Косівчанин підкорив Ельбрус

Косівчанин підкорив Ельбрус

Ельбрус — найвища вершина гір Кавказу, розташована на кордоні республік Кабардино-Балкарія та Карачаєво-Черкесія Російської Федерації. Гора вкрита шапкою фірну та льоду, від якої в різні боки спускаються 54 льодовики. Ельбрус є найвищою точкою Росії та Європи, її відносять до списку «Семи вершин світу». Ельбрус – це конус вулкану з двома вершинами. Західна вершина має висоту 5642 м., а східна – 5621 м.. Першим побував на обох вершинах двоголового Ельбрусу український військовий топограф Андрій Васильович Пастухов. Сходження на східну вершину він здійснив 1890 року, а головну вершину скорив лише з п’ятої спроби 1896 року.

Наш герой – прихильник активного відпочинку Олександр Бондаренко aka ГОТ (25 років, місто Косів), вчитель історії в Косівській ЗОШ № 2 та лідер рок-гурту «Лангольєри». У вільний від роботи час, історик за освітою не лише грає на гітарі та читає книги Стівена Кінга, але і досить часто мандрує українськими Карпатами. Проте, він не зупинився на досягнутому і підкорює нові вершини! В розмові з Сашком ми дізнаємося про цікаві особливості, труднощі та велику радість від підйому на найвищу точку Європи.

Як ти їхав на Кавказ – з якось організацією чи своїми силами?

2 роки назад я вирішив поїхати на Кавказ. Життя спливає, роки летять, – а я так практично ніде й не бував. Чому Кавказ? Тому, що я просто закоханий в гори, сходив Карпати і хотілось нових вражень, нових висот. Минулого літа через збіг обставин не вдалося здійснити мандрівку, проте мої друзі, які все ж поїхали, розповіли багато цікавого і ще більше мене заохотили. А далі логіка була простою – після 25-ти ніколи не наступить 24, а тільки 26, 27…

Тобто часу чим далі, тим менше. Знайшов групу, в якій пропонувалась подорож на Ельбрус. Десь восени 2012-го, я вирішив, що точно поїду, і почав збирати компанію. Спочатку зголосилось десь близько 6 людей, але методом природного відбору, замішаного на відсутності бажання, на весну 2013-го залишився я один. Проте, забігаючи наперед, зазначу, що нічого страшного не вийшло: група підібралася дуже хороша, а моя команда взагалі супер. В горах категорія поганих людей практично відсутня як клас, так що в майбутньому це нехай нікому не стоїть на заваді.

Скільки грошей в тебе пішло на подорож? Чи дороге це задоволення?

Якщо не брати до уваги спорядження, яке можна було взяти в оренду під Ельбрусом, то близько 4 тисяч гривень. Але це з урахуванням значних витрат на сувеніри додому).

Яке спорядження потрібне для того, щоб підкорити Ельбрус і яка його ціна?

Базове спорядження це – зимові штани, куртка, черевики та спеціальне спорядження – трекінгові палки, льодоруб, кішки, страхувальна система, мотузки тощо. Взагалі все спец. спорядження можна орендувати на місці за умов подобової оплати, проте я вирішив збирати своє, бо часто ходжу в гори зимою, – пригодиться!

Які документи потрібні для подорожі?

Для перетину кордону з РФ достатньо внутрішнього паспорту. Проте ми ще відправляли заявку на перебування в прикордонній зоні (на що нам дозволу так і не дали).

Що потрібно брати і собою з України?

Не обов’язково було щось брати з України, адже на місці, практично за тими ж цінами можна було купити все що хочеш. А так моя аптечка «чемоданного типу» та купа продуктів, які я віз з Косова тільки були зайвим баластом

Коротко опиши мандрівку, – що ти робив кожен день?

Ми жили на базі Андирчі в містечку Ельбрус. Звідти стартували на радіальні маршрути, одноденні екскурсії. Після декількох днів проведених на базі, в нас був акліматизаційний вихід з льодовими заняттями на перевал Ірикчат. Далі декілька днів відпочинку і підйом на високогір’я до схилів Ельбруса, де ми перебували на висоті 4 000 м. і робили безпосередньо вихід на вершину.

Розкажи про ставлення місцевих жителів до туристів та росіян. Чи є міжетнічні конфлікти?

Ми перебували в Кабардино-Балкарії. Надзвичайно колоритна місцевість. Республіка населена двома етносами: кабардинцями, які зараз при владі і живуть внизу, і балкарцями – мешканцями гір. Селище Ельбрус, де була наша база “Андирчі”, населяють балкарці. Цей цікавий народ, як і кримські татари в роки ДСВ був виселений радянською владою. Сьогодні серед балкарців залишилися віковічні звичаї – рада старійшин, кровна помста, повага до старших і негативне ставлення до “москалів” (принаймні, так розказували самі балкарці).

Чи хотів би ти піднятися на Ельбрус ще раз? Чи плануєш підкорення нових вершин?

Є мрія піднятись на Східну вершину Ельбрусу, яка на 21 метр нижча, ніж та на якій я вже побував. Або зробити хрест – тобто траверс обох вершин. Але це на далеку перспективу. Тепер найближча ціль – Південний Кавказ, а точніше Грузія і гора Казбек!

Які проблеми в тебе виникали в часі подорожі та при підйомі на вершину?

Найбільші труднощі, – це гірська хвороба та неякісне взуття. При сходженні на Ельбрус з «Притулок 11» (де був передовий базовий табір, висота 4000 м.) можна виділити декілька основних пунктів: «Скелі Пастухова», Коса полиця, Сідловина, підйом на плато Ельбруса і останній горбик висотою до 5 метрів. Відчуття просто нереальні. З кожними новими метрами висоти посилюється втома, болить голова. Йдеш 10-15 кроків і зупиняєшся, віддихуєшся. Здається, повен сил, робиш 5-6 кроків – і сили покидають тебе знову.

Отож, з табору ми вийшли о 1-30. Перші кілометри дуже важкі. Був сильний вітер на Косій полиці, проте далі він припинився. В мене в поході сильно замерзли пальці ніг (я йшов в двошарових шкіряних черевиках, але без підстилок – велика помилка. Тепер на високі гори піду тільки в пластикових черевиках!). Славік, з нашої команди, мені двічі розтирав пальці, бо я їх вже реально не чув. Від таких несподіванок ловить депресія. Але на сідловині Славко мені віддав свої пластики «Scarpa». В пластиках йти – саме задоволення, ноги одразу ж зігрілись.

Підйом на площину Ельбруса від сідловини – просто пекло. Піднявшись на плато Західної вершини, потрібно ще трохи пройти майже рівним рельєфом. Проте і там через нестачу кисню кожні 10-20 кроків доводилося зупинятися, віддихуватися, збирати останні сили і рушати далі. Тут же Володя, з команди, вирішив випити чайку – дарма…

Але якщо вмієш терпіти труднощі, ти завжди досягаєш мети. Таким чином, о 9-35 команда «Сніговий Барс» була на висоті 5642 м.– на найвищій точці Європи. Дуже захоплююче видовище! Невеликий (через повну відсутність сил) фотосет, далі наш гімн – “Кафельний пам’ятник” і вниз. А сили були на межі. Спуск з Косої займав здавалося б цілу вічність – я ще так ніколи не втомлювався (згодом хтось з хлопців зазначив, що сексом треба займатись з дівчиною, а не таким способом з собою). Тим не менше, о 12-й год. ми були в таборі. Позалазили в спальники і віддалися “товаришу сну”.

Які поради ти б дав косівчанам, які теж планують такий похід, але вагаються?

Пропоную перестати вагатись і вирушати! Це буде найкраща подорож в їхньому житті. Незалежно від того чи вони зійдуть на вершину чи ні.

Що тобі найбільше запам’яталось з усієї мандрівки?

Ну красу Кавказу важко висловити словами. Панорама головного Кавказького хребта дотепер в мене перед очима. А ще дуже хороша компанія – люди з якими можна було поговорити на близькі теми.

Вражень насправді море, проте потрібен час щоб їх проаналізувати, оцінити і розкласти по полицях. Кавказ назавжди в моєму серці!

Ти часто мандруєш Карпатами – чим відрізняється Кавказ від наших рідних гір?

Відмінність дуже проста – масштаби! Важко дійсно порівняти Карпати (хоча я не применшую їх величності) з Кавказом. Наприклад середньостатистичний водоспад на Кавказі був би найбільшим в Карпатах, найпростіші вершини – найскладнішими і т.д. Коли подорожуєш Карпатами ризик для життя практично відсутній. А на Кавказі ти завжди на грані. Тому і цінуєш життя у всіх його проявах. Проте є і спільні риси. А найбільша з них – це можливість доторкнутись до вічності, первозданності. А тому ходіть в гори. До зустрічі в Карпатах!

Тарас Пасимок