Вражіння з прогулянки по Галичині у горах (ретро)
Ще ви під повним впливом щойно пережитого, ще весело гомонить мандрівне братство, згадуючи коротке, але приємне перебування у Станиславові,де мало що не загубили одного з учасників (здорово ж пожартували потім з нього!), а вже не знати коли — проїхали окрайцем Коломию та взяли курс на Косів.
Сонце хилялося до заходу, як почали перед вами виринати гори. Вони, що ще на який десяток кілометрів до Коломиї, здавалося б вам, оповиті мряками та хмарами, раптом, ніби скинувши з себе серпанок таємничости, виступили в усій своїй красі та величі.
Із гір нісся ніжний свіжий легіт, що, змішаний з міцним запахом ялиць, відсвіжував і бадьорив. Автобус мчав стрілою, викочувався легко на високі горбовини, то миттю скочувався вниз. За вами вже Яблонів,уже минули високий пістинський горб, ще деякий час їзди — і ви раптом на височенній горі, звідки видно чудову панораму Косова. Кажуть, що на цій горі стояв колись Довбуш, коли ждав зі своєю ватагою опришків на окуп багатих косівських купців. Покрученою стрічкою шляху, що стрімголов спадає немов у провалля, спускаєтесь униз, ще хвилина їзди, і ви вже в’їжджаєте у вузькі вулички прадавньої столиці Гуцулії.
Черговий ранок застає вас виспаним, свіжим, бадьорим. Спершу оглядаєте місто. Колись, у перед воєнному часі, влітку кипіло воно буйним життям.
Сьогодні ніби завмерло. Довгими рядами стоять, наче з карт побудовані, будиночки й вілли, ніби чекаючи своїх звичайних гостей — літників. Та їх цього літа немає. Воєнні обставини, комунікаційні труднощі і зубожіння гірських околиць — усе це вплинуло на те, що літників нема не тільки в Косові, але й в інших гірських околицях.
Декілька українських крамниць, невеличкий базар із гуртом гуцулів, — ось і все торговельне життя цієї містини. Десь ніби у безвістях минулися славні косівські ярмарки, минулися буйні романтичні ескапади гордих леґінів, що ніби бистрі,гірські потоки спадали сюди з гір та за чаркою, серед троїстих музик, шукали тут розваги… Залишився лиш спомин по них, а може ще у старих, знемощілих, важким життям прибитих гуцулів і жаль за ними…
Користуючись винятковою увагою до нашої прогулянки мужа довір’я місцевої Делеґатури п. Когута,збираємо жмуток подробиць про життя Косова, Косівщини. За останні роки пережив Косів чимало: всі ті внутрішні потрясення, що супроводжали розвал польської державности, часи большевицької окупації, стихійні нещастя та недорід, що вигнали цілі сотні гуцулів у світ за очі шукати кращої долі — хліба.
І хоч тяжко було в тих умовах розгорнути в Косівщині якунебудь культурну чи освітню працю, а проте зроблено тут все, що було можна. Сьогодні у 21 селі Косівського району маємо школи й освітні товариства, театральні гуртки, музичні, а в самому Косові з успіхом працює зорганізований п. Анною Когут прекрасний чоловічий гуцульський хор, що був премійований на Краєвому Конкурсі Хорів.
Має ще Косів гарно зорганізовану школу мистецького промислу з відділами: столярської різьби, килимкарським і вишивальним, у якій молоді гуцулики вчаться на майбутніх майстрів українського гуцульського мистецтва, що має вже свою славу у всьому світі. З цікавістю оглядаємо невеличкий музей з рідкими експонатами місцевої культури, вирібню килимів з прекрасними виробами, закуповуємо дещо на спомин у крамниці мистецького промислу (різьблені касети, брансолети,коробки) і від’їжджаємо далі в дорогу.”
З газети “Наші Дні” 1942 рік
Знайшов Павлюк Богдан
