я ще не мав досвіду 36-ти годин подорожі на машині))), яким би комфортабельним не був транспорт! Все ж о 6:40 ми прибули в Тбілісі. Забігли в фастфуд на Площі Свободи, перекусили і відправилися в наш, вже майже рідний, Guesthouse 34ю Там ми помилися, перевдягнулися, перепочили і я приліг поспати. Спека в Тбілісі, хоч не так, як в Батумі, але відчутна. Ввечері прогулялися нічним містом, поїли шашлик, послухали грузинської музики. Завтра збори і в аеропорт.

18.07 Вт

Пробіжка-збори-аеропорт

День розпочався з пробіжки по Тбілісі-5 км щастя і заряду на цілий день. Потім спакували рюкзаки, сходили з Андрієм в місто, купив вино.

Близько 3-ї загальні збори закінчилися, все було запаковано в рюкзаки, впресовано – надія на Бога, що там менше 23 кг) Зібравшись ми залишили рюкзаки в хостелі і пішли гуляти, о 21-й повернулися, попрощалися, посиділи трохи в фастфуді і в 00:00 37-ою маршруткою прибули в аеропорт (ця маршрутка, до речі, ходить цілодобово, щопівгодини, так що потреби в таксі немає). В аеропорту ми розмістилися на галявині з штучною травою – дуже гарне місце, де можна лягти, поспати, очікуючи свого рейсу. Що ми й зробили.

19.07 Ср

Тбілісі-Київ-потяг

На диво легко пройшли контроль на рейс (в Андрія рюкзак заважив 22,9 кг при 23 допустимих – диво здійснилося) і о 6:15 вже були в повітрі. Там, стомлені, позасинали і прокинулися вже на підльоті до Києва. Декілька слів про аеропорт – після Тбілісі, де ми нарахували з півтора десятка різних авіакомпаній, дуже сумно було споглядати на літаки з однаковим надписом «МАУ» повсюди. І це при тому, що аеропорт Бориспіль значно більший і мажорніший за Тбіліський. Як це все подолати – в мене нема рецепту. Один сум(

В Києві ми поздавали речі в камеру схову і вирушили на прогулянку, зустрілися з Наталкою, сестрою Андрія, з моїми знайомими, з якими вже через тиждень ми вирушимо в Альпи, і незчулися, як час почав притискати. Проте ми таки встигли на наш потяг, який о 18:50 рушив у бік Івано-Франківська. Наближення дому відчувається сильніше з кожним кілометром…

20.07 Пт

Потяг-автобус-Косів

Прокинулися, коли потяг був неподалік Івано-Франківська. На вокзалі нас зустрів Андрій, зробив урочисте фото з прапором КД біля потяга, потім ми купили квитки на автобус до Косова о 6:15 виїхали і близько 9ї ранку були вдома. Цікава річ пам’ять: після повернення мандрівка все віддаляється, ніби це все було десь в іншому житті. Проте яскраві моменти подорожі назавжди залишаються з нами, наповнюючи життя новими сенсами та приємними спогадами. Подорож закінчується лише для того, щоб відчинити двері до нових доріг, нових відкриттів, нових вражень…