Додому

Після холодного вересня і першого снігу з приморозками на Покрову, справжньою несподіванкою виявилося бабине літо.  Прогавити несміливе осіннє тепло не наважилися і чкурнули на Сокільський хребет. Шоправда, такі перепади температур змусили дерева скинути листя, так і не давши всім бажаючим можливості насолодитися золотом осені в повній мірі. Та ми не надто перебірливі – побувати вдома, в горах, завжди щастя.

Ось вона лавочка – останній рубіж перед підйомом. Ось сад, корівка, хатка, в якій виготовляють кухонні дощечки. Все так само як 15 років тому, коли сюди ходили мало не кожні вихідні. Приємно повернутися. 

Благодать нереальна – помружитися на сонечку, в теплій компанії, з кружечкою запашного чаю під ненав`язливу розмову. Так може бути тільки вдома!

Навіть на скелях побрязкує залізо і чути команди “видай”, підказки “спочатку ногу на ту поличку, а потім рукою за той виступ”… Аж не віриться – машина часу якась!

І ми, як ящірки, на осоння повилазили погрітися.

Власне, так і завершився один теплий осінній день. Як зуміла постаралася поділитися з вами тим затишком і теплом, що нам подарував той день і миле серцю місце у Карпатах – Сокільський хребет, який кілька поколінь туристів сусідніх областей з повним правом можуть так само як і я назвати своїм домом. Цікаво, туристи, то ми тоді хто – сусіди чи таки сім`я, якщо з однієї хати? 😉

Використані фотографії Володимира Цитрака, Ставчанської Кіри, Руслана Сенчука та Ємельянової Людмили.

Більше фото тут.

Також читайте:

Радіальний вихід на хребет Сокільський Сокільський хребет (gps-треки) Там, де мій дім Хребет Брусний (gps-трек)