Прогулька на Маковицю (ретро)

Прогулька на Маковицю (ретро)

Ріжні є породи прогульковців у горах, ..верхолазів” так званих. Одні як тільки приїдуть у якусь місцевість, то вже сверблять їх ноги йти в верхи. Другі довший час спочивають, розглядаються і щойно тоді починають їх свербіти ноги. Треті, подібно як другі, спочивають, розглядаються, студіюють карти, розпитують, інформуються і нікуди не йдуть. Я належу до третьої категорії. Колись манила мене мандрівка, як чистокровного цигана. Цілі ферії я тільки й те робив, що мірив ногами дороги Галицької Волости, куди тільки забажав, або забажали інші. Але прийшла світова війна і забажала в свою чергу, щоб я перемірив ногами ще й інші волости. А вже що до Карпат, то дістала якусь манію: Казала мені ходити по них днями і ночами, та виучувати на память не тільки кожну гору чи долину але й кожну ямку, кожний рів, кожну купину. Не одну туру зробив я там рачки, а то й на животі, неодну околицю оглядав я цілими днями, а неодну гору обходив цілими милями.

Може й тому до недавна ненавидів я гір, може й тому ще тепер не люблю прогульок по горах… А все таки і минулого і цього року витягнули мене добрі люди на прогульку. Борони боже не якусь сім, пять, чи однодневну блуканину, а на кількагодинну, з відпочинками що кільометер, зі сніданнями що два і з солодким обідом на половині дороги. Коли нема на такій прогульці фотографа, то вона нікого не змучить, оставить гарні спомини і легким коштом дасть людині дипльом верхолаза. З нами, що правда, був фотограф, але знимки робив так швидко, що ми й не запримічували цього: Яких там дрібних кількадесять хвиль, кляцне і готово. Коли вїзджаєте до Ямного, не можете не побачити гордого верху Маковиці, що здіймаються понад найвищі віллі своїм рідко залісненим щовбом. Шпиль її має славу дуже недоступного. Не тому, шо стежкя досить вузка. а тому, що під верхом лежать приватні поля гуцулів, через які можна пройти тільки за оплатою. Колиб хтось пробував поконати ці труднощі без помочі калитки, може далеко швидше полетіти в долину, як вилізав до гори. Власне на цю недоступну і небезпечну гору вибрався я в товаристві загартованих верхолазів усіх трьох полів: жіночого, мужеського і середного

Початок прогульки був назначений на годину осму рано, отже я вже в девятій був на ногах, а пів до десятої стояв на місці збірки. Таких точних як я було ще пару, не беручи під увагу провідника, який точно в осмій чекав на товариство. Видно, що здавна звик до такого перебігу справи, бо зовсім не хвилювався, а свій навантажений наплечник спер на вориння. Десь там за горами за ріками бив львівський ратуш десяту, як ми вирушили в дорогу. Майже в повнім комплеті, бо бракувало тільки двоє чи троє осіб, але й ті як казали їх знайомі напевно виберуться, тільки здається трохи спізнилися. Справді, яких два кільометри ; Ямним, на нашім другім постою, дігнали нас бракуючі члени товариства і з того часу йшли ми вже в ідеальнім комплеті. Мало того: йшло нас навіть трохи більше. Іменно прилучився до нас господар одного з учасників, молодий гуцул, який згодився за дурно провести нас ліпшою дорогою на грізний шпиль недосяжної Маковиці. Мене здивувала така незвичайна услужливість гуцула і я почав розпитувати, що йому сталося.” -Хочу, абисте йшли добре, тай не платили.” “-А що вам шкодить, як ми заплатимо?!” Гуцул криво посміхнувся.” -Мені не шкодит, але вам. Нащо маєте платити, як можна і без цего. Я вже неєдних так перевів.” “Видно є там між тими газдами якийсь ваш приятель!?” “Приятель!…”- і сплюнув. Все було ясно. Гуцул мав якогось ворога між власниками грунтів під верхом Маковиці і вважав, щоби його ворог не заробляв від прогульковців. Не брав під увагу, що сам тратив пів дня, не заробляючи нічого. Ми, правду кажучи, трохи раді були.
За КОЖНУ особу десять грошів. а нині десять грошів пішки не ходить. Цілий „пшедні егіпскі” за це дістанеш, а деколи й на хабар вистане! Почав наш гуцул водити трохи дорогою,трохи стежкою, а трохи так на попереки. Вивів урешті на Маковицю, закурив і попрощався. Місія його була скінчена, а ворог десь там казився зі злости. Два золотих пропало як камінь у воду. Думаю, що цього він не подарує і колись стягне добровільного провідника колом по голові!”
З Маковиці прекрасний вид на всі боки; Куди глянеш долина, а в долині як не село, то присілок, а як не присілок то бодай ліс чи інший зруб. Навіть Дору видно звідтам і власне до неї зміряла наша прогулька. Після довшого відпочинку рушили ми до Дори і зайшли в Яремче. Зблудили! подумає собі перестрашений читач. Отже ні! Зблудити не можна було, бо Дора лежала як на долоні, а провідник прогульки знав дуже добре дорогу. Справу пересудило пиво. Один із знавців цього краєвого виробу впевняв, що в Дорі ліпше пити воду з Прута як те пиво, яке там подають і ясна річ переконав більшість прогульковців, бо нікому не усміхалася вода Прута, яка вже минула Яремче. По дорозі в Яремче стрінуло нас три. пригоди: Прилучився нас скрипак-гуцул, його брат, визначний знавець околичних джерел і їх мама, запопадлива господиня. Скрипак римполив нам пів дороги, а казав собі заплатити за цілу, знавець джерел вишукав нам три баюри, а казав собі заплатити як за добру воду, вкінці їх матуся позволила нам присісти на своїй травичці, а казала собі заплатити як за насінну пшеницю. Позатим не було ні медведів, ні вовків. Розбійників теж не було, хіба аж у Яремчі при плаченні рахунку за обід. З Яремча до Ямного дорога провадить страшними, недоступними яругами, де на кожному кроці чигає на тебе смерть у холодних проваллях. На щастя цю дорогу відбули ми залізницею, здавшись на досвід і притомність уми льокомитиви і машиніста. Повні вражінь і незабутих, емоцій засилляли ми по хатах скінчивши оповідання про небезпеки виходу на шпиль грізної і недоступної Маковиці. “

З газети “Діло” 16 серпня 1931 року .Соняшне дозвілля. ФЕЙЛЕТОН „ДІЛА” З ДНЯ 16. СЕРПНЯ 1931. ГАЛАКТIOН ЧІПКА.