Грузія 2018: «біла наречена» і «сванський полон»

Для чого ти кожного року їздиш в ту ж саму країну? Для того, щоб знайти щось нове.

Актуальність. Чергова розповідь про чергову мандрівку до Грузії. Цього разу я намагався повністю заповнити прогалини в місцях, які мене цікавили. Цього разу я вибрав найскладнішу вершину, з усіх, на яких я бував. Цього разу було найменше уявлення про маршрут, хоча було опрацьовано найбільше матеріалу, порівнюючи з попередніми роками. Цього разу все було по іншому.

Причина. В 2014 році я вперше потрапив до Сванетії. Готуючись до сходження на Казбек, ми акліматизовувалися в районі озер Корульді. Саме звідти я вперше побачив «білу наречену» – гору Тетнульді, яка з усіх сторін являє собою чудову правильну піраміду. Тетнульді фігурує в багатьох сванських міфах та легендах і на рівні з Ушбою є візитівкою краю. Отже, плани щодо Тетнульді були сформовані вже давно, справа була лише за їх конкретизацією.

Підготовка. Цього року в нас було 2 програми, повністю пов’язані з горами – сходження на Тетнульді та (якщо вистачить часу) сходження на найвищу вершину Сванетського хребта Лайлу. Після того, як цілі були визначені, ми почали опрацьовувати матеріал. Виявилося, що в мережі немає жодного притомного gps треку на Тетнульді. Але після тривалого спілкування з гідами, які водять на гору комерційні групи, нам таки вдалося роздобути трек, проте починався він десь на середині маршруту і повністю виключав підхід (через що в нас і були пригоди).

Гора потребувала неабияких зусиль, тому ми з Анею ще в березні почали бігати. До червня були поставлені особисті рекорди по кілометражу пробіжок, а я навіть пробіг свій перший пів марафон – фізична форма була чудовою як в мене, так і в Ані (під час сходження ці розрахунки тільки підтвердилися). Натомість ми приділили занадто мало часу роботі з мотузкою, роботі у зв’язці, пересуванню по снігу, що було однозначно помилкою. Хлопці тренувалися окремо, по своїх програмах, хто наскільки зміг себе примусити.

Команда. Спочатку ми повинні були їхати втрьох – я, Аня і Олексій, з яким минулого року ходили на Монблан. Згодом до нас приєднався Роман і, як пізніше виявилося, це було позитивним моментом, особливо при спуску. В кінці квітня ми купили квитки на авіарейс Київ-Тбілісі – 4400 грн в обидва кінці і вже очікували часу Ч. В дорогу!

28.06. Чт. «День виїзду»

Збори закінчені, рюкзаки зібрані, 100 раз перепаковані, все зважено і, здається, в ліміт 23 кг багаж і 7 кг ручний багаж ми вклалися. О 18:00 виїхали з Косова  до Франика, де в 21:50 сіли на потяг до Києва. Олексій до нас приєднається в Києві, а Роман прямо в аеропорту Бориспіль, адже він летить стиковочним рейсом до Тбілісі. Традиційна меланхолія, традиційні думки… Завтра літак – вперед і вгору!

29.06 Пт. «День вильоту»

Мені завжди “щастить” в потязі на попутників. Цього разу з нами їхала в плацкарті бабуся, яка безбожно хропіла. В намаганнях заснути я провів цілу ніч… О 8:40  ми прибули в Київ і з вокзалу поїхали до Олексія додому. Там ми допакували наші рюкзаки сублімованю їжею, поїли, привели себе в порядок і близько 16:00 рушили в аеропорт Бориспіль.Оскільки ми реєструвалися на рейс самостійно, то і багаж теж довелося пакувати, зважувати і відправляти в  літак самостійно (в Грузії це не потрібно було робити). Вперше таке робив – в нашого “авіапервізника №1” завжди якісь новинки.

Пройшли всі контролі і в Duty free зустрілися з Романом (він летів зі Львова рейсом “зі стиковкою”). В 21:30  ми були в повітрі. Але це ще не все…

Біля нас сидять якісь скажені малюки, які постійно кричать, плачуть, сміються, репетують і все це нонстоп! Далі не посплю((( А завтра – далека дорога. Можливо, вдасться виспатися вже в Тбілісі на залізничному вокзалі?..

30.06 Сб. «День довгого переїзду»

Прилетіли в Тбілісі близько 1-ї ночі. Далі 37-м автобусом поїхали на вокзал, щоб там трішки поспати і в 8й ранку поїхати потягом до Зугдіді. Приїхали на вокзал, а він закритий!!! 2-га ночі, ми посеред міста, стомлені, голодні, з важкими рюкзаками – що робити? Зустріли якогось нічного перехожого – запиталися його, чи є неподалік якийсь парк – він сказав іти до стадіону “Динамо”. Йдемо нічним містом, попри якихось бомжів, наркоманів, проституток, підійшли до стадіону, а там була якась дискотека і повсюди ходила молодь “на куражі” – одним словом, весело… Сіли на лавочки і почали чекати. Хвилини тягнулися дуже довго, поряд ходили підозрілі типи і потрібно було слідкувати за речами. В 5й почало розвиднюватися, ми попили каву і пішли на вокзал, де о 8й сіли на потяг і тут я зрозумів, що загубив свої альпіністські окуляри!!! Це проблема, адже можливість дістати якісь окуляри з 4-ю категорією захисту є маловірогідною…

В потязі знову були діти, які верещали, але я вже був настільки знесилений, що виключився на кілька годин.

О 14:00 ми були в Зугдіді. Там я купив якісь окуляри за 10 ларі, ми перекусили хачапурі, знайшли бусик до Местії, заплатили по 20 ларі з людини за дорогу і рушили в Сванетію. В 19:00 ми прибули до Местії, заселилися в хостел, який ми забронювали за кілька днів до того (

Eka & Nino GuestHouse, 20 ларі з людини за ніч). Жили ми прямо в центрі Местії, а тому знайшли в собі сили прогулятися вечірнім містом, поїсти і полягали спати. Рай…

01.07 Нд. «День Корульді»

Нарешті виспалися! Прокинулися близько 8ї і пішли снідати. Хінкалі – то дуже ситно! А ще Олексій підсадив нас на грушевий лимонад, який ми потім пили до кінця мандрівки – дуже смачний напій. Далі по плану був акліматизаційний виїзд до озер Корульді і, можливо, сходження на однойменну гору. Ми знайшли джип, заплатили 150 ларі і він вивіз нас до висоти 2600 м крутими кавказькими дорогами. Далі підіймаємося самостійно – сипуха, сніг, знову сипуха – вершина стає все ближчою. Трішки екстриму і через 2,5 год ми на 3407 м – вершина Корульді! Звідси відкривається чудовий вид на одну з найвідоміших вершин Кавказу – гору Ушба. Заради такого можна і постраждати на підйомі! Милуємося і починаємо спуск. На одній з ділянок навіть провішуємо мотузку і спускаємося дюльфером. В Аніному лесиконі з’являється нове слово, яке вона постійно повторює – дюльфер)

В 17:40 ми внизу. Одразу ж забігаємо в озера – вода просто божественна. Далі сідаємо в машину і спускаємося вниз. Купуємо газ, вечеряємо і спати – завтра виїзд на Тетнульді!

02.07 Пн. «День старту»

З самого ранку почалися збори. Частину речей ми залишили в хостелі, але рюкзаки не стали легшими – ми їх наповнили продуктами і газом. Найняли джип (той самий, що і вчора – вартість підйому до верху лижного курорту Тетнульді – 165 ларі), зареєструвалися в прикордонників, рятувальників і рушили. Водій зміг довезти нас до висоти 2800, далі, через залишки снігу, проїзд був неможливий. Ми вдягли “чугунні” рюкзаки і пішли в сторону перевалу Гніздо Амарантів.  Маршрут доволі дикий, зовсім не маркований, тому йшли по опису звіту турклубу “Глобус” (https://www.tkg.org.ua/files/0cau14ns.pdf) і по опису, який нам дали в інфоцентрі в Местії. В 18:20 прийшли під якийсь перевал, який візуально був схожий на Гніздо Амарантів. Додало впевненості ще й те, що під перевалом стояв намет. Ми підійшли, познайомилися – виявилося, що то теж українці, альпіністи з Нікополя – Сергій та Ігор. Правда вони сказали, що тут вперше і теж слабо орієнтуються по маршруту. Ну, нічого, разом веселіше. Висота 3050 м.н.р.м. Повечеряли і спати! Погода пречудова.

03.07 Вт. «День помилок і страху»

О 8й прокинулися, поснідали, зібралися і пішли вгору. Перед нами був перевал, як ми вважали Гніздо Амарантів, але чомусь він був практично без снігу – сама сипуха, тоді як в усіх описах говорилося про підйом по сніжному кулуару. Ну, нічого, можливо, глобальне потепління…

Підйом був дуже складний – сипуха, скелі, урвища, постійно пролітає каміння.  Підіймаємося на перевал і чітко бачимо з нього, десь на відстані кілометра, сніжний кулуар, по якому йдуть вгору люди. Оце і є справжнє Гніздо Амарантів, а ми помилилися в розрахунках. Дідько!

Спускалися теж сипухою, дорогою вниз Аня впала і вдарилася об камінь, але її врятувалі її рожева каска, яку вона згодом цілувала, неначе цінну реліквію. Дорогою вниз я знайшов старезні кішки, ми пізніше жартували, що їх тут міг залишити тільки Мінаан Херхіані. Спустившись з перевалу (ми його назвали “Гніздо Амарантів хибний”, а Олексій казав, що то перевал Тетнульді), лабіринтом морени підійшли до снігового кулуару – підйом на Гніздо Амарантів, вдягли кішки і рушили вгору.  О 15:00 були на перевалі. Нікопольці вирішують залишитися тут, а ми посиділи трішки, перекусили і вирушили через перевал Негеб (2 А категорія складності) на 3700 – до нашого штурмового табору.

Варто трішки розказати про сам маршрут і варіанти його проходження. Увесь маршрут з перевалу Гніздо Амарантів до вершини займає близько 6 км, але через технічну складність і місцями великий кут підйому, часу на сходження треба потратити досить багато (якщо ви не Кіліан Джорнет чи Улі Штек, звичайно). Є кілька варіантів штурмувати саму вершину – з перевалу Негеб – висота 3700 м (маршрут дуже тривалий, зате місце комфортне і красиве, є вода), з “подушки” – висота 4000 (шанси на сходження збільшуються, але сильні вітри і можливість застрягнути в негоду), поличка на гребені – висота 4200 (шанси на сходження ще більші, але місце дуже небеспечне. Як розказували нам українці, котрі там ночували, вночі постійно ломився лід і їхні думки зводилися до “лиш би на наш намет нічого не впало – нехай краще падає на литовців”). Крім того, постійно потрібно питатися в груп, які спускаються, про стан снігу на гребені. На Тетнульді є місця з дуже вузьким гребенем і потрібно, щоб його трішки підморозило. Ми вирішили штурмовий табір поставити на 3700 і, як згодом виявилося – це було правильне рішення.

Продовжуємо. Піднявшись на перевал Гніздо Амарантів, ми вирішили вийти на 3700, через перевал Негеб. Тут все і почалося… Вийшовши стрімким сніжним кулуаром майже на 3600 (Олексій навіть провалився по коліна в воду – під снігом скрізь течуть джерела), ми не змогли знайти дорогу далі! Вперлися в скелю – пішли праворуч – скелі і обрив, пішли вліво – те ж саме. Я ще спробував пройтися якнайдалі вгору, заліз в таке страшне місце, що мене майже заціпило. Ми сидимо на поличці, посередині маршруту, починає сутеніти – ситуація не надто приємна. Вирішуємо спуститися на перевал Гніздо Амарантів. Це було правильне рішення, а люди, які йдуть в гори, повинні приймати тверезі, зважені, правильні рішення! На щастя всі спустилися “практично без пригод”. Всі цілі – а це вже досягнення. Настрій, звичайно, після такого дня не надто бойовий. Завтра будемо вирішувати, що робити. А зараз – спати!

04.07 Ср. «День Негебу»

Прокинулися близько 8ї страшенно втомлені після вчорашніх пригод. Почали вирішувати – чи варто йти далі, чи спускатися вниз. В цей час спускалася німецька група, яка дійшла до 4200 і розвернулася через поганий стан гребеня – розвалється і рух неможливий. Це додавало скепсису, але ми все ж вирішили йти, тим більше вгору йдуть Сергій з Ігорем – а це вже веселіше і не так страшно. Хоча брешу, було дуже страшно. Спочатку ми вийшли кулуаром до місця, куди вчора дійшли, потім пішли правіше, до урвища, спустилися скелею в сусідній кулуар і по ньому сипухою та снігом вийшли на перевал Негеб! 2 А наші! Порівнюючи мої інші 2 А (Ельбрус та Казбек) ця – однозначно найскладніша. Сам підхід до сходження на Тетнульді складніший, аніж ціле сходження на Казбек – майте це собі на увазі. Нарешті, можна перевести подих…

Розклали намет і тут почалися чудеса. Я виявив, що в мене потекла згущівка і залила спальник, рюкзак і радіатор MSR… А ще моя питна система в малому рюкзаку розкрилася і залила мій павербанк, який тут же здох! Веселе сходження – нічого не скажеш! Цього дня я освідчився Ані, на фоні Тетнульді (назва гори перекладається як “біла наречена”).

На перевалі стоять групи з Ізраїля (вони прогулялися до “подушки” і того ж дня пішли вниз) і литовці (вони пішли вниз наступного дня). Маршрут, за їхніми словами, в поганому стані, прогноз погоди не найкращий, тому ловити тут немає чого.

05.07 Чт. «День прогулянок і очікування»

Ніч була дуже вітряна. Падав дощ (а ще, 5 м нижче наших наметів було джерело над урвищем, воду з якого сильний вітер постійно задував на наші намети, а тому було враження, що постійно падає дощ – тільки він падає знизу вгору, вперше таке бачив), сніг, гроза. Проте вдень розпогодилося, що дало нам змогу прогулятися до початку підйому на “подушку”, а згодом і на вершину перевалу Негеб. Перевал являє собою широку площину, з якої відкривається чудовий вид на Тетнульді, Сванський хребет, Ушбу та інші гори. Олексій зловив мережу і роздав нам трохи інтернету і ми повідсилали своїм близьким повідомлення, що з нами все гаразд. Виглянуло сонечко і ми влаштували “еротическу фотосесію” біля озера на перевалі, яке то замерзає, то розмерзається.

Оскільки сходження відбуваються вночі, а в цей час останні дні негода, то шанси на сходження стають все меншими. Проте ми вирішили завтра дійти до “подушки”. Принаймні спробувати. Зібрали штурмові рюкзаки. Підйом о 5:00. Зі сторони Сванського хребта наближаються хмари…

06.07 Пт. «День спуску»

Вночі була сильна гроза і вітер – дивуюся, як не пошматувало намет. Прокинувся о 5й, вийшов надвір – погода жахлива, видимість жахлива, дощ і, звичайно ж, вітер. Стало зрозуміло, що похід відміняється, тому заліз в намет і ліг спати. Прокинувся близько 9ї, нікопольці Сергій Бондаренко та Іван Федоров почали збиратися вниз – наступні дні негода, всі, хто стояв на 3700, давно спустилися вниз. Залишилися наші 3 намети. Групи, які ходили вище 4000 м, розказували, що на “подушці” стоїть декілька наметів альпіністів (клуб Extreme guide), які закопалися і стійкі, неначе рицарі острова Родос перед вирішальною атакою Османської імперії. Наскільки мені відомо, їхні спроби були на стільки ж вдалими, як і в рицарів Родоса, і вони теж спустилися вниз, зазнавши поразки.

Ми порадилися і прийняли рішення теж іти вниз. Цього року зійти на Тетнульді не вдалося, але краще 10 разів спуститися, ніж 1 раз не спуститися.

Швидко збираємося і починаємо спуск. Німці, які спускалися 2 дні тому, витратили на спуск з Негебу до Гнізда Амарантів 45 хвилин. Але! Але за ці дні сніг значно розтанув, на маршруті оголилися скелі і сипуха, що додавало складності. Цього разу ми спускалися з іншого боку скелі – справа, якщо йти вниз. На одній з ділянок навіть потрібно було використовувати здвоєну мотузку, яка, звичайно ж, не стягувалася і я мусів лізти, щоб її відчепити від каменя і скинути вниз. Який приплив адреналіну я тоді відчув – вам краще не знати. Увесь шлях з перевалу Негеб до Гнізда Амарантів в нас зайняв 3,5 год!

З Гнізда Амарантів ми досить швидко спустилися і лівим краєм морени (якщо дивитися на Адіші), велетенськими брилами, які складають цілий лабіринт (кілька раз ми заблукали) дійшли до “зеленки”. З перевалу Негеб ми стартували в 10:30, а до місця таборування дійшли о 18:00. Нарешті можна поїсти, адже через швидкі збори ми відмовилися від сніданку і на обід теж не зупинялися.

Галявина дуже красива, майже рай, поблизу річка – можна помитися і привести себе в порядок. Там ми зустріли групу Гірського клубу Trango зі Львова – що зробиш, Тенульді – українська гора) Ввечері пішов дощ, який перетік у зливу з грозою. Але на 2900 це сприймається значно легше, аніж на 3700. Завтра вниз! Надобраніч.

07.07 Сб. «День Косова»

Сьогодні День Косова – вітаю всіх землян з цим великим святом!

Вночі був сильний дощ, але зранку розвиднілося, тому ми влаштували з Ромком фотосет в режимний час. Загалом в Сванетії з цим дуже просто – навіть, якщо ти не вмієш фоткати, не знаєш правил композиції – все одно виходять чудові знимки. Тому цей край так полюбляють фотографи з усього світу. Після цього ми зібралися і в 10:30 рушили вниз. Дорогою нас накрив туман, а тому орієнтуватися було достатньо важко, але в 12:45 ми вже були біля витягів гірськолижного курорту Тетнульді. Стежка, яка веде від курорту до “зеленки”, на якій ми ночували, починається десь на висоті 2600. Загалом, це досить втоптана стежка, якщо ви на неї вийдете, то у вас не буде ніяких проблем з хибними перевалами. На спуску Олексію стало зле (проблеми зі здоров’ям в нього почалися ще на Негебі), але він все ж зміг викликати вже “нашого” водія Сашу, ми йому заплатили 180 ларі за машину (оскільки нас було шестеро, вийшло по 30 ларі з людини), запакували цілу гору рюкзаків зі спорядженням в машину і поїхали вниз. Хостел в нас заброньований не був, а тому Саша запропонував нам пожити в нього за 20 ларі з людини за день, на що ми й погодилися, адже хотіли останні дні провести всі разом косівсько-львівсько-київсько-нікопольською ватагою. Саша живе в Лемсії, що за 2,5 км від центру Местії. Господарі нас вразили справжньою грузинською гостинністю. Ввечері Аня приготувала нам смаженої картоплі, а Саша пригостив “винним безлімітом” і різними смаколиками. Застілля продовжувалося до ночі, при чому ми всі періодично втікали поспати, а господар не вставав з-за столу і постійно наливав. Так зародився жарт про “сванське алкорабство”, який ми повторювали до кінця поїздки. Загалом “грузинську гостинність” описати досить важко – це потрібно відчути!

08.07 Нд. «День Местії»

https://www.facebook.com/hotpopillsbass/posts/2517078248318289

Прокинулися о 6:30, помилися і за домовленістю з Анею вийшли на пробіжку. Пробіглися до нарзану в центрі Местії і назад – 5 км, з набором висоти майже 150 м. Потім пішли в місто снідати, я взяв кубдарі (ви повинні обов’язково цю страву спробувати – непервершено) і, звичайно ж, грушевий лимонад. Олексій каже, що ми стали грушевими наркоманами) Після цього ми пішли в музей видатного сванського альпініста Мінаана Хергіані, який розміщений в його ж домі. Екскурсії там проводить його племінник, Михаїл Хергіані, який теж є альпіністом і навіть ходив на Ушбу (що вважається вищим класом). Музей дуже цікавий, Михаїл нам розповів багато захоплюючих історій, тому відвідати музей однозначно рекомендую. Після цього ми повернулися додому, а ввечері знову рушили в місто. Саша нас підвіз до кафе “Лайла”, де ми під сванську музику і сванські танці насолоджувалися сванською їжею…

09.07 Пн. «День потяга»

Після пригод на Тетнульді ми відмовилися робити сходження на Лайлу і вирішили поїхати в Тбілісі і там провести решту часу. Купили через інтернет квитки на потяг від Зугдіді до Тбілісі (купе, вартість 21 ларі). Вдень ми спакувалися і близько 17:00 виїхали бусиком до Зугдіді (до речі,той самий водій, що підвозив нас в Местію). В 22:15 сіли на потяг. Там ми змушені були доплатити по 5 ларі за рюказки (виявляється, в Грузії в купейних вагонах за рюкзаки треба доплачувати). Вагони комфортні, з кондиціонером. Коли включили “кондюк”, я практично одразу ж заснув.

10.07 Вт. «День повернення»

https://www.facebook.com/hotpopillsbass/videos/2522349647791149/

В 6:30 ми були в Тбілісі. Олексій по букінгу замовив житло – по 15 ларі з людини, загалом – хороша ціна. В обід пробіглися по місту – спека неймовірна (тут я з заздрістю згадував про наш клімат), поїли чурчхелу – нарешті смак Грузії!!!

Коли стемніло, прогулялися по вечірньому Тбілісі, зустрілися з нашим знайомим Отею, який працював в хостелі, де ми минулого року зупинялися. Хостел, як виявилося, вже закрили, а кімнати здали в оренду. Ех, ностальджи…

11.07 Ср . «День моря»

В Тбілісі просто нереальна спека! В хостелі в нас немає кондиціонера, зате є вентелятор, за який ми по черзі боремося. А ще щогодини бігаємо в холодний душ. Але це все мало рятує. Тому ми вирішили сьогодні поїхати на Тбіліське море – величезне водосховище поза містом. Щоб туди дістатися, потрібно доїхати до станції метро Ghrgmaghele (наступна після Дідубе) і звідтіля сісти на 60й автобус, який довезе прямо до моря. 1 ларі – і ти на морі! Як же приємно було покупатися! На водосховищі вода не солена і це для мене було швидше плюсом. Мінусом було те, що ми сильно позгорали і вже за кілька днів почали лупитися) Ввечері пройшлися до фонтану, подивилися на музичне шоу. Романтика…

https://www.facebook.com/hotpopillsbass/videos/pcb.2523158571043590/2523156124377168/?type=3&theater

12.07 Чт. «День храмів»

https://www.facebook.com/hotpopillsbass/videos/2524858774206903/

Сьогодні чергова екскурсія, на цей раз до Мцхети – давньої грузинської столиці. Тут я вже бував тричі, але ніяк не міг потрапити до монастиря Джварі, а це потрібно було виправити. До Мцхети можна дістатися на таксі, але це дорого, а можна своїм ходом – маршрутки ходять від станції Дідубе і коштують 1 ларі. Оскільки ми планували дістатися до монастиря Джварі, то попросили водія висадити нас максимально близько до Хрестової гори, на якій він розміщений. Від траси є об’їзна дорога – 6 км в один бік, але ми вирішили видертися напряму. Майте на увазі – потрібно взутися як мінімум в кросівки, адже вам доведеться йти через колючки, зарослі, де водяться всілякі місцеві мешканці. Дорогою ми бачили змій, черепаху і велетенську ящірку, майже динозавра) Через 50 хвилин підйому ми були біля Джварі, зайшли в церкву, помолилися, Аня поставила свічку за наших родичів. Звідтіля ми взяли таксі, заплативши по 5 ларі з людини, і поїхали до Мцхети. Там ми відвідали Светіцховельський собор, Монастир Самтавро, прогулялися пречудовими вуличками цього міста і поїхали назад до Тбілісі. Єдиний мінус цього дня – просто шалена спека, про яку не можна не згадати.

13.07 Пт. «День рослин»

Сьогодні відвідали Ботанічний сад в Тбілісі. Чудове прохолодне місце, куди можна втікти від міського галасу. Вхід коштує 2 ларі. Я не фанат дерев, різноманітних рослин – але прогулятися на природі було цікаво, хоча, як на мене, ботанічний сад в Батумі значно мажорніший і різноманітніший, аніж в Тбілісі. А ще, прямо в ботанічному саду, розташована велетенська будівля, як (за словами грузинів) належить олігарху Іванішвілі. Розміри і дизайн, звичайно ж, вражають і здається, що цю будівлю проектував, як мінімум Говард Рорк)

Ввечері з Романом проїхалися в центр знимкувати вечірній Тбілісі. Познайомилися з іранським фотографом Hossein Bamdad з Ширазу та його дівчиною, поговорили про філософію фотографії (якраз був міжнародний день фотографа), про життя в Ірані. Було цікаво дізнатися, як молоді іранці ставляться до традиційного мусульманства. Також сьогодні ми зареєструвалися на рейс – в неділю додому…

14.07 Сб. «День зборів»

День закупок – треба ж хоч дещо додому привезти) Спершу взяли вино, потім поїхали з Ромком на Дідубе, де купили 8 чурчхел за 13 ларі і сванської солі – “адин чера – адин лар”. Біля базару продається шаурма, ми не змогли собі відмовити у задоволенні покуштувати. Після цього повернулися в хостел – попереду збори. “Чемоданний настрій”… Надворі дощ – хоч якесь полегшення. Ввечері ми зробили фінальний ривок в центр – по кубдарі (найнайнайсмачніша страва в Грузії з тих, які я куштував. Біля Dunkin Donuts, який на Площі свободи, є МАФ, де продається кубдарі за 3 ларі).

15.07 Нд. «День екстриму»

О 12й годині ми віддали ґаздині хостелу ключі і пішли. Біля станції метро “Avlabari” наша команда розділилася – Олексій залишився в Грузії, а Роман, Аня і я сіли на 37й автобус і поїхали в аеропорт. Тут і почалися пригоди! Наш рейс о 16:35 затримали на 2 години (причому про це писалося на сторінці МАУ у FB, тому час від часу треба туди заходити), а це ставило під питання можливість встигнути на потяг з Києва до Франика (наш потяг був о 22:27). До речі, оскільки я згаяв можливість купити дешеві квитки, то змушений був взяти купейні по 670 грн. Про всяк написав в МАУ, чи в разі запізнення вони компенсують вартість квитків, на що мені відписали повідомлення, яке, якщо спростити, виглядає так “ніфіга, чувак, наші затримки – то твоя проблема”. Класний сервіс від “національного авіаперевізника № 1”, нічого не скажеш… А Роман взагалі запізнився на стиковочний рейс до Львова! Але йому забеспечили проживання в готелі і рейс наступного ранку. Наскільки я зрозумів – МАУ компенсовує тільки авіатранспорт. Хороший експіріенс…

Вилетіли о 19:10 по грузинському (18:10 по київському) часу і о 21:00 по Києву були в Борисполі. Швидко пробігаємо паспортний контроль, хапаємо рюкзаки і в 322й автобус. Питаюся про всяк у водія – коли будемо на залізничному вокзалі – він каже “десь в 22:50”! Дідько! Витягуємо рюкзаки з автобуса, ловимо таксі (600 грн) і близько 22:10 ми на вокзалі. Роздруковую квитки, купую воду, снікерси (на вокзалі 2 літрові пляшки води, 2 пачки “Артека” і 2 снікерси – 152 грн) і в 22:21 заскакуємо в потяг. Олексієва дівчина Наталка забігає до нас у вагони (ми з Анею в різних), забирає частину спорядження і акурат в цей момент потяг рушає! Все встигли! Можна перевести подих і поринути в сон…

16.07 Пн. «День дому»

У Франик прибули в 7:30, звідтіля сіли на автобус до Косова і в 10:30 були вдома. Відчуття – неначе ніякої поїздки і не було – все на місці, все таке знайоме. Проте десь там, всередині,  раз пораз спливають чудові картинки фільму під назвою “Грузія 2018”, а це означає, що все не марно і ми обов’язково колись повернемося до вже рідної Сакартвело. Нахвамдіс!

 

Витрати:

Квитки на літак Київ-Тбілісі, Тбілісі-Київ – 4326 грн.

Квитки на потяг:

Івано-Франківськ-Київ – 135 грн.

Київ-Івано-Франківськ – 670 грн.

Автобус:

Косів-Івано-Франківськ -80 грн

Івано-Франківськ-Косів – 80 грн.

Таксі Бориспіль-Київ – 200 грн.

Сублімати “Харчі” – 743 грн

Батарейки – 210 грн

Репшнур – 100 грн

Витрати в Грузії – 7208 грн

Всього: 13752 грн

Також читаємо:

  1. Гора Тетнульді – Грузія 2018 (відео) 
  2. Гуцульський Казбек 2017, або Грузія очима косівчан
  3. Олександр Бондаренко про Казбек і філософію гір (відео)
  4. Гуцульський Казбек 2017 (відео)
  5. Arkan Du Mont Blanc
  6. Грузія 2014 — 2000 км в снігах, вині та морі
  7. Косівчанин підкорив Ельбрус
  8. Подорож на Кавказ 2013 (щоденник)

Олександр БОНДАРЕНКОКапітан Дземброня


4 коментарів на “Грузія 2018: «біла наречена» і «сванський полон»”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал