Перший раз на Говерлу

Доволі часто на запитання про досвід походів, чую у відповідь горде “був (була) на Говерлі”. Ну, звісно, найвища гора Східних Карпат, найвища в Україні! Це символічно. І дуже часто любов до гір народжується з цього знайомства. А от мої діти, не зважаючи на відносно пристойний досвід походів, на Говерлі досі не були! Вирішили це неодмінно виправити!

Серпневі прогнози погоди сприяли. 

Чи довго уміючи? Зібралися й поїхали!

Мало не щоразу, проїзджаючи через Криворівню, ми бідкалися, що ніяк не втрапимо в хату-музей, де проживав Іван Франко. То ми їдемо надто рано, коли музей ЩЕ зачинений, то вже надто пізно, коли ВЖЕ зачинений. Цього разу нам захотілося, враховуючи, що їдемо з дітьми, виїхати з Чернівців біля обіду, заночувати десь в Верховині, а на ранок, без поспіху, вирушити на Говерлу. Заодно, нарешті сходили в музей.

І не пошкодували. 

Приємно вразила атмосфера хати. Не музею, а будинку – живого, справжнього. Біля порогу нас привітно зустріли працівниці музею. В супроводі тієї щирої посмішки і проглянули експозицію. 

А побачити справді є що. 

Дерев`яні різьблені скрині, столи, стільці, ліжко, глиняний посуд, якими б важко здивувати буковинців, якби не розуміти, що 100 років тому тут мешкала геніальна людина і користувалася ними.

Але серед цього є і кілька вражаючих речей – світлини, зроблені власноруч господарем помешкання, Василем Якиб`юком-Івандюком, у якого винаймав це житло Іван Франко. Сам Іван Франко з синами. Спотворені артритом пальці. Високе чоло. Вражаюче. Машина часу.

А ще піч, з дивовижного кахелю. Такого я не чекала побачити! Неймовірна краса! Вже дома я дізналася, що її автором був Бахматюк Олекса – майстер декоративного розпису на кахлях. Заради однієї лише цієї печі варто поїхатиу Криворівню!

Більшої дримби я ще не бачила! Ех, не дозволила Тимуру спробувати бримкнути нею, а самій теж хотілося ))

Чи то атмосфера так вплинула, чи то нарешті проснулися потрібні гени, але доки ми роздивлялися на вернаді полички з книжками, Тимур тихенько всівся прямо біля стежечки, що веде до музею, під деревом на камінець і почав читати щойно придбану книжечку. 

Трохи дивний скеледром у Верховині побудували, правда?

Але скеледром не найбільше сподобався нашим дітям, надто, що ми їх там лазити не пустили. Справжній захват був від готелю. Окрема кімната з окремим телевізором і кабельним телебаченням – таких поїздок в гори у моїх дітей ще не було. 

Ранок зустрів нас приємною прохолодою сонячного ранку межигір`я. Суцільна хмарність, як і обіцяли прогнози погоди, змінилася на перемінну – тобто глибоке синє небо прикрашали білі пухнасті звірі – хто що зуміє побачити. 

З Заросляка стартували майже о півдні. Але йти недалеко – то ж можна не поспішати. Надумали підніматися не як всі, а через витоки Прута, через водоспади. Ще в Чернівцях наголосила дітям, що покажу наш великий Прут маленьким струмочком. Ніби-то й повірили, але бачила по очах, особливо малого Тимура, що не дуже то йому в голову вкладається, який зв`язок між тою великою річкою в місті, та тими потічками, які ми бачили при підйомі 🙂

 Чорничники, малинники, водоспади, перекуси, розмова про все і ні про що – і ледь пообіді ми на перевалі під вершиною.

По обличчях своїх кіндерів зрозуміла, хоч часу ще ба-а-агато, але на Говерлу вони сьогодні вже не хотять 🙂 Отаборилися тут таки чуть за перевальчиком, на чудесній галявині, під самою вершиною. І проточна вода поряд, і Сонечко буде аж до самого-самого заходу. І сам захід буде за Петрос – мрія фотографа і туриста-ледацюги.

Поставили намета, покращили настрій дітлахам відпочинком та смаколиками. А самі вирішили сходити на Говерлу. Я в цьому році ще не була. А тут вже й Сонечко на захід покотилося, скоро почне підсвічувати вдало для фотографії. 

На вершину ми вийшли за 25 хв. Доволі рідкісне влітку явище – на Говерлі лише кілька людей. 

І круки шугають парами, демонструючи синхронні фігури вищого пілотажу. Як хтось не бачив того, обов`язково знайдіть час і полюбуйтеся цим видовищем.

Рожевий вечірній туман шапкою вкрив вершину Говерли. І ми довго не засиджувалися. Вечір на найбільшій висоті в житті для моїх дітлахів. Навіть в розпал літа там відчутно прохолодно і нарешті знадобилися теплі речі – курточки, шапочки, навіть рукавички – які не вірилося, що будуть потрібні.

 Добре ночувати прямо під вершиною – 10хв і ти на хребті. А звідти ще 20 – і на вершині. 

Ще 10 хв блукань між “Вася (Таня, мама), чуєш, ти де?! а я на Говерлі!!!” Кілька традиційних фотофіксаційних кадрів, доки Тимур виковирював копієчки, залишені “підкорювачами”, щоб повернутися, і – вниз!

Думаєте, хоч зараз пішли, як зазвичай ходять? Ні, щоб не повертатися дорогою, якою прийшли і не підніматися на Говерлу з рюкзаками, вирішили йти назад через Пожежевську. Заодно пообіцяли дітям показати геліограф. Ви не знаєте, що то таке? Вони теж не знали, але ми обіцяли, що їм та штука сподобається.

Дорога до заповітного таємничого геліографа пролягала через заповідний жереп.

Через пів-годинки блукань, винагородою була, як завжди, привітна зустріч працівників метеостанції.

Цього разу екскурсію для нас провів Арсен. 

Показав і розказав про геліограф, і про інші пристрої, що використовуються для прогнозування погоди. І нам цікаво було, і дітям пізнавально. Дякуємо, Арсен!

Ще кільканадцять хвилин і ми вже знову на Заросляку вмиваємося у Пруті. Аж не віриться, що лише вчора звідси ж стартували.

Традиційні блукання по базарчику, морозиво, кава – все те, за чим встигли скучити від вчора. І неодмінно медалі “За перше сходження на гору Говерла”! І такі там продаються :))

Але на й цьому приємності не закінчилися. В різнобавній гомінкій юрбі туристів різного гатунку я помітила чоловіка, який видався мені знайомим. Пригляділася. Таки він – Юрій Нестерук! Автор найкращої ілюстрованої збірки рослинності Чорногори “Росинний світ Українських Карпат: Чорногора. Екологічні мандрівки”. Ми навіть інколи з собою книгу носимо, щоб на місці можна було ідентифікувати рослини. На жаль, цього разу не взяли – залишилися без автографа. Але, нарешті вже особисте, знайомство з Юрієм залишило приємне враження. І як воно так стається, що такі безцінні книги пишуть такі прості зовні і в спілкуванні люди? 

Ходили ми два дні, було трохи важко малюкам. Але після поїздки на море вперто в голові крутилися слова: “Не нужен мне берег турецкий, и Африка мне не нужна…” )) Як добре вдома, в горах!

Більше фото, як завжди, тут. 

Також читайте:

Перший зимовий похід