Руслан Солиджук (Руня): «Я вмію любити гори»! Продовження

Руслан Солиджук (Руня): «Я вмію любити гори»! Продовження

Перша частина інтерв’ю з Русланом.

 — Які смішні випадки чи історії траплялись з тобою і учнями під час роботи?

Якось з групою своїх вихованців, ми брали участь в одному з масових сходжень на Говерлу. Перед походом, я провів інструктаж з техніки безпеки та охорони навколишнього середовища. Особливо загострив увагу на тому, щоб ніхто не смітив на дорозі, а по можливості забирав сміття знайдене на маршруті.

Сходження на вершину відбулося без особливих пригод і через деякий час почали спускались до низу. На спуску доганяю одну із своїх вихованок (дівчина 7 клас), яка несе в руках пластмасову пляшку, з рідиною червоного кольору в середині. Чомусь одразу захотілось пити і в роті вже відчувався приємний смак вигаданого мною компоту. Але вирішив уточнити чи це раптом не магазинна вода, яку я принципово не п’ю.

Підхожу до своєї «малявки» і запитую: «Це в тебе компот чи водичка?». «Та ніби компот» — невпевнено відповідає вона. В мене закралось здивування через її невпевненість, але відчуття спраги взяло гору, адже на халяву, як кажуть, і оцет солодкий. От я і перехилив пляшку, та замість тамування спраги, — відчуваю смак якоїсь прокислої гидоти… Відпльовуючись і з обуреністю вимагаю пояснень в учениці. Вона з щирою наївністю і дивлячись в очі відповідає: «Ну ти ж сам сказав забирати сміття на дорозі от і я і забрала»…)))

 — Розкажи про традиції та звички затятих мандрівників та туристів. Наприклад, залишати частину їжі, як дар природі, про цеглу в рюкзаку першого походу…

Такі речі були більш притаманні мандрівникам, яких ми жартома називаємо «старовірами», тобто туристами совкової епохи. Хоча в кожній компанії і зараз можуть бути свої ритуали. Мені запам’ятались посвяти в туристи чи альпіністи. Здебільшого, це були нічні гумористично-театралізовані дійства, де головним героєм був бог мандрівництва чи дух певної місцевості. Під час посвяти новачки проходили символічні випробування й обряди, цілували мандрівницькі черевики, поклонялись льодорубу, пили спеціально приготоване «пійло», — на дні якого часто була пара шкарпеток та інші. Потім всі складали своєрідну присягу, не позбавлену гумору: довічна вірність горами, фанатичне пропагування мандрівництва в народі, безвідмовне підкорення інструкторським забаганкам. Під кінець дійства кожен учасник отримував сакральне миропомазання чи клеймування сажею, зеленкою або кремом для взуття і лише після цього зараховувався до особливої касти мандрівників.

Але незалежно від того, які традиції побутують серед теперішніх мандрівників, я б особисто побажав, щоб найголовнішим ритуалом кожного мандрівника було забирання свого сміття додому та збереження навколишнього середовища!!!

 — Що ти можеш порадити батькам, які хочуть заохотити дитину до активного відпочинку, але не знають як це зробити?

Найперше, я би порадив з педантичною прискіпливістю дізнатися по рівень інструкторських здібностей та загальних людських якостей керівника, з яким ваша дитина піде в гори чи почне зайтись мандрівництвом. Ну і звичайно, я не вітаю стихійне мандрівництво без керівника, особливо в підлітковому та старшому шкільному віці. Як правило, це мандрівки анархічного характеру, де діти позбавлені відчуття будь-якого контролю з боку старших, часто дозоляють собі вживання алкоголю і не лише його, в таких кількостях, що це може досить сумно закінчитись для них і їхніх батьків теж.

 — Чи є гори безпечними для дітей? Що треба пам’ятати, щоб уникнути травм та інших проблем?

Статистика говорить, що значно більше нещасних випадків стається на автомобільних дорогах, ніж в горах, але при цьому йдучи по вулиці, ми рідко задумуємось про небезпеку. А все тому, що на дорогах діють чітко встановлені і добре відомі правила, яких ми намагаємось дотримуватись. Поки ми чи хтось інший їх не порушимо — з нами нічого не трапиться, тому відчуття небезпеки відходить на другий план.

Те саме можна сказати і про гори. Там теж чітко діють свої закони і якщо ви добре їх знаєте і не порушуєте, то шанс потрапити в халепу зводиться до мінімуму. Але найбільшою проблемою є те, що наші гори видаються занадто простими і багато мандрівників недооцінюють їх, а іноді і не підозрюють про небезпеки в мандрівках. Діти якраз потрапляють в дану категорію. Проте, за наявності досвідченого та авторитетного інструктора, при умові виконання його порад та вказівок, мандрівка для дитини в наших горах буде безпечнішою, ніж ігри на спортивному майданчику. Це стосується також і зимових одноденних мандрівок та скелелазіння.

Досить часто почувши про скелі та зимові гори, батьки з переляканим очима навідріз відмовлялися відпускати дитину в мандрівку. Але запевняю вас, що при правильному підборі маршруту і спорядження, з досвідченим інструктором, — зимові мандрівки дадуть дитині незабутні враження, ні з чим не зрівнянні. Так само і скелелазіння, яке без перебільшення можна вважати одним з найбезпечніших видів спорту (з верхньою страховкою звичайно). Але не варто забувати про таке поняття, як нещасний випадок, від якого ніхто не застрахований. Можна і у ванній зламати кінцівку, тому підвернувши ногу на гірській стежці не варто звинувачувати в цьому інструктора, гори чи самого себе.

 — Ти був одним з організаторів Купала в Косові, — захід пройшов успішно, на твою думку?

Зважаючи на те, що організацією цього свята серйозно займались кілька людей, без особливої матеріальної підтримки, то свято вийшло навіть кращим, ніж я особисто сподівався. Звичайно, погода трохи внесла корективи, але все ж більшу частину програми організаторам вдалося виконати. Я не чув жодних негативних відгуків. Можливо, не все вийшло, як планувалось, але згадати хоч б нічні танці під живу музику «SENSAR», «ЛАНГОЛЬЄРИ» та «Сашко ХтоЦЕ?». Посеред річки в промоклих від дощу сорочках…

Гадаю заради лише цих емоцій варто було влаштовувати таке дійство. Ну і звичайно, користуючись нагодою, хочу подякувати Олі Гордійчук (Горолі) – практично завдяки їй це свято і відбулося.

 — Ти виглядаєш досить молодо і завжди спокійний – це гори так позитивно на тебе впливають? 🙂

Не можу сказати, що це основна причина, але гори справді замають одне з найголовніших місць в моєму житті. Багато буденних речей я сприймаю через призму гір та мандрівництва. В горах, безсумнівно, є якась невидима, непояснима, але реально відчутна енергетика, що наповняє душу, додає наснаги і робить життя барвистішим. З горами пов’язані мої найяскравіші спогади й переживання і ніде не відчуваю себе так добре як в горах. Мені здається, я вмію їх любити і відчуваю, що вони відповідають мені взаємністю.

Тарас Пасимок